У селищі Парафіївка на Ічнянщині продовжуються традиції видатних українських меценатів: гетьманів Івана Мазепи та Кирила Розумовського, графа Олександра Безбородька, Євгена Чикаленка, Тарновських, Галаганів, Симиренків, Терещенків, Ханенків…
Причому тут уже є ціла династія благодійників – людей небайдужих, шляхетних і патріотичних, які багато доброго зробили і зараз роблять для України та рідного краю. Це – родина Сенчиків.
Олександр Васильович Сенчик – людина щедра і настільки ж скромна. Втім, поспілкуйтеся з його односельцями – почуєте тільки найкращі відгуки. Директор Парафіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Галина Петруша розповіла нам, як постійно і від усієї душі дбав про селище та земляків його тато – Василь Хомич, котрий працював директором місцевого цукрового заводу. Згодом, це підприємство очолив Олександр Васильович (про ті часи односельці в Парафіївці також згадують зі щирою вдячністю). А нині меценатом став і син Олександра Сенчика – Олександр Олександрович, керівник приватного підприємства.
Так от, важко навіть уявити, як би взагалі існувала тутешня школа без великої допомоги родини Сенчиків! Саме завдяки цій підтримці, у Парафіївці збудували житло, в якому мешкають, зокрема, й вчителі. З’явилася чудова музична апаратура (одна з найкращих у районі), заасфальтовано подвір’я. А ще благодійники подбали, зокрема, про нові парти, морозильну камеру, вікна, ґанки, інтерактивну дошку, внутрішній туалет… Всього не перелічити!
А ще Олександр Васильович разом зі своїм сином немало зробили для допомоги українській армії, захисту Вітчизни. Опікується Олександр Сенчик і українським книговиданням – зокрема, він постійно підтримує талановитих земляків з Ічнянського об’єднання літераторів «Криниця», адже книжки – це духовні скарби нашого народу!
А ще зусиллями мецената в селищі будується нова ошатна церква. Наче ж і часи – дуже скрутні, країну лихоманить від віроломної військової агресії, інфляції. Однак Олександр Васильович переконаний: будівництво храму – це свідчення віри та надії на краще, і це ще більше об’єднає людей, допоможе їм вистояти в скрутний період. Взагалі, навіть за кордоном, у далекій чужині, якщо збираються разом бодай десять українців, вони починають думати про спорудження своєї церкви, відкривають недільну школу, де навчають дітей рідній мові. Тому за будь-яких обставин прекрасний храм у Парафіївці буде!
Цього року меценат Олександр Сенчик став лауреатом Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» – за значну благодійну діяльність. Заслужену нагороду меценатові в його рідній Парафіївській школі урочисто вручив президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник, голова гоголівського журі Сергій Дзюба.
Олександр Васильович не став виголошувати пишну промову, адже для нього найкращі слова – це добрі справи. Щось уже вдалося зробити, а щось потрібно ще здійснити для відродження Парафіївки. Чудово, що в рідному селищі вдалося збудувати лікарню, поліклініку, соціальне житло… Тепер, на щастя, буде й нова церква.
«Взагалі, я не звик своїм благодійництвом хвалитися, це – нескромно, – говорить Олександр Сенчик. – Особливо, коли йдеться про допомогу нашим військовим. Просто я вважаю так: можеш щось зробити – зроби, але навіщо про це всім розповідати? Грошей, як відомо, з собою на той світ не забереш і кохання за них не купиш… Власне, людині потрібно небагато, а решту треба використати на благо землі, на якій живеш, дбати про найсуттєвіше – школу, храм, підтримувати обдарованих земляків – патріотів України. Перейматися власним збагаченням, лише колекціонуючи гроші, та ще й хизуватися цим, – пустопорожнє й невдячне заняття для марнославних осіб. Це – все одно, ніби просіювати крізь пальці пісок, немов швидкоплинний час. На жаль, через той примарний «пісок» деякі люди просто перестали бути людьми…».
Натомість головне – трудитися й бачити результат своєї праці. Не варто сидіти, склавши руки, очікуючи якогось неймовірного дива. Що б не сталося, не можна втрачати віру, потрібно наполегливо діяти! У 1996 році Олександр Васильович створив приватне акціонерне товариство «Кремінь». Тепер це успішне сільськогосподарське підприємство очолює його син – Олександр Олександрович. Нині тут – 265 працівників.
«Ми займаємося рослинництвом і тваринництвом. Взагалі, сільське господарство – це поки єдина галузь в Україні, яка, образно кажучи, й тепер здатна нести золоті яйця… Підприємство постійно розвивається: наприклад, з одного гектара вирощуємо вже сімдесят центнерів пшениці й понад ста центнерів – кукурудзи. Отримуємо по 7200 літрів молока на фуражну корову. Прагнемо впроваджувати передовий досвід європейських країн», – пояснює Олександр Сенчик.
На запитання: «Хто, на вашу думку, має нині очолювати Чернігівщину? Кому з керівників – політиків, господарників – ви довіряєте?», отримуємо його відверту відповідь:
«Я дуже поважаю Миколу Звєрєва. Переконаний, що Микола Вікторович спроможний провести всі необхідні реформи на рідному Придесенні. Він – професіонал, патріот і дійсно шляхетна людина, постійно допомагає українській армії, мужньо бореться з корупцією, трудиться не для власної кишені, а тільки в інтересах нашої громади, простих людей. Такого очільника Чернігівщини потрібно підтримувати».
Цікавимося в Олександра Васильовича його заповітною мрією, і знову – чітка, відверта відповідь:
«Мрію, щоб відродилася робота Парафіївського цукрового заводу, який зараз, на жаль, не працює. Навіть якщо не виходить відновити його ефективну діяльність як підприємства цукрової галузі, то на території Ічнянщини можна налагодити видобування та переробку на заводі оксидів магнію. Це буде дуже вигідно для України».
На затишне свято завітала й колишня директор Парафіївської школи Ніна Калашник. Ніна Олексіївна напрочуд гарно відгукувалася про родину Сенчиків. «Така дружна сім’я, справжня династія вітчизняних меценатів – це гордість України!» – переконана вона.
А вчителька Валентина Кот зазначила: «Недаремно ж є таке мудре народне прислів’я, що яблуко від яблуні недалеко падає! У родині Сенчиків вміють так виховувати дітей, щоб вони поважали старших, шанували народні традиції, були патріотичними, працелюбними й чуйними людьми. Торік за значну благодійну діяльність Олександра Васильовича відзначили нагородою обласного конкурсу імені меценатів Тарновських. І ось тепер – міжнародне визнання його заслуг. Це – дуже важливо! Потрібно побільше розповідати про таких людей, бо сам Олександр Сенчик – як ви бачите, чоловік скромний і своїми добрими справами не хвалиться. Тому треба подякувати й відомому письменнику, кінорежисеру, краєзнавцю, невтомному очільнику Ічнянського об’єднання літераторів «Криниця» Станіславові Маринчику, котрий висунув подвижника-мецената на здобуття престижної гоголівської нагороди. Тож ми щиро пишаємося своїм обдарованим земляком – Олександром Васильовичем Сенчиком».
Станіслав Маринчик виступив на святі в Парафіївці й щиро подякував меценатові за допомогу в книговиданні. Дуже проникливо прозвучали пісні «Рідна школа» та «Босоноге дитинство», створені композиторами Геннадієм Володьком та Іваном Синицею на слова Станіслава Маринчика (до речі, його романс чудово виконує народний артист України, Шевченківський лауреат, уродженець Ічнянщини Валерій Буймистр).
Олександр Сенчик – один із перших працівників цукрової галузі, який удостоївся звання «Заслужений працівник промисловості України». Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.
Пригадали на святі й про такий епізод у його трудовій біографії, коли в столичному Національному палаці мистецтв «Україна» Олександрові Васильовичу урочисто вручили престижну міжнародну нагороду (виступав президент національної Академії наук Сирії). І раптом на сцену неквапливо вийшла літня, сивочола жіночка з букетом прекрасних квітів… Тамара Олександрівна! Дружина колишнього очільника Чернігівщини Леоніда Палажченка. Промовила від душі: «Ви добре робите свою справу, дбаєте про людей. Тож успіхів вам в усьому: від малих справ – до великих! Бережіть колектив і творіть добро».
«Так, мені було дуже приємно, – із задоволенням прокоментував цей спогад Олександр Сенчик. – Про Леоніда Палажченка тепер відгукуються по-різному. Він був першим секретарем обкому партії, керував Чернігівщиною за радянських часів, а нині– зовсім інша політична ситуація… Однак у мене з ним пов’язані чудові спогади, адже Палажченко був яскравою особистістю, і за його підтримки вдалося зробити немало доброго».
Крім сина Олександра, у мецената є донька Світлана (підполковник міліції, працює в Києві) та четверо онуків. Олександр Васильович побував у багатьох країнах: в США, Німеччині, Австрії, Бразилії, в Південній Африці… В основному, він вивчав передовий досвід у сільськогосподарській галузі. Неабияк вразили його успіхи Хорватії, Естонії, Польщі, які вдало увійшли до Євросоюзу. Коли вперше приїхав до Америки, одразу навіть не вірилося, що трамваї та швидкісні потяги можуть рухатися без водія…
Олександр Сенчик народився в Носівці, все життя мешкає в Парафіївці. На запитання про хобі, відповів: «Люблю вирощувати сад і квіти».
Сергій КВІТНИЦЬКИЙ