Столиця Задеснянської республіки

Особливість села Бирин полягає в тому, що воно розташоване надто далеко від культурних та економічних центрів України: 185 км від Чернігова, майже 350 км – від Києва, 30 км – від Шостки, 12 км – від райцентра, міста Новгород-Сіверський, і 25-30 км – від кордону з Російською Федерацією. Це – північ України, територія, яка нагадує своєрідний апендикс Чернігівщини. Майже з усіх боків село – в оточенні лісів.

1709985

Історично правильна назва села, про яке піде далі мова, Бирин. За радянських часів, невідомо з яких підстав, до кінцівки його назви була додана літера «е» і воно стало селом Бирине. Це все одно, що, скажімо, Батурин мав би назву Батурине, або Берлін – Берліне. До речі, у села є «тезки» – село Биринськ у Самарській області Російської Федерації, Биринський замок у Латвії та в інших державах.

1709967

Засновано село на початку ХVІІ століття. З кінця ХVІІ століття належало прилуцькому полковнику Дмитру Горленку. За історичними та архівними джерелами станом на 1859 рік село Бирин мало статус казенного і знаходилося, як і зараз, біля річок Десна і Торкни, за 10 верст від повітового міста Новгород-Сіверський. Тоді мало 211 дворів, 722 мешканців чоловічої статі, 839 – жіночої. Було дві православні церкви, сільське училище, сільська розправа.

Згідно з архівами храму за указами у 1720 році Бирин належав Гамаліївському монастирю. Про це свідчили й царські грамоти, за якими Бирин з озерами у 1714 та 1718 роках були закріплені за Гамаліївською обителлю за клопотанням гетьмана Івана Скоропадського.

У 1764 році в курені Бирин мешкало 184 козаків. Упродовж 15 років (з 1781 по 1796 роки) адміністративно село входило до складу Погарського повіту (нині це Брянська область, Російська Федерація).

Пізніше, приблизно у 1865-1916 роках, село Бирин було центром Биринської волості, до складу якої входили вісім навколишніх сіл. Прадід автора цієї статті Роман Харитонович Феськов був у ті часи волосним писарем – головною посадовою особою і фактичним керівником волості та діловодом волосного суду.

Місцеве самоврядування на рівні волосного в Україні, на жаль, було придушене грізним поліцейським управлінням Російської імперії. І все ж досвід тих часів не повинен підлягати забуттю. Передусім слід зазначити, що чисельність тодішніх штатних посадовців волості була дуже незначною. Фактично у волості всю виконавчо-управлінську діяльність здійснювали дві виборні особи: волосний старшина та волосний писар. Крім того, волосне самоврядування було деполітизоване, обрання його керівництва засновувалось на суто демократичних засадах шляхом прямого голосування на сходах селян.

Село Бирин відоме ще й тим, що саме тут майже 100 років тому було проголошено власну державу – Задеснянську республіку. Про цю майже забуту історію нині нагадує тільки природа. Кожного року повінь на Десні відрізає село колишньої Задеснянської республіки від решти населених пунктів. І воно опиняється ніби на острові.

У 1918 році завдяки такій природній перешкоді місцеві селяни відтягнули в часі встановлення більшовицької влади, згуртувавшись для опору проти нав’язуваних порядків. У селі влада належала місцевим отаманам. Тоді ж жителі іменували свою територію «Биринською республікою». Місцеві жителі затвердили свої порядки, провели конфіскацію поміщицької землі й справедливо поділили її між людьми, усі питання вирішували самостійно, навіть налагодили друкування власних грошей. Проголошена республіка забезпечувала волю тутешнім жителям, дбала про порядок в окрузі, дотримання родинами правил співжиття. Проте у 1919 році республіка впала.

Схожа ситуація була і у сусідньому селі Івот, де «Івотську республіку» очолював полковник царської армії Іван Ладинський. Цю «державу» у жовтні 1918 року розгромили партизани Дем’яна Коротченка.

У січні 1918 року в Бирині встановлено радянську владу. До проголошення незалежності України, у Бирині була садиба колгоспу ім. Максима Горького. На території Бирина є залишки 13-ти поселень Х-І тис. до н.е., І тис. н.е.

1709997

Нині село Бирин, як і багато інших сіл України, перебуває у критичному стані. Сільське господарство нерентабельне та потребує інвестицій.  Проблем у глибинці – хоч греблю гати!

Отака неповна, але цікава історія мого села, про яку дехто вже й забув. Втім, за мудрим висловом Цицерона «HistoriamagistraVitae» – історія є вчителем життя. Хотілося, щоб так було і насправді.

Валентин ГОЛОВЧЕНКО, заслужений юрист України

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

9 коментарів до Столиця Задеснянської республіки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.