У світ вийшов №4 (196) газети «Отчий поріг».
FaceBook
Останні коментарі
- Іван Забіяка до Підсумки міжнародного конкурсу студентських есеїв «Незламна Україна і Європа» та фотомарафону «Спадщина України очима молоді»
- Анатолій Пінчук до СБУ затримала зрадницю, яка намагалася встановити «відеопастки», щоб коригувати удари рф по Чернігову
- Микола Миколайович Чаварга до Вікторія Спарц перемагає на виборах до Конгресу США / Victoria Spartz wins the election to the US Congress
- Анатолій Пінчук до Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, яка важлива для України / The NATO Parliamentary Assembly adopted a resolution that is important for Ukraine
- Володимир Лузан до Іронічна поезія
-
Недавні записи
- Володимир Зеленський підсумував результати своєї зустрічі у Франції з Дональдом Трампом
- Оперативна інформація
- Завершилися переговори Трампа, Макрона та Зеленського в Парижі
- Підсумки міжнародного конкурсу студентських есеїв «Незламна Україна і Європа» та фотомарафону «Спадщина України очима молоді»
- Працюємо незламно на шляху відновлення громади навіть у часи війни
На одному подиху прочитав цікаву статтю Олексія Микитенка «Далекосхідна епопея» (стор. 12, 13), що присвячена виданню книги Сергія Крекотня «Переселення на Амур». Ще б пак! Мій прадід Іван Савченко з початком Столипінської аграрної реформи теж переселився з сім’єю на Далекий Схід. Правда, тоді вже була збудована Транссибірська магістраль і переселення не було таким затяжним. Там теж розпочинали з нуля, але скоро обжилися і навіть розбагатіли. Мій дід Федос Савченко ходив до школи, і як він колись виразився, «в карманах завжди були і конфети, і гроші…». Потім прийшла звістка про більшовицький переворот, і про те, що в рідній Ярославці теж дають землю. Вони розпродали все майно і повернулися на Батьківщину. Це їх і врятувало від майбутнього розкуркулення! Дійсно, отримали якусь землю, а ще більше докупили, маючи гроші. Збудували хату та інше, завели худобу. Але розпочалася колективізація і комуністи поставили ультиматум: або добровільний вступ до колгоспу, або розкуркулення та висилка до Сибіру! Прадід Іван був непохитним, але дід Федос його умовив – в нього вже була дружина, діти, могли розкопати, що в якийсь час був у загоні Демида Ромашки, https://uk.wikipedia.org/wiki/Ромашка_Демид_Остапович і міг замість Сибіру потрапити в радянські табори. На будівництві Біломорканалу вже відбував 10-ти річний термін брат його дружини, моєї бабусі… Дід вступив до колгоспу. Забрали коней та іншу худобу, розібрали хліви, конюшню, залишили лише хату (сіни, правда, відрізали). Пережили все, залишились на Батьківщині…
До речі, в Омській області РФ є ціла “деревня” Ярославка, яку заснували переселенці з Ярославки та навколишніх сіл наприкінці 19 ст. Див. Вікіпедію. Кілька років тому (до війни) звідти приїздила на прабатьківщину ціла делегація. Враження в них тоді залишилися дуже добрими.
P. S. Про проводи в Ніжині однієї з таких груп переселенців добре написано в “Чернігівських єпархіальних відомостях” за 1883 рік:
https://vivaldi.nlr.ru/ap000023782/view#page=32