Пізнання історії рідного краю

Наша Чернігівщина багата історичними пам’ятками, мальовничими краєвидами, працьовитими, героїчними людьми, старовинними поселеннями. Серед останніх одне з почесних місць займають поліські села, які й досі виділяються своїм національний колоритом та архітектурою. 

Незважаючи на своє древнє походження та знаходячись в умовах, які, відверто кажучи, не сприяють їхньому розвитку, наші села залишаються такими ж прекрасними та привабливими, як і багато років тому. Вони зберегли свою самобутність, свої регіональні особливості, інколи навіть манеру спілкування, утримують вивірені століттями традиції і особливості взаємовідносин. Кожне село – то  історична пам’ятка, про яку можна багато говорити і, мабуть, всього не перекажеш. Про одне із таких сіл, розташованих у мальовничому куточку Чернігівського Полісся, йшла нещодавно мова у смт Ріпки.

Ще 2 червня поточного року нашим земляком, членом Ріпкинського відділення столичного Чернігівського земляцтва, професором Миколою Івановичем Зубком (родом із села Суличівка) було презентовано історико-документальне видання «Моя Суличівка». Презентація цієї книги відбулася за підтримки Ріпкинської райдержадміністрації у приміщенні районної бібліотеки. На презентацію книги прибули земляки Миколи Івановича – мешканці села Суличівка, а також суличівці, що проживають у смт Ріпки, містах Чернігів і Київ. Серед учасників презентації книги були присутні представники Ріпкинського відділення земляцтва, відповідальні працівники Мало-Лиственської сільської ради, до сфери управління якої відноситься Суличівка, керівники бібліотечних установ району, директор Ріпкинської гімназії, де навчався автор книги, інші посадові особи.

У презентації книги взяли участь і привітали її автора заступник голови Ріпкинської районної державної адміністрації Світлана Петрівна Тризна, заступник голови Ріпкинської районної ради Світлана Петрівна Ткаченко, начальники відділів культури та архівної справи райдержадміністрації Іван Володимирович Атрощенко і Алла Володимирівна Кушніренко. З нагоди видання та презентації книги надіслали свої вітання суличівці, що проживають у містах Луцьк, Білгород-Дністровський, Умань та Республіці Білорусь.

У своєму виступі Микола Іванович поінформував присутніх про роботу над підготовкою книги, що побачила світ, акцентував їхню увагу на використаній джерельній базі, а також коротко розповів про історію села Суличівка. Як зазначалося в його виступі, заселення території, на якій розташоване село, відбувалось ще до нашої ери, особливо активно, як вказують  археологічні дослідження, у першій половині першого тисячоліття. Але перші поселення ще не можна назвати селом, оскільки з різних причин заселення цієї території не було тривалим, люди з неї часто мігрували. І тільки в ХІV – XV століттях малодворні поселення на даній території починають об’єднуватись, особливо по берегах річки Глинянка, яка протікала в цій місцевості, і на початок XVII століття утворилося поселення із 15 дворів.

Автор книги обґрунтував своє бачення походження назви села Суличівка, яка, з його точки зору, походить від назви стародавнього племені – суличі. Останні під тиском християнізації, монголо-татарської навали, під впливом інших загроз вимушені були мігрувати з берегів річки Сули на південь – до Болгарії та на північний захід – на територію нинішньої Чернігівської області та Гомельської області Республіки Білорусь. Саме з тих мігрантів – суличів, як вважає автор, і утворилось село Суличівка.

Перша документальна згадка про село датована 1610 роком, коли воно було передано у власність братам Борису та Василю Грязним, нащадки яких володіли селом практично до другої половини ХІХ століття. Цікавою і трагічною водночас є історія взаємовідносин цих панів із суличівськими козаками та іншими категоріями мешканців села, про яку автор книги повідав присутнім.

Революційні (1917 року) події мешканці села Суличівка зустріли без особливих емоцій, радянська влада на селі була проголошена лише у грудні 1918 року, тоді ж було обрано орган управління селом – сільську раду. Під керівництвом останньої на початку 20-х років ХХ століття у селі було утворено комітет незаможних селян, який здійснював господарську діяльність на землях, відібраних у заможних селян, та з використанням їхнього майна і протягом свого існування залишався нечисельним.

Особливо трагічні події на селі відбувались у 30-х роках минулого століття. Під час голодомору 1932-1933 років від голоду померло 32 мешканці села, розкуркулено 16 сімей, засуджено до тривалих років ув’язнення 8 осіб, декілька осіб вислано з села. Не менш трагічною сторінкою в історії села були і роки Другої світової війни. У період з 30 серпня 1941 по 25 вересня 1943 року село знаходилось під німецькою окупацією, його сільське господарство зазнало збитків більш ніж на 1200 тисячі карбованців. Практично всі колгоспні приміщення, сільська школа та близько 20 помешкань селян були спалені німцями. На фронтах війни загинули та пропали безвісти 111 мешканців та уродженців села, 17 суличівців були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. На жаль, не всі вони повернулися додому.

Відбудова зруйнованого війною села була досить складною, тяжкою та тривала аж до першої половини 50-х років. Героїчною працею мешканців села рани воєнного лихоліття були загоєні, село з другої половини 50-х років почало відроджуватись. Протягом майже 10-ти років сільське господарство села було прибутковим і перебувало в числі господарств-мільйонерів району. У цей час у селі будуються ставок, клуб, школа, в село проводяться радіо і електричне освітлення. За ударну працю в колгоспі упродовж 60 – 70-х років чотири мешканці села були нагороджені державними нагородами.

У другій половині 70-х років колгосп у селі Суличівка було ліквідовано, з приєднанням господарства до колгоспу в селі Малий Листвен. Але вже через 10 років його знову створюють як самостійне господарство. У цей період відбувається погіршення економічної та соціально-політичної ситуації в країні, і сільське господарство в селі Суличівка втрачає свої позиції: на початок 90-х років воно стає не лише збитковим, а й таким, що не має перспектив для самостійного розвитку. На жаль, на сьогодні селі Суличівка, як і багато інших сіл на Чернігівщині, переживає дуже скрутні часи, у зв’язку з чим автор книги закликав присутніх не залишатися байдужими до своєї малої Батьківщини, допомагати їй пережити труднощі сьогодення та закласти підвалини для майбутнього відродження.

Учасники презентації книги «Моя Суличівка» з великою увагою та цікавістю вислухали розповідь Миколи Івановича про історію села, після чого взяли активну участь в її обговоренні. Зі словами підтримки творчої діяльності автора книги і пропозиціями щодо подальшої співпраці у питаннях дослідження та поширення знань про історію рідного краю – Ріпкинщини виступили, зокрема, його земляки-суличівці Надія Яківна Вергелес, Наталія Михайлівна Лукяшко, Людмила Григорівна Іванова, керівник Ріпкинського відділення земляцтва Олександр Валеріанович Литвин.

У планах роботи Ріпкинського відділення земляцтва передбачено здійснення заходів, спрямованих на поширення знань про історію рідного краю, проведення досліджень подвигу земляків у Другій світовій війні та окремих етапів розвитку Ріпкинського району і його поселень. Наприклад, Миколою Івановичем Зубком проводиться робота з підготовки Книги пам’яті воїнів-суличівців, що загинули в Другій світовій війні, за підтримки керівників Ріпкинської райдержадміністрації членами Ріпкинського відділення земляцтва – зі складання мартиролога загиблих у Другій світовій війні мешканців району. З метою пропаганди досягнень земляків і вшанування їхньої пам’яті опрацьовується питання щодо написання Книги трудової слави Ріпкинщини.

Олександр ЛИТВИН, Володимир ФЕДЯЙ

Опубліковано у Вшанування пам'яті, На Чернігівщині, У відділенях | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *