Стежками пам’яті: операція «Дунай» – окупація Чехословаччини

Операція «Дунай» – введення військ Варшавського договору (крім Румунії) до Чехословаччини, що почалося 21 серпня 1968 року та поклало край реформам Празької весни.

1922923

Найбільш великий контингент військ був виділений від СРСР. Прикро, але об’єднаним угрупуванням (до 500 тис. чол. та 5 тис. танків і БТР) командував українець – Головнокомандувач Сухопутними військами – заступник Міністра оборони СРСР генерал армії Іван Григорович Павловський, який народився в селі Теремківці Чемеровецького району Хмельницької області України.

Радянське керівництво побоювалося, що у разі проведення чеськими комуністами незалежної від Москви внутрішньої політики СРСР втратить контроль над Чехословаччиною. Подібний поворот подій загрожував розколом східноєвропейського соціалістичного блоку як у політичному, так і військово-стратегічному плані.

Документи про ті події і сьогодні зберігаються під грифом «таємно». Вони були утаємничені тодішньою владою на 75 років до 2043 року. Сьогодні це трактується неоднозначно, але факт залишається фактом – звичайні солдати, виконуючи присягу, а не з власної волі потрапили у вир подій, де на них на кожному кроці чатувала невідомість і небезпека. Адже населення Чехословаччини справедливо вважало їх оккупантами.

У незалежній Україні в 1993 році був прийнятий закон «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», яким колишніх віськовослужбовців, що брали участь у чехословачцьких подіях прирівняли до учасників бойових дій. Нажаль архивні документи,  після розпаду СРСР, щодо тих подій залишились в Россійській Федерації, яка не завжди надає підтвердження безпосереднім учасникам з України, щодо їх участі та статусу. Як результат, багато наших співвічизників не можуть отримати статус учасника бойових дій, а можливо це й добре. Адже краще бути з чистою совістю ніж з таким «статусом».

У нашому ветеранському обє’днанні є колишні солдати, котрим довелося бути свідками тих подій. Нещодавно ми зустрілися з ними.

1922970

Перший з них – Станіслав Дмитрович Дерев’янко, який народився в селі Галиця поблизу Лосинівки Ніжинського району. Закінчив Київське міське ПТУ № 7. Перші трудові кроки здійснив на будівництві.

Про свою службу він розповів нам наступне:

«В серпні 1966 року був призваний до лав Радянської Армії та направлений для проходження служби в НДР. Служба за кордоном була престижною. Частина, до якої потрапив, розміщувалася в глухому лісі, дисципліна та порядок були залізними. Тут розміщувались ракетні комплекси. Військові будні нічим не відрізнялись від інших. Після першого року служби за зразкове виконання поставлених завдань була надана відпустка на батьківщину. Взагалі служба йшла своїм шляхом.

Те, що сталось, для мене, як безпосередньго учасника тих подій залишилось в пам’яті назавжди. Я і сьогодні з тремтінням згадую ті далекіі і одночасно трагічні для мене події, ту напружену атмосферу, яку ми побачили в Чехословаччині, а також те, як нам їх озвучували політпрацівники. Вони пояснювали – виникла загроза контрреволюції, відбуваються масові заворушення населення, є смерті  з обоїх сторін і т. ін.

Безпосередня підготовка військ розпочалась 17-18 серпня. Спочатку була підготовлена техніка для дальніх маршів, поповнили матеріальну частину, відпрацювали робочі мапи, провели інші потрібні заходи. Дата вводу була намічена на вечір 20 серпня, коли повинно було відбутись засідання ЦК КПЧ.

Значна частина населення (здебільше молодь) не зрозуміло вводу союзних військ – були барикади, завали, натовпи людей на дорогах, вулицях і площах населених пунктів, перепони з жінок і дитячих візків з дітьми, «чеські букети» з каміння, палиць, плювків, принизливі написи на дорогах і стінах ….

Існує багато різних чуток та здогадок, щодо тих подій. Але солдату завжди доводиться залишатися солдатом, прийнявши один раз військову присягу і, отримавши від командира наказ, повинен його виконувати. Так і в ті серпневі дні, ми отримавши наказ, вважали, що з гідністю та честю виконали свій військовий обов’язок, показали всьому світу взаємодію військ союзників, організованість, єдність та дисципліну, велику моральну стійкість в складних військово- політичних умовах того часу.

Ще донедавна, аналізуючи причини та витоки так званих військових конфліктів і воєн, які відбулись в другій половині XX століття після Другої світової війни, в яких брав участь Радянській Союз, зрозумів, що вони по своїй суті були всі однакові- світова протидія (в економіці, політиці, ідеології, іншіх сферах впливу…) двох світових систем, двох світоглядів – капіталістичного та соціалістичного. Не були виключенням в подальшому і події в НДР-1955, Польщі-1955, Угорщині-1956, Кубі -1962, В’єтнамі, Єгипті,  Анголі … та однієї із самих кривавих і тривалих в Афганістані.

Зовсім по іншому на всі ті військові конфлікти дивишся сьогодні, коли окупований Крим, а на українському Донбасі точаться кровопролитні бої за незалежність і цілісність України, коли землю твоєї країни топчуть чобітки вояків, які виконують чиїсь накази. Вже немає соціалістичної системи, тобто є тільки одна – капіталістична. Та й світогляд один. Тоді, що відбувається? Хто не хоче, щоб Україна жила краще ніж раніше, наприклад, так, як зараз Чехія чи Словаччина після виходу з окупації?»

1922968

А ось що розповів другий учасник операції «Дунай» Михайло Васильович Севастьянов із села Городище Коропськго району:

«Наша танкова частина базувалася на території СРСР. Нас підняли по тривозі, видали зброю із чотирма ріжками, а це 120 бойових патронів, завантажили разом із технікою на залізнічні потяги. Це викликало стурбованість, але нас повезли в невідомому напрямку. Коли ранком відкрили вагони – побачили назву станціі – Париж! Потім ще довго жартували про те, що СРСР Францію вирішив приєднати до соцтабору. А це була станція поблизу Праги. Отака історія.

Важливо й те, що на відміну від окремих танкових екіпажів з числа окупаційних військ, ми не давили людей танками»

1922896

Мої співрозмовники ще і ще розповідали про Празьку весну. Наприклад, Станіслав Дерев’янко про те, як «реформатор – перший секретар ЦК КПЧ Олександр Дубчек спробував створити «соціалізм із людським обличчям». При цьому він не збирався повністю відходити від попередньої політичної лінії, як те було в  Угорщині в 1956 році. Але керівництво СРСР і деяких соцкраїн розцінили ці дії як загрозу цілісності та безпеці «соціалістичного блоку». Чехословаччина почала демонструвати все більшу незалежність від СРСР, була послаблена цензура, скрізь проходили вільні дикусії, розпочалось створення багатопартійної системи. Було оголошено про стремліня забезпечити повну свободу слова, зборів і пересувань, встановлювався контроль за діяльністю органів безпеки, полегшувалась можливість щодо створення приватних підприємств і зниження державного нагляду за виробництвом. Окрім того, планувалась федералізація держави із розширенням можливостей суб’єктів ЧРСР – Чехії і Словакії. Разом з ліберизацією в суспільстві також зріли антирадянські настрої.»

1922941

Цікаву історію розповів Михайло Севастьянов про те, «коли на Олімпіаді в Греноблі збірна Чехословаччини по хокею переграла збірну СРСР з рахунком 4:3. Населення відкрито висловлювало своє захоплення та проявляло підйом патріотизму по відношенню до політики Радянського Союзу.

Все це не влаштовувало керівництво Радянського Союзу, назрівав протест. Частина керівників Чехословаччини виступила проти реформ і ці настрої були використані як привід для відсторонення від влади реформаторів.

До того ж Чехословаччина знаходилась в самому центрі оборонної лінії країн Варшавського договору і її вихід, на думку інших союзників, був неможливий під час холодної війни. Забігаючі наперед, із запропонованих реформ розділ на Чехію та Словакію єдине, що викликало кінець «Празької весни». Реформи, особливо в області децентралізації влади не були прийняті Радянським Союзом, який після невдалих перемовин відправив війська Варшавського договору для закріплення своїх інтересів. Операція «Дунай» таємно розроблялась ше з квітня1968 року.

В травні під виглядом навчань країн Варшавського договору Чехословаччина дала згоду на введення військ на свою територію. А кінцевий «вирок» був підписаний 18 серпня на зустрічі керівників СРСР, НДР, Польщі, Болгарії та Угорщини. О 22 годині 15 хвилин 20 серпня  війська отримали  сигнал «Влтава-666» про початок операції. О 23.00 всі командири повинні були відкрити один із п’яти секретних пакетів, які були в них, а ті, що залишились спалити, не відкриваючи, в присутності начальників штабів.

Введення військ проходив в 18 місцях. Спочатку були зайняті аєродроми, на які сідали літаки з важкою технікою, але більшість зайшла самостійно та на потягах. До 4.30 ранку 21 серпня приміщення ЦК було оточено радянськими військами та технікою, до приміщення увійшли радянські десантики та затримали присутніх. О 10.00 ранку всі керівники Чехословатччини на літаку були відправлені в Москву. До кінця дня 24-и дивізії країн Варшавського договору зайняли основні об’єкти на території країни. Незважаючі на попередження для Чехословатської армії (кількістю 200 тисяч) «не відкривати вогонь по військам союзників, нікуди не пересуватись з місця дислокації та не чинити спротиву» мали місце окремі випадки силового спротиву, як при переміщенні через кордон, так і при виходах на задані рубежі та райони. Під час руху союзних військ з метою своєчасного виконання наказу, цивільна та військова техніка нейтралізовувалась, як і барикади та завали (прибирались або обходились). Зупинки не планувались, швідкість руху на маршрутах слідування для танків – 50 км/год, автотранспорту-80-100 км/год. Техніка, що заглохла чи була пошкоджена, в т. ч. і при обстрілах, зкидалась з доріг.

21086823

Доводилось не просто. Місцеве населення зустрічало вороже, та ставилось в більшості негативно, можно було чекати чого завгодно. Так в Празі населення вийшло на зустріч танкам, чинячі спротив. Тількі в перший день вводу було вбито або смертельно поранено 58 людей, в т. ч. сімох жінок та 8- річна дитина. Найбільше жертв серед мирного населення було біля Чеського радіо.

1922939

1922892

Всього з 21 серпня по 20 вересня 1968 року бойові втрати радянських військ склали 12 людей загиблими і 25 поранених і травмованих. Серед мирного населення втрати склали 108 вбитих та сотні поранених. Так закічилось «Чеське чудо» та «Празька весна». Як підсумок операції «Дунай» стало повне зміщення керівництва та кінець реформ. На території Чехословаччини радянські військові залишались до 1991 року, тобто реформи були відкладені на 23 роки

Після підведення підсумків операції «Дунай» велику частину її учасників  було нагороджено орденами, медалями та оголошені Подяки міністра оборони СРСР. Ніхто з них не відмовився від цих відзнак, бо всі були переконані в тому, що виконували наказ і діяли як захисники та носії кращого життя, а не носії смерті не тільки військовим, а й мирним мешканцям країни, що прагнула кращого життя.»

Закінчуючи свою розповідь учасники Чехословацьких подій підсумували: «Ніхто з нас не знав, на який час нас відправили в Чехословаччину і чи доведеться повернутися додому, але ми думали про одне, що потрібно допомогти братньому народу, так як це було в 1945 році, нешкодуючи ні сил, ні життя. Так ми були виховані. Ми вважали, що в ті тривожні дні літа та осені 1968 року радянські війська разом із бійцями ОВД попередили нову війну в Європі, яка в умовах протидії двох політичних систем могла розгорітись кожної хвилини. Таким був тоді час.

Зараз відбувається переоцінка багатьох подій не лише в Чехословаччині, а й в Афганістані та, навіть, Великої Вітчизняної війни. Але на нашу думку треба виходити з тих обставин, в які потрапили солдати-строковики, яким говорили, що наші війська захищають демократичні завоювання в Чехословаччині. Вони були солдатами, приймали присягу та виконували свій військовий обов’ язок.

Тоді люди не були такими інформатизованими як зараз, коли є не тільки телебачення, а й Інтернет, що дозволяє значно простіше орієнтуватися в ситуації»

З досвіду та почутого можна констатувати – на війні правих не буває, не можна об’єднати в одне ціле те, що не об’єднується, особливо при різних політичних світоглядах. Тількі мирні перемовини та компроміс може бути прийнятним в розв’язанні конфліктів. Ніякі пожертви не замінять втраченого життя – так думаю особисто і так думають наші ветерани. Ті уроки не мають пройти марно і ми готові ділитися досвідом з молодими захисниками Вітчизни.

Сергій КУДІН, голова ветеранського об’єднання земляцтва

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

1 коментар до Стежками пам’яті: операція «Дунай» – окупація Чехословаччини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.