Перегортаючи сторінки життєпису поетеси-ювілярки

26 січня виповнилося 80 років ветерану педагогічної праці, автору 8-ми поетичних збірок, члену Борзнянського відділення столичного Чернігівського земляцтва, жительці села Високе Ніні Тимофіївні Василенко. 

А вже через два дні, вступивши повністю у цей поважний вік, миткиня спробувала відтворити свої почуття у віршованій формі. І виявилося, що переважно все починається із заперечної частки не: не буде більше молодою, не зробить більше шпагат, не пробіжить більше 500-метровку, бо в молоді роки займалася спортом… і т. д. Та виявляється не все так і погано. Адже коли б їй не було стільки, то не прийшло б так багато її шанувальників на цей творчий вечір, який відбувся 28 січня у Височанському будинку культури.

З приводу поважності років у Ніни Василенко є такі рядки:

«Бо життя значиме не роками,

Не кількістю прожитих літ.

Життя оцінюють віками

Добром, що ти несеш у світ».

А прийшло послухати ювілярку, привітати, підтримати, порадіти дійсно багато. «Адже її твори – це поезія любові до України, до рідної землі, до рідного села, батьківської хати, матері, родини. Поетичне слово Ніни Василенко наповнене високою духовністю. Воно збагачує читача інтелектуально, звеличує душу і серце несказаною красою слова», – так скажуть ведучі заходу – випускники Височанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, її учні та тепер уже колеги, вчителі місцевої школи Олена Помігалова та Ніна Приходько.

Я вимрію щось тихе, чарівне

Таке легке, п’янке і незужите…

Зима на віях…

Я, немов царівна,

Іду туди, де весни пережито.

Я хочу там знайти собі затишок

І в сни розкуті ще хоч раз пірнути.

Несе мене у мить і втому тиші,

Щоб світлий дотик рук чиїхсь відчути.

Натомість відчуття – людське життя

Несе із зла жорстоку в собі сутність.

Я за добро вчіплюсь, як за віття,

Щоб ощасливити в ньому свою присутність.

До ювілею миткиня прийшла з двома новими книгами «Відблиск синіх пожеж» та «За літами літа…», виданих за підтримки: учня Ніни Тимофіївни, випускника місцевої школи Олега Семеновича Шеремета – викладача Чернігівського національного технологічного університету, доктора юридичних наук, депутата міської ради; Височанського сільського голови Любові Василівни Норікової; голови Борзнянського відділення Чернігівського земляцтва Володимира Олексійовича Леміша, та ін. Саме до них і були звернені слова подяки від поетеси. А вони, перебуваючи серед почесних гостей, в свою чергу привітали ювілярку.

Разом з ведучими сторінку за сторінкою перегортали книгу життєпису та творчого доробку її шанувальники. Вітання та побажання лунали від друзів, колег, випускників Ніни Тимофіївни різних років, жителів села, творчого колективу «Полісяночка» з села Носелівка, у виконанні яких линули пісні на слова Вадима Іванюка з села Велика Доч (теж її учня), на слова самої авторки та українських поетів, місцевого фольклорного колективу «Височаночка», поетеси з Борзнянщини Ольги Степанівни Анцибор – керівника літературного об’єднання «ЛітЕра» та інших.

Народилася Ніна Тимофіївна в простій селянській сім’ї в селі Хороше Озеро Борзнянського району. Тут вимовила свої перші слова: мама, тато, Бог, Україна, хліб, любов… Тут пройшли її перші університети. Від рідної землі набралась сили, з народного напившись джерела, набралась мудрості і любові до рідного краю.

Я родом з Озера, з мого села

І цим все сказано не мало.

Я зіткана з його повітря, його тла,

Я з нього виросла і в нім зростала.

У 1954-му закінчила школу, навчалася в Ніжинському педагогічному інституті імені Миколи Гоголя.

Мій Ніжин, місто юності моєї,

Пройшла я різ літа і знов з тобою.

В тобі  ще й досі юність моя є.

Мене благословило ти любов’ю.

Величні сосни, рідний інститут,

Колони білі, мармурові сходи,

І вічність юна пролітає тут.

Ти квітнеш в її грації і вроді.

По закінченні природничого факультету пішла працювати в Макішинську середню школу Городнянського району. Молода та щаслива впевнено крокувала сільськими вулицями, де верба простягала до неї свої віти-руки, а сад нашіптував поетичні рядки…

Саме тут зустріла свою долю, народила донечку Оленку. А потім – Височанська школа та праця вчителем хімії, організатором позакласної роботи, заступником директора з трудового навчання. Була активним учасником Височанського сільського хору. Вміло організовувала позашкільне дозвілля, була автором сценаріїв КВН районного та обласного рівнів.

За плечима у жінки 43 роки педагогічного стажу, звання «Відмінник народної освіти», багато грамот Міністерства освіти України та обласного й районного відділів освіти за те, що в роботі горіла, а не тліла, що прагнула більше знати і професійно виконувати покладені на неї обов’язки.

Вихід на пенсію був для Ніни Тимофіївни кардинально новим етапом життя, вона повністю віддалася літературній праці.

З народженням внучок Олесі та Катрусі з’являються дитячі поезії для онучок-чомучок: «Рукавичка», «Новорічна», «Сіромаха», «Два котики» та інших.

Натхнення… Воно, як вітер – невловиме… Воно, як сон – збувається… Воно тендітне, як перший цвіт яблуні – замерзає від неочікуваних морозів – замерзає… Воно, як веселка – різнобарвне, але швидкоплинне…

Муза не покидає Ніну Тимофіївну, мабуть, ніколи, виливається у твори у вільний час.

Ця жінка приваблює до себе теплом добрих очей та посмішкою, що завжди на її вустах. Приваблює око не тільки своєю красою, а й внутрішнім благородством, жіночою відвагою.

Вона уміє слухати голос рідної землі, що промовляє плеском скреслих річок. Навіть тишею своєю земля говорила до неї, бо чула тоді, як росте колос, як глибинне коріння саду п’є соки. Цією щедрістю почуттів напоєна вся її поезія.

Ніна Тимофіївна – це цікавий співрозмовник, декламатор, взірець тактовності, елегантності, жіночої доброти і краси, берегиня моральних традицій, сівач розумного, доброго, вічного.

Тому і доробок у неї щедрий. З-під її пера вийшло 8 поетичних збірок з глибоко символічними назвами: «Іду через літа в надії» (2003), «З глибини весни» (2005), «На крилах часу» (2007), «Барви моєї тиші» (2008), «На побачення» (2009), «Пізні обжинки» (2011), «За літами літа…» (2016), «Відблиск синіх пожеж» (2017).

Життя тече, мороз пече,

А я кажу: «Не вечір ще».

Іще не вечір. Ще не ве…

Бо кожен день несе нове…

…І хай життя втікає, хай тече,

Я повторю: «Не вечір ще».

Її цікавить все – життя сучасної молоді й політичні негаразди, проблема збереження природи і доля села, моралі аспекти життя. Не байдужа вона і до тих подій, які відбуваються останнім часом у країні. І це знайшло відображення у поезіях, які писалися на протязі 2013-16  років. Її донька зі своєю сім’єю проживає на Сході України, де проходить зона АТО.

Вона йде своєю дорогою – не пустоцвітом. Багато в неї друзів, колег, які зібралися сказати слова вдячності за її творчість, за її талант. А  серед них і гості з краю Сина зачарованої Десни. Ось саме сторінку дружби та співпраці з сусіднім Сосницьким краєм і було надано мені відкрити своїм виступом.

І розпочала я його, згадавши Посвяту, яку написала сосницька поетеса Олександра Петрівна Бушай, з нагоди 75-річчя від дня народження Ніни Тимофіївни Василенко, яке святкувалося в літературно-меморіальному музеї Олександра Довженка в 2012 році.

Відкритий погляд, молодечі очі,

Що стверджують: ці роки не її.

То, видно, помилилася зозуля,

Коли кувала якось навесні.

На скронях літо бабине блукає,

Свій слід у косах намагається хранить.

Та вітер павутиння розганяє,

Коли ще вересень в душі бринить.

Так, осінь об’їжджає коні,

Та третій ще прив’язаний стоїть.

Ще де-не-де листочки  уціліли.

Не намагайтесь в грудень свій спішить.

І саме тоді у земляцькому часописі «Отчий поріг» за березень 2012 року було надруковано мою замітку «Горджуся людьми» з нагоди 75-річчя Ніни Василенко.

Як на мою думку, рядки з Посвяти актуальні і нині, скільки б років назад вони були написані. Тут пригадалося, що вже багато років поспіль триває творча та наша особиста дружба. За цей період було здійснено багато зустрічей і на базі музею Олександра Довженка, і в районній бібліотеці, де діє літературно-мистецьке об’єднання «Убідь», членом якого є Ніна Тимофіївна, і в стінах Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, де працюють її учні: авторка цих рядків і Віктор Григорович Кравченко – директор навчального закладу. Поетеса закохана в Десну, до якої поспішає велосипедом кожного літа. Також вона – велика шанувальниця творчості Олександра Петровича Довженка. Своїм улюбленцям видатна землячка присвятила свої поезії.

Я до Десни – святої річки

Щораз спішу крізь втому ніг.

Вже й велотраса наша трішки

Стомилась в ярині доріг.

Петляє берегом доріжка

Понад лужком і моріжком,

А синій погляд річки-стрічки

Десь заховався за стіжки.

Голубить хвилю день поліський,

Шумить, клекоче течія,

Озветься в ній ще дух дідівський,

І пісня, що для всіх своя.

А він – луги аж розшумілись,

Вітри хмеліють після сну,

Деснянські кручі задивились

На зачаровану Десну.

Для мене ти свята й пречиста.

Хто ще так може приголубить?

Я закохалась в води чисті,

Ти пестиш щиро мене, люба.

Не дам нікому осквернити

Твоїх цілунків світлу мить,

Течеш в віках – і не спинити,

Шал твоїх чар в мені струмить.

Гойдають хвилі полісянку –

Довершеність дівочої краси,

Твоя кохана і твоя коханка

В купелі із студеної роси.

Даруєш всім живу наснагу,

Цілющий і здоровий дух.

Нестримні всі твої зигзаги,

Незримий твій неспинний рух.

(Ніна Василенко, «До Десни»)

Стоїть Сашко – простоволосий, босий

Серед незгод і згод – назавше свій.

За ним – років та вже й віків покоси,

Толочить їх то дощ, то вітровій.

Лоскочуть весни кучерявий чуб,

Вдягають зими в білосніжну одіж.

Він в землю сосницьку корінням вріс, як дуб,

І в вічність зачарованих мелодій.

Це Він – маестро з берегів Десни

Вдивлявся в зорі навіть і в калюжі.

Кіно йому не снить ще й не яснить,

Та зріс в нім уже талант потужний.

А, може, він і справді «одержимий»?

Чи просто Майстер «Арсеналу» і «Землі»?

Брюссель, Париж. Визнання. Всі режими

Вклонялись: і великі, і малі.

Та його знов, немов не помічали,

Душа стомилась в просторі думок.

Одні – сичали, а другі – повчали,

А він – на Схід, в «Аероград» карбує крок.

Ішов зухвало, з успіхом крізь втому

В простуджені війною ночі й дні.

І зорі ті ж, та горе  в його домі.

«Смерть, зупинись!», бо «Україна у вогні».

Горить вона, болить йому щоденно,

Він з нею без упину, бо звідтіль,

А пальці втомлені – жалі усі в щоденник,

З ним невідступно Сосниця, як біль.

З усіх світів вона йому найближча.

З ним поряд – стомлений кремезний сивий дід

І відступає лихо найтихіше,

У згаслих днях незгасний лиш той слід.

В родючу землю мудрість ту засіяв

Сівач-керманич на усі віки.

Підступний вітер в долю його віяв,

До хати в Сосницю прослав він рушники.

А хто Він справді? Син свого народу.

В усі світи вросло його коріння.

Він лине зливою до нас крізь всі негоди,

Бо добре й вічне пророста з його творінь.

(Ніна Василенко, «У Сосниці»)

Разом зі мною привітати ювілярку приїхали: бібліотекар ЦБС Алла Іванівна Васюк та творче подружжя Ковальчуків – Віра Павлівна й Микола Прокопович, ветерани педагогічної праці, автори декількох власних збірок, учасники багатьох Міжнародних конкурсів, члени літературно-мистецького об’єднання «Убідь». Віра Павлівна продекламувала свою Посвяту, а потім з Миколою Прокоповичем проспівали декілька пісень, чим зачарували слухачів. У їхньому репертуарі багато пісень на слова місцевих поетів. Зокрема, сосничан Миколи Адаменка, Василя Косяненка та галайбинця Андрія Стрижака. Від сосницького гумориста та лірика Петра Федосійовича Макаренка було передано Ніні Тимофіївні його нову збірочку з автографом. Свої вітання передавали і працівники Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка.

За плечима Ніни Тимофіївни пережите й пройдене, а очі блищать і нині молодечо, оптимістично.

«Не хочу вірить, скільки мені літ, – говорить поетичними рядками ювілярка.– Я про свій вік не хочу знати. Бо ще і мрія в гості заліта, І оптимізм не полишає хати».

Нехай же на усіх життєвих дорогах Ніну Тимофіївну супроводжують заслужені успіхи, незрадлива фортуна, стійкий добробут, невгасима енергія, щоб написала ще не один вірш, порадувала шанувальників творчості новими збірками.

 

Валентина МОВЧАН

Опубліковано у Привітання | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *