Ніби з простору земного
В неземний заходиш рай…
Ні, немає більш такого
На землі, як ти, мій край!
Дмитро Луценко
Одним з головних напрямків діяльності нашого земляцького відділення є належне вшанування пам’яті відомих українців, до яких, наприклад, належить відомий український поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро Омелянович Луценко (15.10.1921 – 16.01.1989).
Ось саме тому хочу детально зупинитися на літературно-мистецькому заході, що пройшов 23 вересня у Київському міському будинку учителя за моєї участі та безпосередньої підтримки славнозвісного народного аматорського фольклорного колективу «Криниці» Сосницького районного Будинку культури.
На думку Володимира Сосюри, «поезії Дмитра Луценка знайшли дорогу до сердець читачів, бо в них відбились тепло та сила рідної землі, мелодії його неспокійного серця, бо сам він пристрасно і щиро мовить:
Збирав я їх на батьківській землі
Для вас в безсонні ночі, рідні люди».
Його поезії «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата» та багато інших, покладені на музику відомими українськими композиторами (наприклад, Ігорем Шамо, Анатолієм Пашкевичем та іншими), набули такої популярності серед виконавців, що стали зватися народними. Сам автор радів з цього і гордився цим, бо, як він говорив, «в піснях – моє життя…» або ж «тепер мені не страшно й умирати – я залишив людям пісні…».
Наважатися таке сказати не кожен може і не кожному під силу спромогтися на пісню, яку б співав народ, яку б знав народ і шанував її. Кажуть: це писалося кров’ю серця. Не наважуся цей вираз крилатий коментувати, скажу одне: коли йдеться про пісні лауреата Шевченківської премії, поета-фронтовика Дмитра Луценка, то нехай знає широкий загал, що та пісня, яка запала йому в душу – а це і «Мамина вишня», і «Хата моя, біла хата», і «Фронтовики» та багато інших, була простріляна вісьма інфарктами, які переніс поет, – це факт, який не піддається аналізові й розшифровці… І так його пісня», – пише Микола Томенко у передмові до книги Дмитра Луценка «Усе любов’ю зміряне до дна». І звучить вона тепер в усіх куточках України і поза її межами.
Ветеран Другої світової війни, шлях якого проліг від Волги до Східної Прусії та Берліна, кавалер багатьох орденів і медалей, військовий журналіст дивізіонної газети «За побєду!», у повоєнні роки кореспондент газет «Колгоспне село» (тепер – «Сільські вісті»), «Молодь України», кореспондент Всесоюзного радіо, завідувач відділом поезії журналу «Вітчизна», автор багатьох поетичних збірок: «Дарую людям пісню» (1962), «Незакінчена соната» (1966), «Як тебе не любити» (1969), «Добрість» (1971), «Пахучий хліб» (1974), «Серцю співається» (1974), «До останнього патрона» (1975), «За Березовою Рудкою» (1976), «Коли ти зі мною» (1978), «Хлєб і пєсня» (М., 1978), «Березовий дзвін» (1980), «Пісня вірності» (1981), «Дорога спадщина» (1984), посмертні видання – «Усе любов’ю зміряне до дна» (1994), «А я люблю, люблю…» (1996), «Фронтова лірика Дмитра Луценка» (2005), «Фронтовая поезія Дмітрія Луценко» (2005), лауреат Державної премії 1976 року разом з композитором Ігорем Шамо за пісні «Балада про братерство», «Києве мій», «Стоїть над Волгою курган», «Зачарована Десна», «Пісня про щастя», «Не шуми, калинонько», «Фронтовики», люблячий син, брат, батько, коханий чоловік, вірний та щирий друг, справедливий, вимогливий, добрий наставник. І все це одна людина, яка полонила серця багатьох поколінь різноплановою та тематичною різноманітністю своєї творчості.
Колектив «Криниці», що має у своєму репертуарі не одну пісню на слова Дмитра Луценка, був неодноразово учасником щорічного Всеукраїнського пісенно-мистецького свята «Осіннє золото», яке проводиться з 1990 року для вшанування пам’яті земляка на малій батьківщині митця в селі Березова Рудка Пирятинського району Полтавщини. А ще колектив «Криниці» – лауреат премії «Осіннє золото» імені Дмитра Омеляновича Луценка, яка присуджується із 2001 року і яка заснована газетою «Вісті» ЦССТУ за підтримки НСПУ та НВМС. Першими її лауреатами стали – народні артисти України Раїса Кириченко та Анатолій Пашкевич. Також цей аматорський колектив частий гість у Київському міському будинку учителя, де проходять літературно-мистецькі вечори пам’яті поета-пісняра Дмитра Луценка.
Ось і цього року «криничани» відгукнулися на запрошення взяти участь у літературно-мистецькому заході, присвяченому 95-річниці від дня народження митця.
У концертній програмі звучали пісні на слова Дмитра Луценка у виконанні Українського народного хору імені Станіслава Павлюченка «Києве мій» (віднедавна це офіційний Гімн столиці), «Мамина вишня»; «Зачарована Десна» (до речі, ця пісня стала ніби візитівкою краю, де народився Співець зачарованої Десни; вона звучить майже на всіх заходах, присвячених вшануванню пам’яті відомого кіномитця – авт.), «Пісня про хліб», «Батькове серце» – сосницькі «Криниці»; «Зачаруй мої очі» та «Довічний сон» – Валентина Кушніренко (співачка з Мени); «Осіннє золото» – народна артистка України Валентина Ковальська та вихованці Київського військового ліцею ім. Івана Богуна; дитяча хорова школа Києво-Печерської лаври «Litanna» проспівала «Осінню пісню» та «Гуси в далекий вирій летіли»; «Спасибі вам, мамо» – студентки класу викладачки Київського Національного університету культури і мистецтв Анни Ткач; «Місто спить» – Оксана Вознюк і ансамбль сучасного танцю «Майстер-клас»; «Над лугами і над нивами», «Розляглися тумани», «Ой ти, ніченько» – фольклорний ансамбль «Кралиця»; «Хата моя, біла хата», «Солдати» – Анна-Марія Миронова; тріо у складі народної артистки України Валентини Ковальської, заслуженої артистки України Руслани Лоцман і Тетяни Школьної було виконано пісню «Як я люблю тебе». Крім пісень було і художнє читання: учні Київської спеціалізованої середньої школи № 197, яка носить почесне звання «імені Дмитра Луценка» з 1998 року, єдина в України, Поліна Кондратьєва «Криниця», Євгенія Брюшновська «В саду зрубали яблуню стару», педагог-організатор Алла Новицька продекламувала уривок з поеми «Київ», а маленька гостя з Полтавщини Настя Лисенко розповіла віршик «Журавка» і роздала присутнім пташки з тіста. Вела вечір заслужена журналістка України Неля Даниленко.
На заході був присутній син Дмитра Луценка – Сергій Дмитрович, який особисто знає колектив з Сосниччини і є їх палким шанувальником. Керівник колективу «Криниці», заслужений працівник культури України Ганна Іванівна Кузьменко від імені всіх чернігівчан передала йому вітання та квіти, привезені з Сіверської землі.
На таких вечорах або, як сказав Сергій Луценко, «батьківських концертах», завжди була присутня його мама і вірна дружина поета. Та цього року вже за станом здоров’я не змогла цього зробити.
А літературно-мистецький вечір пам’яті закінчився актуальними в будь-який час словами з вірша Дмитра Луценка «Народе мій!», продекламованих ним самим у аудіозаписі:
Народе мій,
Твої діла –
То і мого життя горіння.
Я лиш галузонька мала
Твого прадавнього коріння.
Земля не родить без плугів,
Один не зрушиш скелю зроду…
Нема ріки без берегів,
Нема героя без народу.
Народ – це я,
Народ – це ми,
Народ – це ті, що прийдуть згодом.
Які нас нищили громи –
А ми лишилися народом!
Здолав пекельних ворогів,
Відстояв щастя і свободу…
Нема ріки без берегів,
Нема героя без народу.
Так, любив свій народ і свою Україну Дмитро Луценко, бо не можна собі уявити без глибинної любові-кохання української душі, а значить і української ідеї, і самої України. Коли ми і наші нащадки збережемо корінь нашої духовності, серцевину тисячолітньої української культури, тоді будемо далі на ній творити різні сфери нашого буття, наскільки це можливо на Землі в нинішніх економічних і екологічних умовах. Тому пісенна творчість Дмитра Луценка, на мою думку, стане для багатьох з нас, як уже стала для «криничан», незмінною підтримкою в тому, щоб самим шукати, оберігати, утверджувати найвищі цінності та ідеали у нашому житті-бутті.
Мені вперше довелося побувати на такому заході разом з колективом «Криниці», а тому була безмежно вдячна за можливість поринути в прекрасний світ лірики Дмитра Луценка. Коли потрапляєш на такі зустрічі, зовсім по новому пізнаєш творчість митця (так я «занурилась» у творчість Платона Воронька, відвідавши Спадщанський ліс на Сумщині ). Ось і цього разу відчула, що поезія Дмитра Луценка запала мені глибоко в серце, взяла за душу.
Валентина МОВЧАН, Сосницьке відділення
Фото автора