Разом ми сила

За сучасною термінологією – війна в Афганістані – повномасштабний збройний конфлікт – агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якій брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. Розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі та вбивством президента країни Хафізулли Аміна з його оточенням і введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн. або 10% з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.

5 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка – Шандант – Кандагар, Термез – Кундуз – Кабул, Хорог – Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.

Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.

160 тисяч солдат і офіцерів були відправлені на афганську війну з України. 3360 з них не повернулися додому, залишили у вічному горі свої родини, більш як 12000 поранених, контужених, скалічених, понад 100 тисяч тих, хто переніс тяжкі захворювання, і зараз зростає кількість інвалідів війни серед цієї молодої категорії населення.

За час афганської війни Чернігівщина втратила 118 своїх земляків (у тому числі 2 військовослужбовці до цього часу вважаються безвісти зниклими), з них офіцерів – 15, прапорщиків – 8, сержантів – 23, солдат – 71. В Чернігівській області немає жодного району, родини якого не зачепило лихо Афганської війни.

Першим із наших земляків в Афганістані 12 грудня 1979 року загинув військовий радник Іван Григорович Здоровенко ще до введення обмеженого контингенту військ СРСР. Він похований у селі Дідівці Прилуцького району. Останнім із наших загиблих земляків став молодший сержант Валерій Костянтинович Яцухно, який загинув 11 грудня 1987 року. Він похований у селі Городище Менського району.

Ветерани – «афганці» Чернігівщини, що об’єднані в обласному відділення УСВА, яке очолює Станіслав Вихров, плідно та конструктивно співпрацюють з державними органами у вирішенні питань ліквідації наслідків афганської війни, у патріотичному та інтернаціональному вихованні молоді, а також з іншими громадськими організаціями, в тому числі з Чернігівським земляцтвом у місті Київ, його відділеннями та ветеранським об’ єднанням.

Обласне відділення УСВА не стояло осторонь військових проблем й минулого року, а тому надало фінансову та матеріальну допомогу бійцям Збройних сил України та добровільних збройних формувань, які захищають суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України на Донбасі. Ветерани Афганістану придбали 15 приладів нічного бачення, 79 комплектів військового обмундирування, 470 медичних аптечок, 42 бронежилети, 17 кевларових касок, а також відправили 32 тонни продуктів харчування для військових і 43 тонни – для мирних жителів Донецької та Луганської областей.

Загалом у різних військових формуваннях, що беруть участь у проведенні антитерористичної операції на Донбасі, проходять службу 35 наших земляків-членів районних та міських організацій УСВА, 27 з них воюють у складі батальйонів територіальної оборони.

Ветерани афганської війни України зберігають власні військові традиції та підтримують добрі зв’язки з ветеранами інших військових подій сучасності.

Підвищеної уваги потребують інваліди та сім’ї тих, хто не повернувся з війни, або передчасно пішов з життя через отримані поранення.

Не стоїть осторонь проблем і ветеранське об’єднання земляцтва.

Ось уже 8 років, як Чернігівщина втратила земляка, уродженця села Іванівка Щорського району, воїна-«афганця», людину-легенду Віктора Миколайовича Максименка, що був яскравим прикладом стійкості, героїзму, витримки, віри, людяності, уміння виживати в екстремальних обставинах, залишаючись при цьому скромним, добрим і небайдужим до чужого горя.

Напередодні роковин ми з головою Щорського відділення земляцтва Ларисою  Моцар склали маршрут вшанування пам’яті Віктора Максименка: гімназія №34 «Либідь», яка носить його ім’я, кладовище на Берківцях, де він похований і будинок, на вулиці Котельній, 7, що на Нивках, де проживає його мати  – Марія Семенівна (народилася в селі Сіяч Щорського району).

Незважаючи на те, що надворі зима, день 29 січня видався сонячним і геть по-весняному теплим. Ми прибули до гімназії №34 «Либідь», поклали квіти до пам’ятного знака воїнам – «афганцям», що знаходиться на території гімназії та меморіальної дошки, яка встановлена на фасаді центрального корпусу гімназії.

60993

60999

У супроводі директора Лідії Серафімівни ми відвідали музей історії гімназії, який був відкритий Віктором Максименком. Там розміщені експонати, присвячені воїнам-«афганцям», їх особисті речі, бойові нагороди, фотографії, листи. Не залишили нас байдужими експонати, які демонструють бойовий подвиг Віктора Миколайовича, за який його назвали «живою легендою».

На Берківцях біля могили Віктора Максименка ми зустріли голову Подільської районної спілки ветеранів Афганістану в місті Києві, яку 13 років поспіль очолював Віктор Миколайович, Сергія Афіндуліді, а також полковника Михайла Григоровича Вертушкова, його військових побратимів, друзів, соратників по громадській роботі, які прийшли вшанувати пам’ять свого бойового побратима, друга і соратника. З кладовища всі разом поїхали до матері Віктора Миколайовича – Марії Семенівни, жінки-героїні, на долю якою випало стільки випробувань… Втративши чоловіка, виростила та виховала чотирьох прекрасних дітей. І Віктор Миколайович тому приклад.

Сьогоднішній день 15 лютого є 26-ю річницею закінчення виведення радянських військ з Афганістану та, згідно Мінської угоди є днем припинення бойових дій на Донбасі. Дай, Боже, розуму кремлівським вождям, щоб вони припинили кровопролиття на українській землі!

Тільки за таких умов можна бажати родинам наших полеглих бойових друзів, побратимам, їх дружинам, дітям, онукам міцного здоров’я, добробуту та злагоди, щасливого й світлого майбуття і, головне, миру!

Тільки разом ми сила!

Сергій КУДІН, голова ветеранського об’єднання земляцтва

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

1 коментар до Разом ми сила

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.