Про симпозіум, на який нас запрошували

Багато українців, в тому числі і членів Чернігівського земляцтва в м. Києві, отримали запрошення взяти участь в Міжнародному симпозіумі «Слов’янський світ у третьому тисячолітті», який відбувся 30 травня у Москві.

Запрошення було можливим завдячуючи уродженцям Чернігівщини, які мешкають у столиці Російської Федерації та, скоріш за все, були організаторами цього заходу.

Мотивувальна частина запрошення була викладена наступним чином: «Драматичні події, що відбуваються на Україні, хвилюють її громадян, а також громадян Росії, Білорусії та сусідніх країн. Це хвилювання поширюється на всю Європу. Зав’язане геополітичне протистояння США, ЄЕС і Росії загрожує світовій стабільності. Небачені раніше напружені відносини, що склалися між двома найбільшими слов’янськими країнами – Росією і Україною, породжені політичними процесами в цій країні, викликають наше занепокоєння та підвищену увагу.»

Для розгляду на симпозіумі були винесені наступні питання:

– Внутрішні та зовнішні фактори української кризи;

– Спільність і своєрідність російської та української культур;

– Доля різних її регіонів;

– Історична підоснова подій, що відбуваються;

– Самовизначення Криму та повернення його до складу Росії;

– Ситуація на південному сході України;

– Чи реальна громадянська війна в братській для нас країні?

До участі в симпозіумі запрошувалися російські та зарубіжні історики, культурологи, політологи, а також представники інших наукових напрямів, діячі культури і працівники освіти, всі, кому небайдужа доля України та її народу.

У зв’язку з відомими обставинами, з України жодного учасника на симпозіумі не було. Хіба що Микола Лях, який народився на Чернігівщині та вже прославився як зрадник своєї малої батьківщини, що зростила його та підсадила на московські висоти.

Як людині кому по-справжньому небайдужа доля України та її народу, мені довелося уважно переглянути відеоматеріал і ознайомитися з виступами промовців, що надихнуло на короткі відгуки та запитання. І буду радий, якщо хтось з промовців симпозіуму знайде можливість зробити аргументовані відповіді або пояснення та розмістить на сайті українців Росії «Кобза».

Стосовно запитань – почну з головного.

По-перше, що таке «слов’янський світ»? Чому у Москві згадують тільки Україну, Білорусь і Росію? «Слов’янський світ» – це, як всім добре відомо, значно ширше поняття. Але якоїсь плідної співпраці з представниками інших слов’янських держав не знайшов, а на даному симпозіумі не побачив. Нагадаю, що Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Чорногорія, Сербія, Словенія, Македонія і деякі інші держави вважають себе також слов’янами.

По-друге, чому під патронатом Кирила? Яке відношення має православна церква до слов’янського світу? Ну, наприклад, Польща – слов’янська держава, але в ній панує католицизм. В мусульманському світі, як і в інших релігіях не дотримуються віри по національним ознакам. Православними, католиками, мусульманами та іншими вірами – є люди різних національностей, різних держав, різних культур і різного стилю життя. Чому у виступах слов’янський світ порівнюється з руським світом? Підкреслюю «руським» тому, що ще 150 років тому Даль стверджував – треба називати не «російським», а «руським». І, власне, древні греки називали «руськими» людей, які проживали на території нинішньої України. Треба чітко розуміти: «слов’янський світ» – це одне, а «руський світ» – це інше. І, що таке «руський світ» теж хотілося б зрозуміти. Високоповажним учасникам симпозіуму хотілося б нагадати, що терміни «слов’янський світ» і «руський світ» почали вживати більшовики на початку XX сторіччя, але він до останнього часу так і не був широко вживаний. Навіть зараз, якщо сказати про це в Польщі, Чехії, Україні чи Білорусі, то мало хто зможе поясними, що треба розуміти під даними термінами.

У світі не існує термінів «англійський світ», «китайський світ», «індійський світ» чи якийсь інший, хоча китайців, індійців значно більше, ніж слов’ян чи руських. Багато хто в світі розмовляє англійською мовою. Але вони не прагнуть створити штучний, міфічний «англійський світ» і не прагнуть «допомогти» громадянам іншої держави, тільки тому, що там хтось розмовляє англійською мовою.

По-третє, для мене не зрозуміло, чому із семи питань, які винесено на розгляд на симпозіумі, всі питання стосуються безпосередньо України? Мені, як і більшості українцям, було б просто позитивно сприйняти, якби ці всі питання розглядалися в Україні та за участю українців. Це було б логічно і підкреслювало дійсно реальні бажання організаторів симпозіуму зрозуміти, що відбувається в Україні і як та чим їй можна допомогти. Мені здається, що не коректно розглядати питання України без України.

Зарубіжних істориків, політологів, культурологів на симпозіумі також не було. Тому вважаю, що подібні симпозіуми міжнародними не можна вважати.

Що ж стосується доповідей.

Перша доповідь доктора філософських наук, професора Михайла Громова Михайла звучить так: «Українська криза та слов’янскький світ».

Хотів би підкреслити, що українська криза – це внутрішня проблема України, як самостійної та незалежної держави, яку більше 20-ти років тому назад визнав весь світ, в тому числі і Російська Федерація. В Україні немає кризи з слов’янським світом. Весь слов’янський світ підтримує Україну у вирішенні внутрішніх питань і однозначно засуджує дії Російської Федерації. Тому постановку таким чином питання ми з моїми українськими колеги вважаємо недоцільною та помилковою. Краще все, що відбувається назвати кризою між Російською Федерацією та слов’янським світом. Ще раз підкреслюю та наголошую – весь слов’янський світ підтримав Україну та засудив і продовжує засуджувати дії Російської Федерації.

Варто також звернути увагу учасників симпозіуму на те, що Російська Федерація – це не країна, в якій живе однорідне по національній та іншим ознакам населення. Частка слов’янського населення в Російській Федерації постійно зменшується, хоч до руських приписують і українців, і представників інших національностей. Наприклад, за переписом населення в Російській Федерації в 2002 році мешкало 2 мільйони 942 тисячі українців. За переписом 2010 року – 1 мільйон 927 тисяч. Цікаве запитання – якщо навіть за 8 років в Російській Федерації не народився жоден українець, то куди подівся 1 мільйон 400 тисяч етнічних українців. Наскільки ми знаємо, геноциду по відношенню до українців в Російській Федерації за останні 10 років не відбулося.

Чому в Російській Федерації, де проживає 180 національностей, ніхто та ніколи не каже і не пише про «український світ», «татарський світ», «чуваський світ» і т.д.? Чому тільки мова йде про «слов’янський» і «російський» світи. Дні культури та інші подібні заходи в регіонах Російської Федерації проходять формально та носять зовсім інший характер.

Окремо хотів би звернутись до Миколи Ляха, як до члена Чернігівського земляцтва в Москві, голови Ради земляцтв Украъни в Москві, та, мабуть, і всієї Росії.

Він стурбований подіями в Україні та переживає, що його не пускають на могили своїх близьких в Чернігівській області. По-перше, він та інші українці безперешкодно можуть приїхати на могили своїх родичів. Всі, хто хотів, на травневі поминальні дні приїхати з Росії, зробили це без проблем. У мене та моїх друзів було безліч можливостей поспілкуватися з такими людьми. Микола Іванович просто лукавить. Адже відповідь на це запитання дали його земляки з села Блистова Менського району Чернігівської області у своєму знаменитому зверненні, яке обійшло весь світ.

По-друге, його односельці, як і більшість громадян України обурені тим, що він і йому подібні діячі поставили свої підписи під зверненням до Віктора Януковича із закликом розігнати Майдан та підтримали дії Володимира Путіна щодо окупації Криму, а також проведення широкомасштабних бойових дій на решті регіонів України, зокрема, в Луганській і Донецькій областях.

Ведучий симпозіуму, що зафіксовано на початку відеоматеріалу, звертається до аудиторії з риторичним запитанням: «З чиєїсь волі в Україні йде війна …» Для українців, для всього світу, в тому числі і для слов’янського, відповідь очевидна: «Не по чиїйсь, а з волі Російської Федерації!».

Михайло Громов також висловився про те, що молодь повинна зорієнтуватися та зробити вибір. Михайле Миколайовичу, хочеться вам сказати, що українська молодь зробила вибір ще в 1991 році (Революція на граніті або Студентська революція на граніті) та остаточно його закріпила в листопаді 2013 року. Вибір – європейський, де існує закон, де є право вибору, де є повага до людини, де дійсно гарантовано існують людські цінності, а не в заявах політиків і в угоду цим політикам науковцями на симпозіумах.

Звичайно, що відносини України з Російською Федерацією будуть, і не тому, що ми братні народи (які росіяни «брати» по відношенню до України переконався весь світ), а тому, що ми – сусіди і повинні жити пліч о пліч. Але відносини України з Росією буде будувати молодь України з чистого листка та робитиме це з новою Російською Федерацією. З таким сусідом, яким зараз є Російська Федерація, молодь України уже нормальні відносини будувати не хоче. Тому що, якраз молоді, патріотично налаштовані люди гинуть на півдні і сході України від рук терористів, які хизуються приналежністю до «Великої Росії», «руського світу», «слов’янского світу». Молодь України змінила Україну, а російська молодь, дивлячись на нашу молодь, змінить Російську Федерацію.

Сергій КОВТУН, член Чернігівського земляцтва в м. Києві, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, полковник запасу, учасник  бойових дій

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

1 коментар до Про симпозіум, на який нас запрошували

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.