Ні зупинок тобі, ні перепочинку…

Літа… Літа… Коні ви швидкокрилі… Нема вам ні втоми, ні перепочинку. Все летите, все поспішаєте кудись, аж гриви ваші полощуться на вітрі, аж чутно подих ваших розгарячілих грудей (Борис Поліщук, «Поріг рідної хати»). 

Так, дуже вже швидкоплинний час. Разом з тим, має він таку особливість – змітати на своєму шляху якісь сірі, буденні життєві картини, якісь негаразди, щоб і сліду не залишилося. Але людська пам’ять здатна фіксувати щось яскраве, світле, неординарне.

У моїй же пам’яті назавжди залишило свій слід знайомство майже 11-річної давності з поетом, письменником, журналістом, краєзнавцем, учасником Другої світової війни Василем Тимофійовичем Косяненком, який вперше завітав до Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на відкритий урок з літератури рідного краю «Співай же, Десно…», присвячений 110-річниці від дня народження світоча української літератури Максима Тадейовича Рильського. Саме про перебування цієї талановитої особистості на Сосниччині та з якою він був знайомий і повідав присутнім Василь Тимофійович. Мабуть і нашому землякові запам’яталась та зустріч з нами, тому що через деякий час на шпальтах «Вісті Сосниччини» (16.04.2005, № 24) з’явився допис Івана Стоколоса (псевдонім Василя Косяненка – прим. авт.) «Слідами сонетів Максима Рильського», де він дав високу оцінку цьому заходу.

Так зав’язалась наша дружба та творча співпраця. Підтвердженням цього може слугувати така хронологія.

Одним з основних напрямків роботи краєзнавчого гуртка, який діє у нашій школі вже понад 13 років, це героїко-патріотичний. Тому неодноразово його керівник, автор цих рядків, звітував про проведену роботу  на засіданнях ради первинної районної організації ветеранів. І Василь Тимофійович, як її відповідальний секретар, висвітлив цей матеріал на сторінках районки («Вісті Сосниччини», № 44 за 04.11.2006, Іван Стоколос, «Відзначили знаменний день»).

А в рамках Тижня дитячої та юнацької  книги «Як кувалась книга Перемоги» на базі районної ради ветеранів відбулась зустріч старшої вікової групи гуртка з ветеранами Другої світової (зокрема, з Василем Косяненком) та з головою цієї організації Надією Яківною Кузьменко («Вісті Сосниччини», №16 за 19.04.2008, Іван  Стоколос, «В останній день канікул»).

З нагоди 90-річчя з дня виходу першого номера районної газети «Радянський патріот» (нині «Вісті Сосниччини») до школи завітали працівники цього видання, а з ними і ветеран журналістики Василь Тимофійович, адже впродовж 28 років, як пише Валентина Трейтяченко у присвяті колезі «90-річний ювілей – нагорода за прожиті роки», «його нариси про людей, репортажі, публіцистичні статті на актуальні теми, а ще тисячі заміток та інформацій, під якими не стояло прізвище автора, постійно з’являлися на шпальтах цієї газети» («Вісті Сосниччини», № 16 за 21.04.2007, Віктор Кравченко, «З ювілеєм, рідна газето!»; № 2 за 09.01.2016, Валентина Трейтяченко, «90-річний ювілей – нагорода за прожиті роки»).

Василь Тимофійович автор декількох збірок поезій «Над Убіддю-рікою», «Відлуння тривог і радощів», «Несу журбу свою крізь роки», повісті-хроніки «Сполох над Убіддю», присвяченої періоду Другої світової війни, з якою перегукується його збірочка спогадів «Карби на скрижалях пам’яті», написаної на матеріалах юнацького щоденника, який він вів у роки окупації Сосниччини. Усі ці видання з дарчими підписами (крім невеличкої книжечки «Наш родовід – Косяненки» – прим. авт.) подарував земляк нашому навчальному закладу. І зараз вони займають почесне місце у куточку літератури рідного краю, який знаходиться у кабінеті української мови та літератури. Вони не лежать мертвим вантажем і не припадають пилом, так як вони читаються і перечитуються, а за його творчістю проведено й проводяться не одне заняття краєзнавчого гуртка та не один урок з літератури рідного краю. Шкільний бібліотекар використовує ці книги для тематичних викладок і виставок, присвячених відповідним датам та подіям («Вісті Сосниччини», 28.03.2009, Олена Кузьменко, «Хай здійсняться задуми»; № 6 за 07.02.2009, Вікторія Турок, «Прийшли три празники в гості»; № 6 за 05.02.2011, Аліна Богойко, «Доторкнутися до прекрасного»; № 41 за 08.10.2011, Євгенія Циганок, «Книжкові виставки»).

Ліричні рядки, які вийшли з-під пера Василя Тимофійовича звучали на багатьох загальношкільних виховних заходах (наприклад,  на Тижні дитячої та юнацької книги «Над Поліським краєм весна розквітає…»; одна із сторінок усного журналу «Словом можна за собою повести», де мова йшла про письменників-земляків, які з перших днів війни були на фронті та про тих, хто відчув її страхітливі наслідки на своїх дитячих плечах і своїм маленьким сердечком, була присвячена його творчості («Вісті Сосниччини», № 24 за 07.06.2014, Валентина Мовчан, «Властивості нашої мови»); коли  мова йшла про Олексія Гнатовича Руденка (Олексу Десняка) з нагоди його 105-річниці від дня народження («Вісті Сосниччини», № 13 за 29.03.2014, Валентина Мовчан, «І слава краю – вірю, ще воскресне, і Деснякове слово оживе ще тут…») та інших.

Хочеться відмітити, що уривки та повні тексти поезій Василя Тимофійовича були використані у різних конкурсних роботах (наприклад, до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка позакласним навчальним закладом «Центру дитячого та юнацького туризму і екскурсій», Управлінням освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації було оголошено обласну краєзнавчу акцію учнівської молоді «Безсмертний, як саме життя». І старша група краєзнавчого гуртка написала дослідницько-пошукову роботу на тему «Їхав Тарас Придесенням чудовим…», яка складається з трьох частин. Перша ж з них носила назву однойменного вірша Василя Косяненка «Шевченко Сосницю згадав…». Тут подані тексти даного твору та «Відкриття». Ця робота була нагороджена обласною грамотою відповідних освітніх закладів).

У своєму нарисі про великоустівців Дар’ю Михайлівну та Івана Федоровича Стецьків (ветерана Другої світової війни) «Спогади, окроплені слізьми» («Вісті Сосниччини», 25.02.2011) я використала уривки з поезії Василя Косяненка «Однополчанам-далекосхідника» (обидва чоловіки служили у Заполяр’ї – прим. авт.).

А після поїздки до Полтави та села Яреськи Шишацького району Полтавщини з нагоди 120-річчя від дня народження Олександра Петровича Довженка гуртківці про свої враження висловилися на шпальтах «Вістей Сосниччини» у замітці «Наш Довженко» (№ 4 за 24.01.2015). Дитячу роботу високо оцінив Василь Тимофійович і написав резонанс «Патріоти розправляють крила».  Завдячуючи цьому відгуку, наш гурток, який в 2015-2016 навчальних роках почав працювати на базі районного Будинку школярів, отримав назву «Лелечата розправляють крила». Основним ядром цього колективу стали учні 7 класу, де я також їхній класний керівник. І знову ж таки відгуки Василя Тимофійовича про гарну роботу гуртка та класу лягли в основу Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року» у 2015 році», що дало змогу перемогти у районному турі, а також цю роботу було відмічено на обласному рівні.

Цей резонанс я, без відома самого автора, відправила до регіональної корпоративної інформаційної газети ТОВ «Агрофірма імені Олександра Довженка» «Відроджена Земля» Шишацького району Полтавської області, де він був надрукований під рубрикою «Враження» та під заголовком «Наш край очима публіциста» до 121-річниці від дня народження Олександра Довженка («Відроджена Земля», № 15 за 09.09.2015).

Нині члени гуртка збирають, опрацьовують дані досить трагічної сторінки нашої України: про спалених односельців і загиблих у В’юнищанському яру земляків. Вони спираються на досить глибокі та достовірні спогади Василя Косяненка. Восени 2015 року наш шкільний колектив, за сприянням заступника голови Ради Чернігівського земляцтва, голови його Сосницького відділення Олексія Федоровича Орєховича, відвідав Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин яр». Тому хочемо цю тему розширити, розкрити якось повніше.

«Течія» життя дуже швидка. Все вперед і вперед. І ось 14 січня Василь Тимофійович приймав вітання з нагоди свого поважного ювілею – 90-річчя. До них приєдналися і ми.

Похитує під вікном важкими кетягами калина. Скільки разів шкрябала вона під вітром об шибки, немов запитувала: «Як життя? Як життя?»

«То як же Ваше життя, Василю Тимофійовичу?» – запитуємо ми , як та калина під вікном. І даємо самі ж відповідь рядками з повісті Бориса Поліщука «Поріг рідної хати»: «…А отак життя. Мерехтять дні, наче шпали під поїздом. Тільки там перестають вони мерехтіти на кожній залізничній зупинці, а тут ні зупинок тобі, ні перепочинку –гуркоче без угаву життєвий поїзд, піддано в його котли пару раз і назавжди».

Над Убіддю-рікою

Овіяло весною –

Я знов собі спокою не знайду:

Де в’ються давні стежечки,

Де з вільх дзвенять сережечки,

Щовечора замріяний іду.

Як радісно зустрівся

Тут з долею колись я!

Бентежно в серці нуртувала кров.

Черемуха розквітлими

Нас привітала вітами

І солов’ї співали про любов.

Та ось з чужого краю

По солов’їнім гаю

Шалено вдарив грізний громобій.

Прийшла біда нежданая…

Прощай, в журбі кохання,

Прощай, о юність.

Вели мене дороги

У полум’я й тривоги.

Укоротила юних літ війна.

Ой, дівчино розлучена,

Ой, молодість засмучена…

Змарнована непізнана весна.

За Убіддю у полі,

Згасаючи поволі,

Весняний вечір стеле сиву шаль.

Доріжкою знайомою

Йду тихо, мрійно з дому я,

Неначе на побачення, у даль,

Де ряст, немов мережки,

Поткав забуті стежки.

Щось мріє над водою в самоті,

За вільхою розквітлою

Майнуло тінню світлою…

О юність невловима, чи не ти?

(Василь Косяненко, «Над Убіддю-рікою»)

Дійсно, багато чого за свій вік зроблено, пережито, досягнуто цією Людиною з великої літери. Не кожен зможе похвалитися таким успіхом. Не сидить без діла він і хвилинки. Скільки передумано, скільки написано, а скільки ще проситься до рядка, особливо для того, щоб не канули в небуття сторінки історії, пов’язані з Другою світовою війною.

Саме про це і йшла мова на одному з останніх занять краєзнавчого гуртка та на уроці з літератури рідного краю у 7 класі, де діти мали змогу навіть заочно познайомитися з Василем Тимофійовичем, переглянувши відеозаписи творчих звітів майстрів слова та пісні Сосниччини (поетів та композиторів): «Слався талантами, Сосниччино рідна!» (2010), «Коли звучить струна натхнення…» (2012).

Про це говорила і керівник гуртка, представник Сосницького відділення Чернігівського земляцтва, автор цієї замітки при зустрічі з ювіляром.

А після цієї зустрічі з митцем, яка відбулася у нього вдома, бібліотечка видань Василя Тимофійовича Косяненка у Великоустівській ЗОШ І-ІІІ ступенів поповнилася ще його одною новою книгою з дарчим підписом «Наш родовід-Косяненки». Та думається, що це укомплектування неповне, бо хочеться вірити, що ще побачать світ не одна збірочка нашого земляка.

В народі існує така ознака, якщо біля хати не посаджено квітів, значить сім’ю спіткало якесь лихо, бо не до радощів їй. А ми бажаємо Вам, Василю Тимофійовичу, щоб ще багато років квітнув біля Вашої затишної оселі різнобарвний килим, линула народна пісня, у яку Ви так закохані. Щоб здійснилися всі Ваші задуми, здоров’я Вам і вдумливих читачів.

Валентина МОВЧАН

Опубліковано у На Чернігівщині, Привітання, Ювілеї | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.