Цього року відзначається 115-та річниця з дня народження талановитої української художниці Катерини Білокур (1900-1961).
У 1956 році майстрині було присвоєно звання народного художника України. Її квіти на полотнах полонили майже увесь світ. І це при тому, що Катерина Василівна сама навчилася і писати, і малювати. Навіть в школі не була жодного дня. Коли в 1954 році всесвітньо відомий художник Пабло Пікассо побачив на міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, то він довго стояв біля них, а потім назвав її геніальною.
Нещодавно наші земляки, марківчани, відвідали меморіальний музей-садибу Катерини Білокур, що в Богданівці Яготинського району Київської області. Саме тут народилася і прожила все своє життя талановита українка. Музей відкрили в 1977 році. На подвір’ї поруч з чепурною хатинкою встановлена мармурова паркова скульптура постать на повний ріст Катерини Білокур авторства її племінника Івана Білокура. Здається господиня вийшла зустріти гостей.
До Богданівки приїхали Марковецький сільський голова Тетяна Сугоняко, працівники соціальної сфери села. Разом з ними вирушили в подорож шановні земляки – голова та члени Бобровицького відділення Чернігівського земляцтва в Києві Андрій Пінчук, Петро Кононенко, Анатолій Кошель, а також Новобасанський сільський голова Володимир Левченко. В якості дрес-коду марківчани вибрали вишиванку.
Зустріч і знайомство з Богданівкою, яка подарувала світу художницю від Бога, виявилися надзвичайно теплими, цікавими, змістовними.
Тетяна Сугоняко вручила завідувачці музею-садиби Ользі Шаповал запашний коровай на вишитому хрестиком рушнику. Вишила його та подарувала музею жителька села Марківці Раїса Вареннікова.
Нагадуватимуть про приїзд гостей із Чернігівщини і книги про відомих людей Бобровиччини, історію села Марківці та поетична збірка марковецьких поетів-аматорів, котрі презентував Андрій Пінчук.
Розповідь про життєвий шлях Катерини Білокур нікого не залишила байдужим. Доля послала їй багато випробувань, але не змогла зламати художницею.
Екскурсію проводила завідувачка музею. Цікаво та щиро, поетично і зворушливо. Просто заворожувала всіх. В кінці, коли звучали слова про останні місяці та дні життя народної художниці України, важко було втримати сльози. Марківчани дякували Ользі Олександрівні за професіоналізм. Відмінне знання справи, якою займається, і любов до неї.
Катерина Білокур обожнювала квіти, а тому вони на більшості її картин. Нині, як і раніше, подвір’я Білокурів нагадує квіткове царство. Цвітуть іриси та півонії, жасмин і дельфіній, а інші чекають своєї черги. Є тут криниця, тиночки із лози, лавочки, де можна присісти, відпочити та помилуватися чарівною природою. І вся ця краса – заслуга музейників. Ще одне свідчення того, що відносяться до роботи не формально, а з душею. Чи ж можна по-іншому, якщо випала честь і відповідальність бути берегинями експонатів, що зберігають спогади про художницю, пропагандистами життя та творчості славетної землячки!?
Їдуть до Богданівки люди не лише з усіх куточків України, а і світу. В книзі відгуків є записи туристів із 30 зарубіжних країн. Написали про свої враження від перебування в Богданівці і марківчани. Якщо ви ще не побували у меморіальному музеї-садибі Катерини Білокур, то обов’язково знайдіть час і відвідайте його. Повірте, не пошкодуєте.
Людмила ХВОЯ, місто Бобровиця