Підходить до чергового ювілею та заслуговує на увагу земляків Анатолій Михайлович Кошіль – відомий військовий винахідник, громадський діяч, один із засновників Спілки офіцерів України.
Анатолій Кошіль народився 25 травня 1935 року в селі Дідовичі Ярунського (тепер Новоград-Волинського) району Житомирської області. В це село був направлений на роботу його батько Михайло, родом із села Марківці Бобровицького району. Згодом він одружився на гарній місцевій дівчині Устині… Згодом закінчив військові курси та став військовослужбовцем.
З початком Другої світової війни батько посадив свою дружину з сином Анатолієм і донькою Світланою до вантажного поїзда та відправив на батьківщину, в село Марківці. Сам залишився на фронті та загинув у 1942 році в селі Шебелинка Харківської області. Мамі вдалося доїхати з дітьми до Марківців і в старенькій хаті діда та бабусі дочекатися закінчення війни… Коли в Марківцях почала працювати школа, Анатолій пішов до першого класу. Вчився добре, мав природні здібності. Десь в п`ятому класі змайстрував самотужки детекторного радіоприймача та почав слухати Голос Америки, а також Бі-Бі-Сі українською мовою. Тому завжди мав свій погляд на життя та політику.
По закінченню семирічки в Марківцях, закінчив середню школу в сусідньому селі Заворичі – майже за 10 кілометрів пішки. При вступі до Київського політехнічного інституту отримав трійку по російській мові та літературі, інші іспити – на 5. Але себе в списках зачислених не знайшов, і не втрачаючи часу, здав екзамени та був прийнятий до Київського військового училища зв`язку. Тим часом, у Марківці прийшло повідомлення, що він прийнятий до Київського політехнічного інституту. Мабуть, чиновник перестрахувався балами. Але Анатолій вирішив залишитись в училищі – так мамі Устині Михайлівні буде легше підіймати на ноги молодшу сестру Світлану (до речі, пізніше вона закінчила Київський політехнічний інститут – замість брата…).
Закінчивши училище, проходив військову службу в Бобруйську командиром взводу. Але бажання вчитись не зникало, і з деякими проблемами по службі все ж вступив і закінчив військову академію зв`язку в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург). Служив у штабі ракетних військ стратегічного призначення під Москвою на центральному вузлі зв`язку з 1964 по 1969 рік. Потім було навчання в ад`юнктурі та інституті патентознавства в Москві. Далі службу продовжив у Центральному науково-дослідному інституті зв`язку Міністерства оборони СРСР. За цей час Анатолій Кошіль захистив кандидатську дисертацію та став автором понад 25 винаходів і 50 наукових праць. Має безліч військових нагород СРСР, а згодом і України.
Але бажання повернутись на Батьківщину не покидало Анатолія Михайловича, і в 1977 році з великими зусиллями вдалось повернутись на Україну на викладацьку роботу до Київського вищого військового училища зв`язку. Через два роки Анатолій Кошіль був призначений начальником науково-дослідного відділу.
З поверненням на Україну у Анатолія Михайловича з`явилась можливість частіше бачитись з мамою та сестрою, що проживала в Києві, приїздити в Марківці до мами. Для Устини Михайлівни приїзд сина завжди був великою радістю.
Але час йшов, в Україні з`явились перші паростки незалежності. В 1989 році Анатолій Кошіль стає активним членом Військової колегії Народного Руху України. Це не залишилось непоміченим для органів, і того ж 1989 року інженер-полковник, кандидат технічних наук Анатолій Кошіль у віці 54 роки був звільнений з військової служби. Але він продовжує активну громадську роботу, стає членом Спілки офіцерів України і одним з її засновників, входить до складу оргкомітету 1-го з`їзду офіцерів України. До 10-річчя Спілки офіцерів Українив в 2001 році вийшла з друку книга Анатолія Кошіля «Шануймося, панове офіцери».
Ще багато добрих справ на рахунку нашого земляка. Анатолій Михайлович Кошіль бере активну участь в роботі Чернігівського земляцтва, зокрема, багато зробив у Бобровицькому відділенні, в рідних Марківцях.
Мамина хата, перебудована після війни, завжди привітно зустрічає його та сестру Світлану, дає силу та творчу наснагу.
То ж побажаємо і ми Анатолію Михайловичу Кошілю, справжньому патріоту України, міцного здоров`я, добробуту, радості, миру та тепла.
Слава Україні!
Анатолій ПІНЧУК, Бобровицьке відділення