Цариця грізна, Чума
Тепер іде на нас сама
І лестить жатвою багатою,
І до нас у віконце день і ніч
Стукає могильною лопатою …
Що робити нам? І чим допомогти?
О.С. Пушкін
За свою довгу історію Москва пережила безліч народних лих: спустошливі ворожі навали, землетруси, повені, пожежі … Серед них – епідемія чуми 1770-1772 років, що супроводжувалася «чумних бунтом».
«Чорна смерть», як називали чуму, відвідувала Європу неодноразово. Особливо страшною була пандемія 1346-1348 років, яка забрала, за одними даними, чверть, а за іншими – третину всього населення.
Досі точно невідомо, якими шляхами наприкінці 1770 року чума пробралася до Москви. Однак є версія, що вона була привезена в Москву російськими військами з чергового закордонного походу. Про її наближення знали. Імператриця Катерина II слала московському генерал – губернатору графу Петру Семеновичу Салтикову приписи про необхідність вжиття запобіжних заходів. Заходи було вжито, але вони виявилися недостатніми. У листопаді 1770 року чума почала показуватися в деяких будинках, але настільки в малому вигляді, що не привертала до себе уваги.
17 грудня того ж року старший медик і генеральний штаб – лікар Опанас Филимонович Шафонський діагностував моровицю в госпіталі на Введенських горах і повідомив про це завідувачу всією медичною частиною Москви штадт-фізику Андрію Андрійовичу Ріндеру. Однак Андрій Ріндер заявив, що це не «моровиця» (бубонна форма чуми): «чорні плями» на тілі хворого – не карбункули, а пролежні. Опанас Шафонський наполягає: «Пролежні від довгого лежання відбуваються», а деякі хворі померли «тільки всього» на третю добу від початку захворювання. Андрій Ріндер і це ігнорує.
Опанас Филимонович прагнув проникнути в таємниці походження, розвитку епідемій і розробити методи боротьби з ними. Він наполягав на негайних карантинних заходах з «моровою виразкою», яка в середньовічній Європі спустошувала не тільки великі області, а й цілі держави.
Однак московська влада не бажала прислухатися до голосу розуму, вважаючи відкриття Опанаса Шафонського неспроможними. Всі висловлювані ним попередження належного розуміння не знаходили. Сучасник писав: «Голос Шафонського – це був перший голос, який застерігає Москву від небезпеки, що загрожує, і якби лінь і впертість … не заглушали цього голосу, Москва, без сумніву, була б врятована».
На думку дослідників, така поведінка головного «медичного начальника» Москви Андрія Ріндера багато в чому сприяла поширенню епідемії. Як писав відомий російський судовий медик та історик медицини Яків Олексійович Чистович: «Андрій Ріндер, що не прислухався до грізних попереджень, тим, може, подав привід до надмірного та швидкого її (чуми – автор матеріалу) розвитку». Крім некомпетентності, до неправильного рішення призвело й інше підгрунтя дій Андрія Ріндера: чванливий і самовдоволений, він не міг перенести, що моровицю першим виявив його підлеглий, до того ж не російського походження.
І чума поширювалася усе ширше, вже несучи в інший світ по 40-70 чоловік на добу. У Преображенській і Петровській слободах населення вимирало цілими сім’ями.
Не можна сказати, що влада не діяла. У кількох монастирях розміщуються чумні лікарні. «Сумнітельних людей» доставляли в «особливий дім» в селі Троїцьке – Голенищево поблизу Воробйових гір. Влаштовувалися карантинні будинки також в інших місцях. 19 серпня 1771 року закривають присутні місця, крамниці, магазини, трактири, мануфактури. Встановлюють карантинний режим. Проте все це не приносило помітного результату. Москвичі приховували захворілих, боячись спалення своїх зачумлених будинків і майна. Померлих закопували в садах, дворах, кидали в колодязі, ховали в льохах або просто вночі виносили на вулицю …
Генерал – губернатор Петро Салтиков, зневірившись впоратися з епідемією, поїхав у свій родовий маєток Марфино. За ним з міста поїхали Московський цивільний губернатор Іван Іванович Юшков та інші начальники. Москва залишилося без влади. Мор і мародерство довели до відчаю мешканців міста.
До Москви 21 вересня (2 жовтня) 1771 року Катериною ІІ був направлений граф Григорій Григорович Орлов «у повноті мочі» для припинення епідемії чуми, що вже забирала до тисячі осіб на день. Використовуючи рекомендації Опанаса Шафонського граф Григорій Орлов прийняв рішучі заходи: розбив Москву на санітарні ділянки, посилив блокпости, будинки хворих заколочували і на них малювали червоні хрести. Була також встановлена грошова винагорода тим, хто виписується з лікарень (одруженим – по 10 рублів, холостякам – по 5 рублів), що стало більш дієвим заходом проти приховування хворих, ніж найсуворіші накази.
У Москві вживаються необхідні екстрені заходи: відкриваються нові карантинні будинку, за міською межею засновуються спеціалізовані лікарні, посилюється карантинний режим. Московському поліцмейстеру дається вказівка використовувати в цілях припинення поширення епідемії всі наявні сили поліції.
За наполяганням консиліуму лікарів, до якого входив Опанас Шафонський, заражене майно, насамперед предмети одягу, доставлялося на спеціальні склади з охороною. Там воно піддавалося знищенню шляхом спалення.
До боротьби з епідемією чуми були підключені всі без винятку московські медики. За це вони отримували подвійне платню. Правда, на початку епідемії їх доводилося охороняти від «народних бунтів», коли простолюдини стали звинувачувати лікарів у «потуранні мору». Справа тоді закінчилася арештом призвідників заворушень і стратою деяких з них.
У цих важких умовах, постійно ризикуючи життям, працювали московські лікарі, першим серед них називають Опанаса Шафонського. Адже він раніше всіх діагностував чуму у Москві та фактично став провідним медиком у боротьбі з епідемією.
Опанас Филимонович, як учений, що вивчає епідеміологію, зробив відкриття, яке відкривало новий шлях боротьби з чумою. За його наполяганням у лікувальних установах стали розділятися тяжкохворі і видужуючі люди. Цей захід різко знизив кількість повторних захворювань.
Діяльну участь у боротьбі з епідемією чуми, цього безжального бича середньовічної Європи, дало Опанасу Шафонському багатющий дослідний матеріал. Свої спостереження, досвід практичної роботи у боротьбі з чумою він виклав у фундаментальній праці «Опис морової виразки, що була у столичному місті Москві з 1770 по 1772 рік, з доданням усіх для припинення неї тоді встановлених установ». Ця наукова праця була надрукована в Москві в 1775 році. «Опис» присвячувався Катерині ІІ і мав великий успіх не тільки в Росії, але і за її межами. Ім’я автора стало користуватися великою популярністю в медичних колах, насамперед серед тих, кому доводилося боротися з самими різними епідеміями. Стосувалося це і військової медицини. «Опис» швидко переклали німецькою й іншими іноземними мовами.
Опанаса Шафонського по праву вважають одним із основоположників епідеміології та санітарії Російської імперії, правонаступником якої був Радянський Союз з Українською РСР у складі. Він всесвітньо визнаний лікар-епідеміолог, завдячуючи якому побороли чуму в Москві, а також використовували його дослідження та рекомендації в боротьбі з «чорною смертю» в інших частинах Земної кулі.
Він багато дбав про благоустрій госпіталю, де працював, і його нововведення, що полегшували внутрішню госпітальну службу, зміцнили пам’ять про нього в Москві на довгий час. У 1776 році він був призначений штадт – фізиком Москви і керуючим медичною конторою (тобто головним лікарем).
Опанас Шафонський народився 13 (24 за новим стилем) грудня 1740 року в місті (зараз селище міського типу – прим. автора) Сосниця. Тут він провів свої дитячі роки та літа не молоді.
Рід Шафонських походить від польського шляхтича Андрія Шатило, який після виходу з Польщі оселився неподалік Сосниці. Його правнук Филимон Йосипович був сотником гоголівським і сосницьким та писався з початку Шатиловським, а потім з другої половини XVIII століття Шафонським.
Рід Шафонських записаний в VI частині родословних книг Московської, Херсонської та Чернігівської губерній. Герб Шафонських занесений до VII частини Загального гербовника дворянських родів Російської імперії.
На час народження Опанаса Шафонського його батько Филимон Шатиловський був Сосницьким сотником Чернігівського полку. За наявними даними садиба сотника стояла на південно-східній околиці Сосниці і упиралась у річку Убідь.
Зростав хлопчик надзвичайно розумним та спостережливим, хоч був i кволим за станом здоров’я. За традицiєю, що побутувала в подiбних сiм’ях, готувати б продовжувача роду козацького, командувача вiйськового. Але йти у вiйсько не дозволяв фiзичний стан. Тому й вирiшив батько, помiчаючи в синові феноменальну пам’ять i неабиякi здiбностi, вiддати його в науку. Знайомий німець умовив батька вiдправити хлопця за кордон iз метою отримання належної освiти. Так десятирiчний українець Опанас Шафонський опинився в нiмецькому мiстi Галле.
За протекцiєю того ж самого знайомого німця, Опанаса Филимоновича зарахували до середнього учбового закладу Галльської педагогiї. Рiдкiсно обдарований учень пiсля закiнчення цього закладу вступив до Галльського унiверситету на фiлософський факультет. Опанасу Шафонському легко давались науки, вiн багато читав i знав, займався вивченням інших, крім німецької, iноземних мов. Унiверситет закiнчив з присвоєнням йому ученого ступеня доктора фiлософії.
Однак молодий учений на цьому не зупинився. Його приваблювали й інші науки. Вiн захопився вивченням законiв, i сам хотiв стати на їх захистi. Тому Опанас Шафонський вступив на юридичний факультет Лейденського унiверситету, який також закiнчив з отриманням ученого ступеня доктора права.
Але на цьому Опанас Филимонович не зупинився, а пiшов далi. Вiн продовжував невтомно працювати над поглибленням знань iз рiзних галузей наук: iсторiї, архiтектури, мистецтва. Особливу увагу придiляв подальшому вивченню iноземних мов.
Пам’ятаючи завченi з дитинства з Псалмiв Давида слова, що тiльки добро й милосердя супроводжувати будуть протягом всього життя, Опанас Шафонський звертається до найгуманнiшої професiї, що дає людям здоров’я i радiсть життя, – медицини. Прийнявши рішення здобути медичну освiту, вiн поїхав до міста Страсбурга та вступив до унiверситету на медичний вiддiл.
Закiнчив Опанас Шафонський Страсбурзький унiверситет i там же захистив дисертацiю, здобувши вчений ступiнь доктора медицини по вiддiлу гiнекологiї.
Після навчання, отримавши три докторські дипломи, та повернення на Батьківщину в 1763 році він пробував себе на багатьох теренах: був економістом, етнографом, лікарем … Як справжній козак, Опанас Филимонович, ступивши на рiдну землю, хотiв бути якнайбiльше корисним для своїх людей, вiддати всього себе роботi, яка б сприяла полегшенню їхнього життя, охоронi їхнього здоров’я. Він пiшов працювати військовим лiкарем.
Саме в той час Росія готувалася до вiйни з Туреччиною. Коли почалася вiйна, Опанас Филимонович працював штабним лiкарем у зонi вiйськових дiй.
Хоч Туреччина й терпiла поразку, а росiйськi вiйська наступали, але на народ прийшло велике лихо, перед яким важко було вистояти. Страшенна хвороба – чума безжалiсно косила воїнiв i цивiльних. Наступний етап його лікарської біографії був пов’язаний з Москвою та тою чумою, що напала на москвичів.
Доклавши стiльки зусиль в боротьбi з тяжкою хворобою та здобувши цим свiтову славу, Опанас Шафонський, залишаючись все ж вiрним клятвi Гiппократа, переходить на юридичну роботу.
Душа його линула до рідного Чернігово-Сіверського краю, до Сосницi, де в благочестивiй козацькiй сiм’ї народився, провiв раннi дитячi роки i звiдки пiшов у великий свiт.
З 1782 року він радник, а в 1787-1797 роках – голова Палати карного суду Чернігівського намісництва, яке було створене 1781 року.
Опанас Филимонович допомагав людям у захистi прав добрими порадами та щирим ставленням. Хоча i не вiдмовляв, якщо кому термiново потрiбно, й у медичнiй допомозi.
Талановиту високоосвічену людину не міг не помітити генерал-губернатор Малоросії граф Петро Олександрович Рум’янцев – Задунайський. Він доручив Опанасу Филимоновичу зробити ґрунтовне і широке топографічне дослідження Лівобережжя України. Була здійснена велика робота. За результатами її Опанас Шафонський створив першокласну на той час історико – краєзнавчу працю, яка поклала початок систематичному вивченню минулого Чернігівщини «Чернігівського намісництва топографічний опис». У копітливо зібраних і старанно опрацьованих матеріалах подані цінні відомості про історію, господарство, населення, соціально-економічне становище Лівобережної України другої половини XVIII століття.
До «Чернігівського намісництва топографічного опису» Опанас Шафонський додав дві карти Лівобережної України («Генеральную карту Малой России, на 10 полков разделенной», тобто періоду гетьманського управління, і «Генеральную карту Малой России, на 3 наместничества разделенной»), а також «26 изображений Малоросссийкого одеяния». Однак останнього додатку немає в друкованому виданні.
Крім «Чернігівського намісництва топографічного опису», відома також його інша праця подібного характеру, а саме: «Медико-топографічний опис Москви», який був частково оприлюднений у 1782 році.
У працях Опанаса Шафонського зі статистики та історії подано етнографічні матеріали, показано соціальне становище різних верств населення, його побут, говірки. Вони й понині вважаються важливим історичним джерелом для вивчення історії й економіки не тільки Чернігівщини, а інших регіонів України.
Син сотника Чернігівського козацького полку в епоху Катерини ІІ був помітною фігурою у вітчизняному науковому світі. Заслуги Опанаса Филимоновича, у тому числі і в ліквідації епідемії чуми в Москві, були високо оцінені: в 1798 році він став дійсним таємним радником. За Петровським табелем про ранги 1722 року цей цивільний чин дорівнював військовим чинам: в армії – генерал від фортифікації (генерал-майор), на флоті – контр-адмірал. Дорівнював він також вищому придворному чину камергер. Особи, які мали цей чин, займали посади директорів департаментів, губернаторів, градоначальників.
Разом з Богданом (Зіновієм) Михайловичем Хмельницьким, Петром Дорофієвичем Дорошенком, Іваном Степановичем Мазепою, Данилом Павловичем Апостолом він входить у сотню великих козаків, найбільш видатних представників козацтва за всю його історію.
Авторитет Опанаса Шафонського важливу роль відіграв при створенні адміністративно-територіальної одиниці – повіту з центром у Сосниці. Після ліквідації Катериною ІІ автономної української козацької держави (Гетьманщини) Сосниця з 1782 до 1796 року перебувала в складі Новгород-Сіверського намісництва. З 1797 року стала повітовим містом Малоросійської (другої – прим. автора), а з 1802 року – Чернігівської губернії (так зване штатне місто, тобто – центр адміністративно-територіальної одиниці). Такий стан справ зберігався до 1924 року.
У 1803 році в Сосниці була відкрита земська лікарня, на базі якої в подальшому відбулася звична для багатьох поколінь сосничан «Сосницька ЦРЛ».
Патрiотичнi устремлiння людини такої широкомасштабної дiяльностi, яким був Опанас Филимонович, невелике рiдне повiтове мiсто Сосниця не могло задовольнити i дати простiр його думкам.
Коли Катерина II збиралася їхати до Криму, Опанасу Шафонському було доручено дослiдити дороги, якими мала проїжджати цариця, брати участь у пiдготовцi її зустрiчi.
Не без турбот Опанаса Филимоновича, iмператриця, проїжджаючи 24 січня 1787 року через Сосницю, вiдвiдала Свято-Троїцький собор i «пожалувала» 500 карбованцiв на оновлення Храму. Після урочистої зустрічі та молебнів Катерина ІІ зупинилась у будинку Марка Федоровича Полторацького, а наступного дня рушила до Чернігова.
Як стверджує відомий український краєзнавець, діалектолог і громадський діяч Юрій Степанович Виноградський: «У 1787 році вона (Катерина ІІ – прим. автора) проїжджала через Сосницю і зупинялася у поміщика Полторацького, за яким закріпила всі вільні сосницькі землі. Сосницький поміщик Шатиловський (Шатило), великий шахрай, зумів догодити Катерині і одержав у нагороду хутори: Чащі, Ляшківці, Степок, Якличі, Андріївку, Філонівку».
Юрій Степанович – уродженець Сосниці, засновник і багаторічний директор Сосницького краєзнавчого музею «великим шахраєм» назвав Опанаса Шафонського. У розумінні Юрія Виноградського «великий шахрай» має зовсім інший зміст відмінний від слова шахрай того, що трапляється в українській, білоруській і польській мовах: шахрай – той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманщик, проноза, пройда, крутій, жулік, брехун, людина, нечиста на руку. Він мав на увазі – розумний, винахідливий.
Для відродження Сосниці та Сосниччини сьогодні бракує саме такого «великого шахрая». Адже Опанас Филимонович так догодив Катерині ІІ, що Сосниця була приречена на багато років бути повітовим центром та розвиватися в усіх напрямках.
Здiйснивши безсмертний зажиттєвий подвиг для народу, 27 березня (8 квітня) 1811 року Опанас Филимонович помер у селі Якличі. Поховали його у Чернігові на цвинтарі Воскресенської церкви.
24 грудня 2015 року виповниться 275 років від дня народження Опанаса Филимоновича Шафонського – українського юриста, економіста, історика, краєзнавця, етнографа, лікаря-епідеміолога, доктора права, філософії та медицини.
Останні роки сосничани в особі депутатів районної, селищної та окремих сільських рад крок за кроком віддають належну пошану своїм визначним землякам, які внесли великий вклад у культурний і соціально-економічний розвиток району, Чернігівщини, України, робили Сосницю та Сосниччину більш відомими.
Однак не все виходить одразу. Наприклад, сосницькі лікарі ще обмірковують: заслуговує чи ні головний винуватець відкриття земської лікарні в 1803 році Опанас Филимонович Шафонський, щоб його ім’я носив комунальний лікувально – профілактичний заклад «Сосницька центральна районна лікарня»? Тим часом районна та селищна рада разом з Сосницьким відділенням Чернігівського земляцтва в місті Києві вже працюють над належним вшанування пам’яті Опанаса Шафонського в рідній Сосниці.
Були та залишаються великі сподівання на участь представників Уряду Російської столиці та московських земляків-чернігівців у підготовці та відзначенні 275-річчя від дня народження рятувальника Москви на його батьківщині в Сосниці.
Олексій ОРЄХОВИЧ