Пам’яті Олександра Деко

Сумна звістка надійшла з Ізраїлю: на 90-му році життя 3 листопада о 6:00 перестало битися серце Олександра Аврамовича Деко – українського прозаїка, перекладача, літературознавця, публіциста, журналіста, видавця, громадського діяча, члена Національної спілки письменників України, багаторічного голови Спілки українських письменників у Ізраїлі, видавця і головного редактора відомого в українському світі Міжнародного літературно-публіцистичного, патріотичного часопису «Соборність» (Ізраїль) українською мовою, лауреата дев‘яти українських літературних премій, номінанта на Національну премію України імені Тараса  Шевченка в галузі літератури 2013 року. 

do_042014

Народився Олександр Аврамович 23 грудня 1926 року у місті Яготин , раніше Полтавської, а на даний час – Київської області. У перші тижні його народження, батьки переїхали до Чернігова й вдруге зареєстрували новонародженого, а тому в автобіографії він пише, що народився 25 грудня 1926 року  в Чернігові. Так само про дату та місце свого народження він вказує і в земляцьких календарях, автором яких був.

Після закінчення школи працював у колгоспі. У 1950 році закінчив факультет історії Чернігівського учительського інституту, а в 1952 році – екстерном – Львівський фінансово-кредитний технікум. Після закінчення навчання працював начальником планового відділу заводу в місті Львів, начальником інспекції Держстраху, нормувальником, економістом, редактором багатотиражної газети. Переїхавши в Чернігів, працював начальником відділу праці та заробітної плати управління і редактором республіканського видавництва «Мистецтво» у місті Києві. З 1968 року цілком присвятив себе письменницькій роботі.

У 1970 році, після пограбування заступником директора Інституту літератури АН України двохтомної роботи «Повне зібрання творів Леоніда Глібова», на яку пішло десять років життя, йому було заборонено друкуватися. За клопотанням київського чиновника Чернігівський обком компартії в кінці 1960-х на початку 1970-х років фальсифікував матеріали для суду над Олександром Деко за антирадянську агітацію та пропаганду. 1-й секретар Спілки письменників України Олесь Гончар та голова Київської організації СПУ Юрій Збанацький виїжджали до Чернігівського обкому компартії, щоб з’ясувати, що відбувається навколо Олександра Деко. Наступного дня  Юрій Збанацький запросив до себе в київський кабінет Олександра Аврамовича та пояснив йому, що в Чернігові готуються матеріали, щоб заарештувати та судити  і, що він має один шанс уникнути цього всього – терміново переїхати в Київ і «залягти на дно», поки все заспокоїться. Олександр Аврамович виконав пораду. Таким чином Олесь Гончар та Юрій Збанацький врятували Олександра Деко від ув’язнення. І Олександр Аврамович з вдячністю часто згадував про цей випадок і своїх рятівників.

Після «залягання на дно» Олександр Деко повернувся у літературу в 1977 році перекладами з німецької мови. Багато років життя присвятив художньому осмисленню творчої спадщини та наукових матеріалів з життя Тараса Шевченка, Віктора Забіли, Леоніда Глібова, Марка Вовчка.

Характерно, що майже в усіх його дослідницьких творах домінує чернігівська тематика. Зі сторінок його книг постають трудівники місцевої фабрики музичних інструментів, образи Леоніда Глібова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Євгена Гребінки, Віктора Забіли та ряду інших відомих діячів, чиї імена дуже тісно пов’язані з історією нашого рідного краю.

У 1989-1990 роках у Києві створив і очолював Товариство «Меморіал» (Сахаровський), яке було першою напівлегальною організацією у боротьбі за незалежність України.

Засновник Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця та Літературної премії імені Леоніда Глібова.

У 1996 році був одним з тих, хто створив громадську організацію Товариство «Чернігівське земляцтво» в місті Києві й видав, за своєю ініціативою, три календарі Чернігівського земляцтва.

У січні 1998 року виїхав до Німеччини, де проживають діти, онуки та правнуки. В Німеччині продовжував писати українські книжки, видавати часопис «Соборність» та створив Спілку українських письменників.

Внаслідок дивного непорозуміння для самого себе (так говорив Олександр Аврамович), у 2004 році переїхав до держави Ізраїль, де внаслідок відмови стати на облік до російської Спілки письменників у Ізраїлі, тобто зрадити рідну українську мову, почав зазнавати дискримінації та переслідування. Однак незважаючи на все це, в Ізраїлі створив Спілку українських письменників, головою якої був до 2016 року, продовжував видавати часопис «Соборність» українською мовою, створив і видав чимало українських книжок.

Він постійно підтримував зв’язок з Чернігівським земляцтвом у місті Києві, бував на презентаціях нових книжок поетів – і письменників – земляків, на засіданнях Ради та зборах земляцтва.

Переборюючи недуг, що підсилювався з кожним днем, Олександр Аврамович знайшов у собі сили, щоб взяти участь в урочистостях з нагоди 20-річчя земляцтва.

Останні місяці життя Олександр Аврамович мав серйозні негаразди зі станом здоров’я, але продовжував працювати над втіленням в життя своїх ідей, прагнув реалізувати всі задумані ним плани, виконуючи великий обсяг робіт. З цією метою одночасно користувався двома комп’ютерами. Знаходив час і сили на спілкування із земляками з допомогою Інтернету. Для людей його вікової категорії це є велика рідкість.

Вічна пам’ять Олександру Аврамовичу Деко – людині, що звеличила себе невтомною працею на ниві літературної та громадської діяльності, всіляко прославляла Україну, Чернігівщину та її вихідців, була  взірцем високої моралі і сповідувала найкращі принципи людяності та доброти.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким, особливо дружині Марії Олександрівні.

Рада Товариства «Чернігівське земляцтво» в місті Києві

Опубліковано у Вшанування пам'яті | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Пам’яті Олександра Деко

  1. Володимир Лузан коментує:

    Вічний спокій, Земля пухом і Світла пам’ять! Рідним і близьким – щирі співчуття…

  2. Олександр Пухкал коментує:

    Олександр Деко був справжнім патріотом України і своєї Малої батьківщини – Чернігівщини. Добре пам’ятаю день нашого знайомства. Був початок квітня 1996 року. Як перший заступник Голови Чернігівського замляцтва ми з Павлом Мисником працювали в його в кабінеті над проектом Статуту земляцтва. Раптом в кабінет зайшов швидкою ходою сивочолий, невисокого зросту чоловік з відкритою посмішкою. Це і був Олександр Деко. Він відразу ж почав нам викладати свій проект видання календаря Чернігівського земляцтва. Нам ідея сподобалася і ми її гаряче підтримали… Вічна пам’ять про світлу людину! Щирі співчуття рідним та близьким!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *