Надійний помічник у починах земляцтва

Щоб реалізовувати почини земляцтва, треба мати надійних помічників.

До таких належить Ніна Дмитрівна Грицай.

Народилася Ніна Дмитрівна 5 листопада 1939 року в місті Луганську. На той час її батько, що родом з села Оленівки Борзнянського району, Дмитро Андрійович Грицай (1911-1943) працював електриком на Луганському (тоді Ворошиловградському) паровозобудівному заводі. Його дружина Марія Василівна (1915-1965) також була оленівською.

Надія, молодша донька Дмитра та Марії Грицаїв, народилася в січні 1942 року. Батько неї не бачив – він загинув на війні. За даними документів, що зберігаються в Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (фонд джерела інформації №58, опис джерела інформації №977521, справа джерела інформації №41) Дмитро Грицай до армії був призваний 11 листопада 1941 року Жовтневим РВК міста Ворошиловграда, а в грудні 1943 року пропав без вісті.

Оскільки в Луганську життя було складним, Марія Грицай з двома малими доньками Ніною та Надею у вересні 1943 року залишила міську квартиру та перебралася до рідної Оленівки, яку більше не покидала до свого відходження у вічність. Втрата чоловіка та батька доньок, тяжка післявоєнна праця, щоб якось виростити напівсиріт, були головними причинами, що вкоротили віку Марії Василівні.

Ще з шкільних років Ніна Грицай почала працювати в колгоспі – допомагала мамі в овочівницькій бригаді. Мріяла стати вчителькою – навіть, після семи класів поступала до Прилуцького педучилища, але через солідарність з подругами, що не склали іспитів, поїхала разом з ними назад до Оленівки продовжити навчання в школі.

Після восьми класів, Ніна Дмитрівна вступила на навчання до Борзнянського радгоспу-технікуму (нині – Борзнянський державний сільськогосподарський технікум). Закінчивши технікум, півтора року працювала агрономом у колгоспі села Іржавець, а в 1961 році її обрали головою Козарської сільської ради Носівського району.

Нову сторінку в біографії Ніни Грицай відкрило рішення про відновлення Сосницького району, що сталося завдячуючи наполегливій роботі наших відомих земляків – Бориса Васильовича Іваненка (1933-2008) та Володимира Івановича Желіби (1934-2013) разом з дружиною Олександра Петровича Довженка Юлією Іполитівною Солнцевою (1901-1989).

З 11 січня 1965 і до кінця 1979 року, тобто майже 15 років, Ніна Дмитровна працювала на відповідальній роботі в Сосницькому районі. Не без її прискіпливої участі розвивалася економіка району, будувалися школи, дитсадки, дороги та інші об’єкти соціально-культурної сфери. Про неї говорили, що «навіть прибулих на відпочинок до району залучає попрацювати на користь Сосниччини».

Велику увагу вона також приділяла питанню належного вшанування пам’яті Олександра Довженка.

У 1974 році до 80-річчя Олександра Довженка було завершено будівництво кінозали, кіноапаратної кімнати, фондового приміщення. Оновлено літературну частину експозиції, реставровано садибу-музей. Усе, починаючи з двору, батьківської хати, тину, криниці відновлено в такому вигляді, як описано в біографічній повісті «Зачарована Десна».

На відкритті 15 вересня 1974 року були присутні: Юлія Солнцева, Поліна Петрівна Довженко–Дудко, Іван Семенович Козловський (1900-1993), Олекса Якович Ющенко (1919-2008), Олександр Леопольдович Хвиля (1905-1977).

Біля хати було встановлено паркову композицію «Юний Сашко» (скульптор Анатолій Семенович Фуженко (1939-1999), архітектор Анатолій Федорович Ігнащенко (1930-2011)). Планувалося встановити «взутого Сашка», а встановили «босоногого». Тоді Ніні Дмитрівні минулось, а Петру Тимофійовичу Троньку (1915 – 2011) довелось все випробувати на собі. Однак, перемогла правда та справедливість.

У 1979 році до 85-річчя Олександра Довженка за півроку в Сосниці був збудований кінотеатр його імені. Ніна Грицай постійно знаходилася на об’єкті, щоб забезпечити вчасне відкриття новобудови 12 вересня 1979 року.

Чернігівські будівельники Миколи Васильовича Лазарєва залишилися задоволеними такою інтенсивною роботою.

З початку 1980 року Ніна Дмитрівна в обласному центрі. Працюючи там на різних посадах, вона не перестає дбати про Сосницький район.

Як член земляцтва, бере активну участь у заходах, а також у реалізації різних починів, не дивлячись на партійну належність тих, до кого треба звертатися, щоб вирішити справу по суті.

Так було і з нашою пропозицією щодо апробації технології стабілізації грунтів із застосуванням дорзину при вирішенні проблеми будівництва доріг у районі.

Підтримуючи ініціаторів (Олексія Орєховича, Миколу Волощука, Петра Пархоменка), саме Ніна Грицай у 2009 році забезпечувала «вихід зі стін облдержадміністрації» нагородної справи щодо присвоєння Олександру Довженку посмертно звання Герой України.

Тоді, а потім у 2012 та 2014 роках, багато хто відмовився «відстоювати Довженка-героя», думаючи про власні нагороди та амбіції, а Ніна Дмитровна не відмовилася, бо для неї належне вшанування пам’яті Олександра Петровича, як того він заслужив, було понад усе.

Свою громадянську позицію з цього приводу Ніна Грицай висловила в публікації «Чому центральна влада вже незалежної України ігнорує справедливі, щирі звернення сосничан?», яка була розміщена на сайті земляцтва 8 вересня 2014 року.

Ніна Дмитрівна завжди поспішає, щоб робити добрі справи для Довженкового краю.

Вона зовсім не думає про те, що давно заслужила бути не останньою серед тих, кому присвоєне звання «Почесний громадянин Сосниччини» та була дуже здивована, коли минулого року її заслуги відзначили Почесною грамотою Товариства «Чернігівське земляцтво» в місті Києві.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Фото з архівів автора та Ніни ГРИЦАЙ