Термін «деонтологія» грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Деонтологія – це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов’язку, моральних вимог і нормативів.
Юридична деонтологія – це система загальних знань про юридичну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей.
Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку та практику, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції та повинна дати тим, хто її вивчає, загальні поняття про юридичну науку та практику, по-друге, без засвоєння знань з юридичної деонтології, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимог до юристів різних спеціалізацій.
Важливим в юридичній деонтології є розділ про історію становлення юридичних деонтологічних знань.
Науковий термін «деонтологія» у системі етичних знань уперше застосував Джеремі Бентам (1748-1832) – британський філософ, соціолог, юрист, видатний представник утилітаризму. Вивчав право в Оксфорді (1760-1763), де став магістром права, надалі займався переважно науковою та публіцистичною діяльністю. У 1785-1788 роках здійснив подорож до Росії (через Італію та Туреччину), де служив його брат. Деякий час проживав в Білорусі, в Кричеві, де ним було написано декілька листів, згодом опублікованих під назвою «В захист лихварства». У 1789 році була опублікована його головна праця «Введення в принципи моралі і законодавства». Джеремі Бентам характеризував застосований ним метод як спробу привнести у вивчення соціальних наук методи, що застосовувалися в експериментальній фізиці. На його думку, кожна людина прагне збільшити отримуване ним від життя задоволення і, відповідно, зменшити страждання. При цьому кожна окрема людина краще чим хто-небудь інший може оцінити джерела задоволень і страждань, що випали на його частку. Метою законодавства має бути «можливе більше щастя для можливо більшої кількості людей». Цього можна досягти політичними та правовими реформами ліберального характеру. Свою подальшу діяльність Джеремі Бентам присвятив розробці проектів реформ і їх пропаганді. Він полягав в листуванні з багатьма видатними громадськими та політичними діячами. Учення Джеремі Бентама мало чисельних прибічників у різних країнах. У 1792 році він став почесним громадянином Франції. Його праці були популярні і в Росії, особливо в період царювання Олександра I. До його прибічників зараховували себе Давид Рікардо (1772-1823), Джон Стюарт Мілль (1806-1873), Герберт Спенсер (1820-1903).
Утилітари́зм – моральна теорія (найбільш близько пов’язана з Джеремі Бентамом і Джоном Стюартом Міллем), згідно з якою правильний напрям дій – це той напрям, що максимізує перевагу задоволення над стражданням. Утилітаризм є найпоширенішою формою консеквентної моралі, яка акцентує на наслідках дій, а не на їхньому характері.
Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології – теорії добра та зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що повинно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних законів, зокрема потреби суспільства та людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах поведінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідношення вивчає саме деонтологія.
До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків – як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення – медичну деонтологію.
В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу збоку релігійно-церковної філософії. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Теофраст Парацельс (справжнє ім’я і прізвище – Філіп Ареол Теофраст) писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків – любов.
Система власне юридичних деонтологічних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині.
В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей: ідейно-політичних, розумових, моральних, зв’язаних з характером та темпераментом, а також адміністративно-організаторських якостей.
У 70-ті роки минулого століття в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс «Вступ до юридичної спеціальності», метою якого була підготовка студентів до включення їх у процес навчання та інформація про майбутню професійну діяльність. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник видатного російського правознавця, доктора юридичних наук, члена-кореспондента АН СРСР, члена-кореспондента РАН Сергія Алєксєєва. Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін «юридична деонтологія» ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку і юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності.
Сергій Алєксєєв довів необхідність етики юриста:
- Право, законність – це інститути соціального життя, що тісно пов’язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.
- Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, не людяності тощо.
- Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об’єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасно загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет – правила ввічливості, такту, культуру поведінки.
Деонтологічні питання не залишилися поза увагою й міжнародного співтовариства. Так 17 грудня 1979 року 34-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Резолюцію 64/169 «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку». Кодекс є рамковим документом, що визначає межі правомірності поведінки зазначених осіб, а також містить ряд положень процесуального та організаційного характеру щодо діяльності з підтримання правопорядку.
Ухвалення данного зводу було зумовлене важливістю підтримання правопорядку як для життя окремих осіб, так і для всього суспільства, і спрямоване на недопущення зловживань посадових осіб у цій сфері та на забезпечення прав людини. За правовим статусом Кодекс є рекомендаційним актом. Після його прийняття, ГА ООН звернулася до урядів країн – членів ООН з рекомендацією про використання Кодексу у національному законодавстві та правоохоронній практиці. Його положення набувають нормативного характеру для посад, осіб з підтримання правопорядку конкретних країни з моменту включення їх до національного законодавства. Кодекс складається з 8 статей; кожна з них супроводжується відповідним коментарем сформульованих у ньому правил поведінки зазначених посадових осіб і застосування їх в національному законодавстві та діяльності правоохоронних органів. Статті 1, 2 і 8 містять загальні правила поведінки посад, осіб з підтримання правопорядку, згідно з якими ці особи при виконанні своїх обов’язків мають поважати та захищати людську гідність, права людини, поважати закон і Кодекс, а також, використовуючи свої можливості, запобігати та припиняти порушення закону. В інших статтях визначені конкретні обов’язки цих осіб та заборонні норми щодо їх поведінки. Зокрема, Кодекс забороняє застосування тортур або інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують людську гідність, видів поводження та покарання (ст. 5). Встановлено, що сила може бути застосована цими особами лише в разі крайньої необхідності і настільки, наскільки це необхідно для виконання їхніх служб, обов’язків (ст. 3). Кодекс вимагає від посад, осіб забезпечувати повну охорону здоров’я затриманих (ст. 6) та зберігати в таємниці отримані при виконанні служб, обов’язків конфіденційні відомості (ст. 4). Зазначені особи зобов’язані не вчиняти жодних актів корупції, всіляко перешкоджати таким актам і вести з ними боротьбу. Будь-який акт корупції, як і будь-яке інше зловживання владою, визнається несумісним із статусом посад, особи з підтримання правопорядку. До будь-якої посадової особи з підтримання правопорядку, яка вчинила акт корупції, закон повинен застосовуватися повною мірою, оскільки уряди, які не здатні чи не хочуть забезпечити дотримання законності посадовими особами, не можуть очікувати від громадян дотримання ними правопорядку (ст. 7). Передбачені Кодексом принципи поведінки посад, осіб з підтримання правопорядку відображені у Конституції та інших законах України. Залежно від характеру діянь порушення такими особами своїх службових обов’язків або їхній вихід за межі передбачених законом заборон чи обмежень тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність.
У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ – Кваліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста.
У другій половині 80-х років минулого століття СРСР була вже запроваджена для вивчення навчальна дисципліна «Юридична деонтологія». Започаткував її професор Харківського юридичного інституту (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого) Володимир Горшенєв як пропедевтичну, вступну, можливо, ще й як експериментальну. У 1988 році вийшов друком його навчальний посібник (Горшенев В.М. Бенедикт Й.В. Юридическая деонтология. Учеб. пособие. К., 1988. – 80 с. – прим. автора). Володимир Горшенєв зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; ґ) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Володимира Горшенєва заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів.
Колега Володимира Горшенєва по науковому напрямку Ольга Скакун у своєму підручнику, який вийшов у світ у 2002 році (Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Учебник. – Харьков. Эспадав, 2002.–504 с. – прим. автора), зазначає, що юридична деонтологія– це галузь юридичної науки та навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста, тобто про оптимальний звід правил дозволяю чого, зобов’язуючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти юрист і користуватися ними у відносинах що викликають при виконанні службових повноважень.
Вчені – правознавці з Київського національного університету внутрішніх справ України Станіслав Гусарєв і Олександр Тихомиров у своєму навчальному посібнику, який вийшов з друку 2006 року (Гусарєв С.Д. Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. Навчальний посібник. – Київ. Знання, 2006 – 487 с. – прим. автора), висвітлюють найважливіші аспекти юридичної діяльності: її властивості, зміст, форми та сфери здійснення. Розглядають проблеми нормативно-правового та морального регулювання професійної юридичної діяльності, міжнародні стандарти цієї діяльності. Особливості юридичних наукових досліджень, організації навчального процесу на юридичних факультетах. Вони вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст і взаємозв’язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична практика, визначає її функції, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії. Юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів.
Юридичні деонтологічні знання мають досить давню й насичену подіями історію становлення, а сама юридична деонтологія, як система знань: дає загальне уявлення про юридичну науку та практику; формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста; розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста, зазначає види і форми навчання юридичної діяльності.
Олексій ОРЄХОВИЧ