Українська мова

Мову народу слід боронити більше, ніж територію.

Леся Українка 

Мову необхідно відносити до найголовніших наук і факторів виховання людини, оскільки без мови неможливе спілкування, здійснення навчання, одержання інформації, передачі досвіду, розуміння людини людиною. Мова, її зміст і форма характеризують людину, віддзеркалює рівень її освіченості, культури й інтелекту.

Українська мова – мова українського народу, одного із давніх слов’янських народів східної Європи. Українська мова, як і російська та білоруська, сформувалася на основі староруської мови Київської Русі. Основні фонетичні й граматичні її особливості сформувались до XIV cтоліття. Нині нею користується до 40 мільйонів осіб в Україні та понад 10 мільйонів у різних  країнах світу, зокрема, Канаді, Австралії, США, Польщі, Чехії..

Новий період розвитку української мови розпочався з виходу в світ «Енеїди» Івана Котляревського (1798). У творчості Тараса Шевченка вона утверджується як мова, що має всі засоби вираження для обслуговування всіх сфер суспільного життя.

Історія української мови багата трагічними сторінками лінгвоциду (свідомого цілеспрямованого нищення). Так, у 1690 році собор російської православної церкви осудив книги Симеона Полоцького, Петра Могили, Іонакія Ґалятовського та інші, наклавши на них прокляття за те, що вони були написані українською мовою. У 1720 році видається указ імператора Російської імперії Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти, щоб ніякої різниці й окремого наріччя в них не було. У 1763 році видається указ Катерини ІІ про заборону використання української мови в Києво-Могилянській академії. У 1769 році виходить заборона Синодом Російської православної церкви на друкування та використання українського «Букваря». У 1784 році проводиться переведення навчання в Києво-Могилянській академії на російську мову. У 1786 році митрополит Самуїл Миславський наказав, щоб служби в церквах Малоросії проводились російською мовою. У 1789 році виходить розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття українських шкіл. У 1808 році закривається Український інститут Львівського університету, на двох факультетах якого низка предметів викладалася українською мовою. У 1817 році закривається Києво-Могилянська академія. У цьому ж 1817 році виходить постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою. У 1862 році проводиться закриття українських недільних шкіл (безплатних) для навчання дорослих. У 1863 році видається циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книги релігійного змісту українською мовою, якої «не було, немає і бути не може». У цьому ж 1863 року забороняється ввіз і поширення в Російській імперії львівської газети «Мета». У 1864 році видається статут про початкову школу, згідно якого навчання в Україні має проводитися лише російською мовою. У 1876 році видається Ємський указ про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур на українській мові, заборону друкувати, ставити сценічні вистави, тексти до нот українською мовою. У 1881 році проводиться заборона викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою. У 1884 році забороняються в Україні театральні вистави українською мовою. У 1892 році забороняються переклади з російської на українську мову. У 1895 році забороняється видавати дитячі книжки українською мовою. У 1908 році виходить указ Сенату Російської імперії, в якому українська культурна і освітня діяльність оголошуються шкідливими. У 1914 році розгромлено товариство «Просвіта», здійснюється гоніння на українську церкву. У 1924 році видається закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, школах, судах. У 1938 році виходить постанова ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках». У 1958 році виходить постанова про вивчення дітьми в школах другої мови «за бажанням учнів і батьків» тощо. У 2010-2013 роках в Україні, на чолі з Дмитром Табачником, проводиться політика нищення української мови, історії та духовності, перетворення курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, переписуються підручники історії на лад імперського з метою руйнування національної свідомості й фундаменту незалежності  української держави. Значної шкоди українській мові завдав закон про мову 2012 року Ківалова – Колісниченко.

На жаль, але Михайло Ломоносов відносився до української мови як до «попорченої» російської. Він не зміг завершити повний курс навчання в Києво-Могилянський академії, оскільки не володів ні українською, ні латинською мовами. Не зміг зрозуміти самостійності та самобутності української мови Віссаріон Белінський, а його сучасник Максимович вважав «Слово о полку Ігоровім» витвором української мови. Олексій Горький (Пєшков) мову Григорія Сковороди, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка вважав наріччям. Але українську мову своєю рідною вважали молдаванин Петро Могила, грек Микола Аркас та інші відомі особистості.

Українська мова – це не тільки засіб спілкування, не тільки культура народу, але і виразник його духовності, традицій, менталітету. Мова росте і розвивається з ростом душі та культури людини. Поки існує мова, існує і народ. Нема мови – нема національності, нема народу, нема його держави.

Богдан Хмельницький у 1657 році говорив: «Межі моєї мови – це межі моєї держави.». В мові полягає код нації. У такому плані мову розглядали Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Костянтин Острозький, Митрофан (Михайло) Довгалевський, Петро Могила, Тарас Шевченко, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Леся Українка, Микола Аркас, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олесь Гончар, Володимир Сосюра, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус та інші.

Українська мова багата і відзначається особливо великими можливостями вираження. Українською мовою можна написати невелике оповідання, вірш, в яких усі слова починаються з однієї літери. Наприклад, Панас Столярчук на літеру «П» подає оповідання під назвою «Перший поцілунок»:

– Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив поїхати першим прибувшим потягом.

Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про погоду, політику. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали подеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок портвейну, пліски, пшеничного пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поету. Походили, погуляли …

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поету приймакувати!

А приклад в поезії, де починаються всі слова з однієї літери «С», і передається стан природи, не втрачаючи милозвучності, Панас Столярчук подає у вірші «Самотній сад»:

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг, –

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить, –

Сонно сиплятся сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, –

Стиха стеляться сніжинки –

Спить самотній сад …

Такими можливостями вираження думки та почуттів не володіє, майже, жодна мова світу. Отже очевидно, щоб об’єктивно визначати рівень досконалості української мови, необхідно вивчати і знати інші мови. І рівень культури, освіченості визначається тим, скільки мов знає і скількома мовами володіє людина.

Володимир ДАВИДЕНКО

Опубліковано у Українська мова | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *