Життя, зіткані з пісень

…І Верьовка – наче пісня сам,

І Довженко, зачарований Десною,

Неповторні повісті писав.

Придесення славлю знову й знову,

І краса в нім, і чудесна суть:

Висієш в цю землю щире слово –

Сонячні кларнети проростуть.

Кузьма Журба

По канві їхнього життя червоною ниткою вишита пісня. Обоє були закохані в неї по самі вінця, не могли існувати без неї і дня. Ці Богом обдаровані, багатогранні, талановиті особистості майже ровесники. Олександр Петрович Довженко відсвяткував своє 120-річчя 10 вересня 2014 року, а Григорій Гурійович Верьовка – 26 грудня 2015 року. Йшли вони з піснею по життю як творці: один – прекрасних художніх творів та кінокартин, а другий – музики. Бо саме мамина колискова Сашкові в Сосниці, а Григорію в Березні прищеплювала ще з дитинства любов до рідного слова, до мелодійної української музики. Захоплювалися вони щедрівками та колядками, різдвяними вертепами й великодніми веснянками, купальськими хороводами та піснями про кохання, родинно-побутовими й історичними піснями, про звичайних людей і прославлених героїв.

« – Пустіть колядувать! – чую голос дівочий  знадвору. Я – зирк у вікно: то не повний місяць з зоряного неба усвітив у хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз проти печі, рожевіє на морозі дівоче лице.

– Пустіть колядувать! – питається ще раз.

– Співайте! – голосно одказує мати.

– Кому?

– Сашкові!

– «Молодець Сашко та по торгу ходив, святий вечір…» – заспівало зразу аж чотири дівки, і вже хто їх знає, чи то від морозу, чи такі дівчата і слова колядки у зимовий вечір, тільки спів лунає так дзвінко і гучно і світ одразу став такий урочистий, що в мене, малого, аж дух захопило. Притулившись на лавці край вікна під рушниками, щоб не помітили дівки, я весь перетворююся на слух. І вони тоді довго і повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівують мені талант», – згадує у своїй автобіографічній повісті «Зачарована Десна» Олександр Довженко.

Ось так, невмируще художнє слово відкрило перед ними і відкриває перед нами світ неповторний і чистий, як джерельна вода, ковток якої оживило їхні і оживляє нині наші душі та  наповнює їх неперевершеними почуттями.

Саме цим словом талановиті земляки прославили отчий край на всю Україну, на всенький світ. Бо українська пісня, як вважає Григорій Верьовка, то «перлина, що шліфується віками. До неї треба дбайливо ставитися, берегти її». Через те, що, за словами Олександра Довженка, «це бездонна душа  українського народу, його слава, геніальна поетична біографія. Це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна, народу, що цілі віки бився (і б’ється нині – авт.), як лев, за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя, як казав великий Шевченко, «без золота, без каменю, без хитрої мови»,на виковування у боротьбі свободи, права на повноцінне життя, на виявлення в житті своїх здібностей!..»

Так, українська пісня відкрила, як вважають дослідники творчості Олександра Довженка та Григорія Верьовки, перед ними дивовижний  поетичний світ, причастила крутою долею, обласкала й зігріла, окрилила і вивела на новітні мистецькі обшири. Вона не потонула в нетрях неуваги та байдужості, не припала архівним пилом, не зів’яла крученим паничем на пекучому сонці історії. Вона завжди була з ними. Як висока народна мораль. Як совість. Як свята правда. І такою вони донесли її до нас. І такою залишається вона з нами.

«У пісні Григорія Гурійовича земляки чули шепіт дерев рідного краю, і шум хвиль зачарованої Десни, і удари молота сільського коваля, і бойовий клич войовничих поліщуків, які ставали на захист свого рідного краю в роки важких випробувань», – так відмітив у своїй книзі «Чародій української пісні» Борис Драпкін, перший директор музею Григорія Верьовки в Березні.

«Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси. Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика. Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи…» (Олександр Довженко, «Зачарована Десна»).

Відомий письменник та літературознавець Дмитро Косарик-Коваленко, глибоко вражений від спілкування з Олександром Довженком, наголошував: «Пісня – його стихія… З піснею встає і лягає з піснею». А Павло Тичина відмітив, що Григорій Верьовка «був весь зітканий з пісень».

Український народ і наша українська пісня живуть саме завдяки таким геніальним особистостям як Олександр Довженко та Григорій Верьовка, саме тому, що нині їх підтримують неперевершені майстри, як всесвітньо відомий  хор імені Григорія Верьовки, славні сосницькі «Криниці» – лауреати премії імені Григорія Верьовки, які нещодавно відзначили своє 35-річчя, як пісенний аматорський колектив Березнянського Будинку культури та інші, які є яскравим прикладом того, що і в наш такий нелегкий час, свічка української пісні не згоріла, що вона знову спалахнула яскравим вогненним полум’ям та пам’яттю про видатних земляків, ведучи нас посеред тисяч мрій і сподівань до майбутнього.

Про це говорила у своєму вітальному виступі керівник краєзнавчого гуртка Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на базі районного Будинку школярів, член Сосницького відділення Чернігівського земляцтва Валентина Мовчан на масовому мистецькому заході «Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно!» районного рівня, присвяченого 120-річниці від дня народження Григорія Верьовки, на базі Комунального закладу Березнянського історико-краєзнавчого музею імені Григорія Верьовки. Крім того, Валентина Миколаївна передала вітання від земляків з краю Сина зачарованої Десни. З метою популяризації його творчості подарувала буклет про літературно-меморіальний музей Олександра Довженка, диск з відеозаписом святкування 35-річчя створення колективу «Криниці», деякі світлини, творчу роботу у формі літературно-краєзнавчої замальовки, написану середньовіковою групою краєзнавчого гуртка «Про легендарний і співочий край» (про чергову поїздку до Мени, Щорса та Березни). Також вона поклала живі квіти до пам’ятника відомого композитора.

CBBE257B

Науковий працівник музею імені Григорія Верьовки Галина Дмитрівна Задохіна розповіла про давню дружбу з керівником гуртка та його членами, творчу співпрацю, а також вручила Валентині Мовчан «Подяку» від дирекції цього культурного закладу.

C1663EBA

E53EC661

6A679025

C5F1999D

8F15BE23

Вперше задум відвідати музей Григорія Верьовки у великоустівців виник під час святкування 110-річниці від дня народження Олександра Довженка. Тоді екскурсійна група в складі учнів і вчителів нашої школи побували на малих батьківщинах відомого композитора, одного з головних героїв однойменної кінокартини Миколи Щорса та в музеї «Партизанської слави» в селі Єліно Щорського району.

І ось уже понад 11 років учні Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів є частими гостями Березнянського історико-краєзнавчого музею, відкритого в 1981 році (налічується понад 2,5 тисяч оригінальних експонатів, які висвітлюють минуле та сучасне селища). Окремий розділ його експозиції присвячено Григорію Верьовці. Серед найцікавіших експонатів – особисті речі митця, фотографії, документи, копії документів, описові матеріали, книги, газети, журнали, які характеризують життя та діяльність композитора. Заслуговує на увагу експозиція, яка розповідає про особисту роль земляка як творця Державного Українського народного хору. Звичайно, значне місце в музеї відведено тріумфальним виступам його дітища як у нашій країні, так і за кордоном. У 1965 році ім’я композитора присвоєно цьому хору. Нині це Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки. Цей колектив неодноразово радував своїм виступом сосничан.

Тут можна дізнатися і про творчу співдружність та особисту дружбу Григорія Верьовки з Павлом Тичиною, яку вони пронесли через усе своє життя, про вшанування пам’яті композитора.

На місці батьківської хати встановлена символічна бандура.

А на «Співочому полі» проводяться обласні та районні мистецькі свята. На одному з яких ми були присутні. Це сталося 14 жовтня на День селища.

Кожного року у день народження Григорія Верьовки березнянці згадують про свого земляка, говорять слова вдячності, співають його і про нього пісні:

Хай пісня сміється, зітхає і плаче,

Твоє серце б’ється, мій славний земляче,

«Григорій Верьовка», – співа Україна,

Про тебе співа березнянського сина.

Так було і цього разу. Багато гостей завітало на свято пісні і пам’яті. Святкову програму вела методист Березнянського Будинку культури Надія Федорівна Якимчук. Присутні мали змогу переглянути виставку дитячих робіт учнів школи-інтернату, зокрема прекрасні картини з риб’ячих кісток.

А українська пісня лилася з вуст місцевих аматорів сцени різних поколінь.

Лети наша пісня бадьора, іскриста

Над морем ланів і дібров,

Про наше квітуче, співуче Полісся,

Про  нашу до нього любов.

Хай Десна чарівна і широка

Тихо плине між зелених трав.

Слався край Григорія Верьовки,

Що його в піснях він оспівав.

Відрадно те, що науковим працівником музею Галиною Дмитрівною було відмічено, що за сорок років своєї роботи в області увіковічення пам’яті про славного земляка, таких ентузіастів, як гуртківці-великоустівці вона майже не зустрічала. Висловила надію і на подальшу співпрацю. Побажала всім здоров’я, наснаги та творчих успіхів ще на багато років, щоб не черствіла наша душа, бо, за словами Миколи Ткача,

«Живе Верьовка (як і Довженко – авт.) у піснях,

Що линуть над землею…

Ми їх співаємо щодня

І серцем, і душею».

Валерія КЛЕШНЬОВА, староста краєзнавчого гуртка Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на базі районного Будинку школярів

Опубліковано у Вшанування пам'яті | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Життя, зіткані з пісень

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.