Пам’яті земляків, чиє життя обірвалося в урочищі Сандармох

У середині 90-х років минулого століття стало відомо, що в рамках кампанії по репресуванню «ворогів народу» особлива трійка УНКВС Ленінградської області (начальник УНКВС по Ленінградській області комісар держбезпеки 1-го рангу Леонід Михайлович Заковський (справжнє ім’я Генріх Ернестович Шубіс) (1894-1938), його заступник – старший майор держбезпеки Володимир (Іван) Миколайович Гарін (Жебеньов) (1896-1940) та прокурор Ленінграда Борис Платонович Позерн (1882-1939)) ухвалила розстріляти групу в’язнів (усього 1825 чоловік) Соловецької тюрми.  

pz_001_660x907

pz_002_660x995

pz_003_660x990

Розстріл був здійснений у три етапи. Доля першої, найбільшої групи (із 1116 чоловік за списками на кінець жовтня 1937 року було розстріляно 1111 осіб), довгий час залишалася невідомою.

У 1995 році в архіві УФСБ по Архангельській області виявили повні списки приречених в’язнів Соловків. Після цієї «знахідки» у свідомість цілого світу увійшло страшне слово «Сандармох» – назва урочища, де під командуванням і за особистою участю заступника начальника адміністративно-господарського управління УНКВС по Ленінградській області капітана держбезпеки Михайла Родіоновича Матвєєва (1892-1971) було здійснено розстріл.

pz_004_660x935

pz_008_660x961

Ув’язнених повантажили на баржі та доставили в селище Повенець. Доставкою командував начальник Соловецького табору спеціального призначення НКВС СРСР старший майор держбезпеки Іван Андрійович Апетер (1890-1938).

pz_007_660x963

pz_009_660x899

Смертників «готували» до страти в трьох кімнатах бараку на станції Медвежа Гора (з 1930 року адміністративний центр будівництва Біломоро – Балтійського виправно-трудового табору, а з 1933 – Управління Біломоро – Балтійського комбінату НКВС СРСР).

В першій – звіряли прізвище та роздягали, в другій – зв’язували, в третій – били по голові дерев’яною «колотушкою», аби людина втратила свідомість. Далі вантажили на машини і по 40 душ перевозили в Сандармох. Напівживих людей скидали до великих ям і розстрілювали.

Більшу частину засуджених Михайло Матвєєв розстріляв особисто вистрілом у потилицю, в ряді випадків йому сприяв помічник коменданта УНКВС молодший лейтенант держбезпеки Георгій Леонардович Алафер.

За кілька днів загинули 1111 соловецьких в’язнів (ще один помер до екзекуції), серед них – провідні українські митці Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Павло Пилипович, а також вчені, політичні та державні діячі (Володимир Чехівський, Степан Рудницький, Матвій Яворський та інші).

pz_006_660x814

Наказом по УНКВС по Ленінградській області від 20 грудня 1937 року за «самовіддану роботу по боротьбі з контрреволюцією» Михайло Матвєєв і Георгій Алфер були нагороджені цінними подарунками.

В 1939 році Михайло Матвєєв був засуджений на 10 років виправно-трудового табору за «перевищення службових повноважень, відбував покарання в Рибінську. Звільнений достроково на початку німецько-радянської війни, продовжував роботу в органах держбезпеки. Дожив до похилого віку.

pz_005_660x422

Кожного, хто читає розстрільні списки, звертає увагу на непропорційно великий відсоток представників української інтелігенції.

Серед прізвищ розстріляних упродовж п’яти днів – з 27 жовтня по 4 листопада 1937 році у Сандаморху – є й імена уродженців чернігівської землі, зокрема:

Іван Іванович Бойко, народився у 1892 році у селі Олексинці (нині Срібнянського району) Чернігівської області, підпоручик царської армії, штабс-капітан армії Денікіна, старшина армії УНР. За радянської влади працював старшим агрономом «Укрплодовоч Трактороцентру» (в місті Харків). Він «був великим організатором і тямущим господарем. Був хорошим товаришем, хоч і недовірливим», проте признався друзям, що служив сотником у Симона Петлюри. Заарештували 31 грудня 1932 року за «шкідницьку діяльність» («контрреволюційна змова в сільському господарстві»). Засудила Колегія ОДПУ СРСР 11 березня 1933 року (ст. 58-4-6-7 КК РСФСР) – дали 8 років тюремного ув’язнення. Розстріляний 3 листопада 1937 року;

Олексій Феодосійович Вангенгейм (у протоколі трійки Федосійович), народився у 1881 році в селі Кропивне Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Бахмацького району Чернігівської області), росіянин, з дворян, освіта вища, закінчив фізмат Московського університету і сільгоспінститут, служив у царському війську (начальник метеослужби 8-ї армії, нагороджений золотою зброєю), був членом ВКП(б) (1928–1934). Професор, заступник голови Центрального бюро краєзнавства (1920–1931), дійсний член Головної геофізичної обсерваторії (Ленінград), організатор і перший керівник (1929–1935) Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР.

pz_010_660x765

Зарештований 8 січня 1934 року. За рішенням Колегії ОДПУ СРСР від 27 березня 1934 року (ст. 58-7 КК РСФСР) отримав 10 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання на Соловках, працював у бібліотеці. Розстріляний 3 листопада 1937 року;

Марко Миколайович Вороний, народився  в 1904 році в Чернігові, українець, із дворян, син письменника Миколи Вороного, освіта н/вища, навчався в Київському музично-драматичному інституті (режисерський факультет) та інституті народної освіти, поет (псевдонім Антіох), перекладач, член Спілки радянських письменників. З 1928-го – працівник кіностудії, восени 1933-го переїхав до Москви, працював у журналі. Повернувся в УРСР 1934-року.

pz_011_660x1016

Арештований 19 березня 1935 року. За вироком Військового трибуналу Київського військового округу 1–4.02.1936 року (ст. 54-8, 11 КК УРСР) – 8 років виправно-трудових таборів. Розстріляний 3 листопада 1937 року;

Григорій Давидович Глейх, народився 1901 року в Прилуках, єврей, з робітників, був членом КП(б)У (1925–1935), культпрацівник, начальник адмінуправління тресту «Індивідуальне будівництво» (Індубуд) в місті Харків.

Заарештований у справі «контрреволюційної троцькістської організації на Україні». За ОН при НКВС СРСР від 1 квітня 1935 року (ст. 58-1 КК РСФСР) отримав 5 років виправно-трудових таборів. Розстріляний 2 листопада 1937 року;

Віра Миколаївна Гутман, народилася в 1901 році у Чернігові, за національністю єврейка, за походженням міщанка, була членом ВКП (б), літературний працівник з вищою освітою, проживала в Москві. Вислана 1929 року за «контрреволюційну діяльність», 1930-го повернулася із заслання.

Її судила Військова колегія Верховного Суду СРСР 11 листопада 1936 року. Вирок – 10 років тюрми, з обмеженням у правах на 5 років. Розстріляна 4 листопада 1937 року

Озерський Юрій Іванович (справжнє прізвище Зебницький), народився в 1896 році у селі Смяч Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині Новгород-Сіверський район Чернігівської області). Після закінчення Чернігівської духовної семінарії навчався у Петроградському історико-філологічному інституті. За радянських часів зробив непогану кар’єру – у липні 1927 року його призначили головою Укрнауки та завідувачем Управління політосвіти наркомату освіти УРСР. обіймав посаду голови Держвидаву УРСР (1932—1933).

Був прибічником політики українізації в УСРР (проводилася в 1920-х роках), Заарештований 23 листопада 1933року у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ДПУ УСРР 26 лютого 1934 року ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УРСР – 10 років виправно-трудових таборів. Розстріляний 3 листопада 1937 року;

Борис Кузьмич Пилипенко, народився 16 липня 1892 року у Чернігові. По закінченні в 1918 році юридичного факультету Київського університету, він поступив у партію українських есерів. Юнака захопила музейна справа, до якої він прилучився у рідному місті. Пройшов школу наукової та дослідницької роботи у видатного вченого – історика, археографа і генеалога Вадима Львовича Модзалевського. В 1922 – 1929 роках він був завідувачем Чернігівського етнографічного музею, а з весни 1929 року став співробітником Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка у Києві. Хоча активним учасником партії українських есерів так і не став, але цей факт не пройшов повз увагу пильних «органів». Вперше його заарештували органи ОДПУ у лютому 1933 року, приписавши участь у міфічній УВО (Українській військовій організації), наступного року справу припинили, але Борис Пилипенко залишався під підозрою. Через певний час у його колег вибили свідчення про те, що в Києві контрреволюційну роботу проводили в Історичному музеї имені Тараса Шевченка Ернст, Пилипенко, Мощенко. А тому у квітні 1935 року Бориса Пилипенка арештували повторно. Військовий трибунал Київського військового округу ухвалив вирок: 7 років виправно-трудових таборів. Так він опинився на Соловках. Розстріляний 3 листопада 1937 року.

Прізвища чернігівців у розстрільних списках Сандормоху не вичерпуються цим переліком.

У Карелії, в урочищі Сандармох, у 2004 році встановлено гранітний пам’ятник – Козацький хрест: «Убієнним синам України». Земляків щороку поминають у молитвах прочани.

pz_013_660x495

У Києві по вулиці Прорізній у сквері поблизу будинку №8 1 квітня 2002 року відкрито пам’ятник Лесю Курбасу – українському актору, режисеру, основоположнику національного модерного театру. Неподалік у будівлі, що тепер має №17, містився Молодий театр, яким Лесь Курбас керував.

pz_012_660x880

Лесь Курбас був заарештований у зв’язку зі справою УВО 26 грудня 1933 року. 3 листопада 1937 року його  розстріляли в урочищі Сандармох.

Щороку біля пам’ятника Лесю Курбасу велелюдно, особливо з 27 жовтня по 4 листопада. Люди приходять, щоб пом’янути своїх земляків.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Опубліковано у Вшанування пам'яті | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

4 коментарі до Пам’яті земляків, чиє життя обірвалося в урочищі Сандармох

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.