Землячка-художниця-інженер-механік

Валентина Петрик народилася 29 серпня 1969 року в селі Кучинівка Щорського району. Про те, що буде колись малювати і гадки не було.

AFFF2C44

В школі уроки малювання проводив вчитель далеко не художник, і що малювали тоді вже не пам’ятає. Єдине, що пригадалось, то це – конкурс малюнка, який проводився в школі, коли вона навчалась у 7-ому класі, і то це був не зовсім малюнок, а аплікація-малюнок, за який отримала приз.

Дуже любила предмет креслення. Вісім класів закінчила на відмінно, а на пропозицію директора школи про середню освіту відповіла: «…. скучно мені тут вчитися, я піду вище». І пішла … Поступила на відділ механізації до Красноградського технікуму сільського господарства імені Федора Якимовича Тимошенка, що в Харківській області, і в 1988 році закінчила його з відзнакою. Повернулась у рідне село, працювала 8 років, обіймаючи нежіночу посаду та заочно навчалась на факультеті механізації Українського державного аграрного університету, з 29 липня 1994 року – Національного аграрного університету, який успішно закінчила в 1996 році та переїхала до Києва, де мешкає до цього часу.

Скупі рядки біографічної довідки не можуть повною мірою передати інформацію про життя та облік цієї чудової людини-жінки-матері, особистості. Про таких, як Петрик Валентина кажуть: на таких як вона, тримається земля наша, тримається наша держава.

Від самого дитинства, ще маленькою дівчинкою вона зрозуміла та осягнула працелюбність, доброзичливе ставлення до оточуючих. Сільська дівчинка з малечку пізнала, що таке праця, допомога батькам у веденні домашнього господарства, участь у вирішенні всіх сімейних справ. Трішечки підрісши, вона допомагала батькові-комбайнерові в обробці льону, матері-домогосподарці в догляді за домашніми тваринами.

Вже тоді в її душі поселилась жага до навчання і в неповних 14 років  Валентина ступила на стежку самостійногожиття – поїхала в далекі світи навчатись у технікумі – їй більше до вподоби були всілякі механізми, а особливо вабили у навчанні креслення, нарисна геометрія, які давали уявлення про нанесення на папір об’ємних образів, в тому числі і малювання. Тоді вона ще не знала, що тяга до креслення переросте в щось більше.

З Валентиною я познайомились у жовтні 2012 року, коли очолила Щорське відділення Чернігівського земляцтва. На перший погляд – проста собі жіночка, але коли почала спілкуватись з нею, то зрозуміла, що це – людина широкої, щирої душі, дуже емоційна, співчуваюча, небайдужа до чужого горя, саме ця небайдужість стала поштовхом до заняття живописом і привела її на мистецький шлях.

Події на майдані, події в Криму в лютому 2014 року, так глибоко проникли в серце та душу… В Криму у неї багато друзів, з якими навчалася, працювала. Вона дуже переживала за їх, в голові не розміщувалось, все що відбувалось навколо. В голові – тільки одна думка: «треба чимось зайнятись, щоб не збожеволіти».

І от, 23 лютого 2014 року, повертаючись з роботи, зайшла в ліфт і погляд зловив маленьку рекламу: «Майстер-клас з живопису для дорослих». Ні хвилини не вагаючись піднялась в квартиру і зразу ж зателефонувала. Так почався її мистецький шлях. Цілий рік, тричі на тиждень, після роботи, в вихідні, вона поспішала на майстер-класи, кожного разу відкриваючи для себе багато нового, цікавого та прекрасного.

Вона дуже вдячна викладачу Аллі Леонідівні, яка стала їй і наставником, і подругою, і вже – колегою. Алла Леонідівна постійно говорила: «Запам’ятайте, самі цінні картини – це картини з натури». От Валентина і пише картини з натури, живі картини, дивлячись на які, так і хочеться прилинути і відчути запах польових квітів, гладіолусів, хризантем, соняшників, айстрів, маків і лимонів. За час занять цією справою вона створила більше п’яти десятків полотен, які з урахуванням її щедрої натури тепер прикрашають домівки багатьох друзів, родичів, колег і просто знайомих людей, знову ж таки даровані їм на безоплатній основі – така вже щедра натура у нашої художниці.

667A96A1

AFE384F7  BC2FF871

C5E71098

CF0BC3A7

DFC10528

E0C23255

Зустрічались ми з Валентиною оце якось, спілкувались, вона по секрету мені сказала, що дуже любить навчатись, шкода, що часу на все бракує, а ще поділилась своїми планами: після закінчення курсів англійської мови, на яких зараз навчаюся, буду поступати в Київський університет імені Бориса Грінченка, а якщо приймуть, то почну з другого семестру вже зараз, як з’ясувалось, там – недобір.

От така наша землячка-художниця-інженер-механік – Валентина Петрик. Про неї можна писати і писати. Художня кар’єра її тільки почалась, і за своє багатогранне життя Валентина Петрик ще напише велику кількість полотен і подарує радість істинним шанувальникам своєї творчості.

Лариса МОЦАР

Опубліковано у Присвяти, У відділенях | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до Землячка-художниця-інженер-механік

  1. Євген Клименко коментує:

    Як колега, також інженер-механік, бажаю нашій землячці нових творчих досягнень, нових перемог! Чудові картини! Так тримати!!!
    А Ларисі Моцар-велика подяка за цей нарис про прекрасну людину!
    Хай вам обом щастить!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *