Щоб передати нащадкам

Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев’януча окраса його духовної культури. Українська народна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів української пісні Михайло Максимович зазначав, що в таких піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. 

Увесь вік людину супроводять пісні – « від колиски до могили, бо нема такої значної події в  житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому», – говорив Михайло Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском України в загальнослов’янську й світову художню творчість. Незчисленне і розмаїте їх багатство. Вважають, що цих творів тільки записано понад двісті тисяч.

У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психічного стану, думок, бажань, надій, страждань) Усі ліричні пісні за змістом поділяють на два великі розряди: родинно-побутові та суспільно-побутові. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини (кохання, життя в сім’ї, родинні стосунки, драми, конфлікти).

У суспільно-побутових – відображене соціальне життя не окремої особи, а певної соціальної групи населення ( козаків, рекрутів, бурлаків, чумаків).

Кілька років тому мені, як члену ради клубу краєзнавців Броварської ЦБС, довелося працювала над збиранням та обробкою історико-краєзнавчих матеріалів до книги «Гордість і слава Броварської землі», а потім захопилася записом українських народних пісень. Записувала їх у відеоформаті та на папері, узагальнювала, групувала, створювала відеофільми. Особливого розмаху ця робота набула тоді, коли ближче познайомилась з Антонівським аматорським колективом «Антонівчанка» з Варвинщини, який нині вже має звання народного. Щоразу, приїжджаючи на малу батьківщину, в Антонівку, зустрічаємося зі співочими жіночками у світлиці Будинку культури чи в сільській бібліотеці та поринаємо в роботу. Вже записано чимало родинно-побутових пісень, серед яких чільне місце належить весільним обрядовим. Нині працюємо над суспільно-побутовими: козацькими, солдатськими, рекрутськими, гайдамацькими.

Цього разу попросила самодіяльних аматорів заспівати рекрутських і солдатських пісень, які мені запам’яталися ще з 60-тих років минулого століття, особливо «Калина-малина» та «Добре йти тому в солдати».

Після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилася на рекрутську повинність ( уведена наказом Петра І 1699 року). Тоді служба була довічною, у 1793 році термін скоротили до 25 років, у 1834 – до 20, пізніше до 15, 12, 10 років. З 1874 року, коли була введена загальна військова повинність, служба тривала сім років. Тому «Примусова військова служба впала дійсно важким тягарем на українське селянство…», – зазначав Філарет Колесса.

Багаті люди мали змогу «відкупити» своїх синів від служби, тому жереб найчастіше падав на незаможних: до війська мусив іти вдовиний син чи сирота.

Добре йти тому в солдати, в кого є отець і мати ( 2 рази),

А у мене, молодця, нема неньки і отця (2 рази) …

Нема неньки ні отця, тільки одна сестриця( 2 рази),-

Тужливо співали жінки давню рекрутську пісню, а потім була така ж давня та трохи призабута «Калина-малина». Далі перейшли до більш сучасних, які іноді ще можна почути в наших селах.

Наша творча зустріч в Антонівці пройшла на одному диханні. Привезла і подарувала учасницям співочого колективу свої збірки поезій, а також світлини та відеофільм про збори Чернігівського земляцтва в січні цього року, на яких виступав цей талановитий аматорський гурт з Різдвяною святковою програмою. Вручила також кожній жінці і по примірнику земляцької газети «Отчий поріг», які люб’язно передали для «Антонівчанки» журналісти видання,на прохання жінок прочитала кілька своїх поезій. Було приємно, що до нашої творчої зустрічі в сільській бібліотеці долучився і сільський голова Віталій Якименко.

А ще ми з колегою, бібліотекаркою Антонівської книгозбірні Катериною Мартиненко обмінялися досвідом роботи, поговорили про здобутки та перспективи бібліотек, проблеми та шляхи їх подолання. У майбутнє – з оптимізмом, – вирішили ми.

Надія КОЛЬЦОВА

Опубліковано у Інше | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *