Не зможу жити я на чужині,
Бо не дзвенить тут пісня солов’їна,
Я бачу Батьківщину уві сні,
Мою прекрасну рідну Україну.
Тут не цвіте калина у дворі,
Тут не тече Дніпро через пороги,
І не тріпочуть листям явори
І в степ широкий не ведуть дороги.
Шумлять тут апельсинові сади
І тепле море котить хвилі пінні,
Мені б краплину чистої води
З криниці що в коханій Україні.
Я полишаю цей південний рай,
Я до землі стражденної полину,
Туди де яблуневий цвіт-розмай,
Додому, в неповторну Україну.
Примчу додому, в трави упаду,
Найкращу в світі землю поцілую
І до води живої припаду,
О, Земле рідна, так тебе люблю я.
Ольга АНЦИБОР
Я вдячна Олексію Орєховичу, що він дав можливість ознайомити моїх друзів-земляків з моєю творчістю. Адже земляки – це не тільки люди, які народилися в одній місцевості. Земляки – люди, яких об’єднує любов до рідного краю, до своєї малої Батьківщини, об’єднує спільна радість за її процвітання та спільний біль за її негаразди. Наше Земляцтво гуртує нас у боротьбі за кращу долю нашої рідної Чернігівщини. То ж давайте разом боротися і за порятунок Десни, яка, на превеликий жаль, втратила статус найчистішої річки Європи, і за вшанування пам’яті наших земляків – воїнів АТО, які загинули на Сході, і за популяризацію творчості талановитих людей.