Про Бориса Михайловича Войцехівського можна сказати одне: він окрилений працею. Працею духовною, покликаною піднімати народ до світових вершин, утверджувати свою глибоку історію через імена українських геніїв. Він ніколи не замикався на власних житейських проблемах, бо живе масштабно, на рівні вічних партитур. Навіть сам перелік тих благородних справ, що встиг зробити цей син Житомирщини, що згодом став і великим сином нашої Чернігівщини, дивує.
Високоосвічений юрист і фінансист, державний радник юстиції 3 класу у відставці, розробник кількох кодексів, законів, міжнародних договорів, Борис Михайлович все-таки найяскравіше розкрився як невтомний культоролог, великий патріот України.
Все своє свідоме життя він присвятив великій ідеї вивчення, збереження та розвитку національної культурної спадщини, в першу чергу наших геніїв Григорія Сковороди й Тараса Шевченка.
А почалося все з Переяслава-Хмельницького, де молодий юрист познайомився з фанатом музейної справи Михайлом Сікорським, майбутнім Героєм України, який на все життя заразив його інтересом до української історії. Службова діяльність тільки відсунула на другий план дослідництво Бориса Войцехівського. Зате останні роки він чинить без передиху свій творчий подвиг. Цільність натури допомагає йому залишати яскраві сліди в різних куточках України, не ждучи якихось державних програм, бо їх, на жаль, було не так густо за роки незалежності, а самотужки впрягаючись у рутинну роботу, котра не приносить ні матеріальних статків, ні офіційних нагород. Зате справжньою високою нагородою великому трудівникові на культурній ниві є повага людей – і тих, кого він залучає до співробітництва, і тих, в кому прагне розбудити дух патріотизму.
Здається, першим посівом на ниві народної пам’яті стала передача для музею Івана Огієнка в Брусилові матеріалів про життя та творчість Тараса Шевченка. Тоді Борис Михайлович зібрав для земляків «Кобзар» поета, копію посмертної маски, погрудний скульптурний портрет, 13 цифрових фотокопій оригіналів рукописів, 19 фотокопій створених Кобзарем акварелей. То була науково обгрунтована основа, що могла б стати й ядром цілого музею нашого Пророка.
А далі пішло-поїхало. Борис Войцехівський встигає скрізь. У 2008 – 2014 роках він як не збирав матеріали, так створював оригінальні Шевченківські світлиці. Перша з них відчинила двері відвідувачам у Переяславі-Хмельницькому 2008 року й відтоді постійно поповнюється його стараннями. Завдячуючи випускникові юридичного факультету 1962 року Борису Войцехівському, в 2014 році відбулося урочисте відкриття Шевченкової світлиці в Музеї історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
А ще ж такі осередки духовності він заснував у дипломатичній академії України та на Брусилівщині, в Новоград-Волинському на Житомирщині й селі Кривче на Тернопіллі, в селі Шевченкове на Черкащині тощо. А такі ж справді світлі центри Тараса Шевеченка й Григорія Сковороди функціонують завдяки йому в посольствах України в Іспанії, Великій Британії та Північній Ірландії, Білорусі.
Нам особливо приємно, що свого часу саме член нашого відділення столичного Чернігівського земляцтва організував Кобзареву світлицю в Прилуках. Відколи на другому поверсі Центру творчості дітей та юнацтва оселився дух нашого генія – Тараса Шевченка, котрий свого часу навідувався до міста над Удаєм, тут у будь-яку пору року людно, гамірно, тут молоде покоління прилучан черпає глибоку чисту енергію патріотизму, без якого нам не бачити вільну українську державу. А невгамовний ентузіаст уже відкриває подібні Шевченківські осередки в Линовиці, де знаходиться колишня садиба поетового товариша Якова де-Бальмена, в Срібному й Талалаївці. А за його прикладом наші земляки облаштовують Шевченківську світлицю в далекій Семенівці. Так на карті України й з’являються духовні острівці.
Подиву гідна й ініціатива Бориса Войцехівського ще в одній галузі. Відомо, що українці здавен були удатні садоводи та лісівники, а дуб здавна є символом вічності. От і взявся наш активіст за висаджування цих дерев не просто так, а як знаки пам’яті. В далекому 2008 році він з однодумцями посадив 340 «живих пам’ятників» у Брусилові, назвавши ту місцину парком Тараса Шавченка. І житомиряни, підхопивши той приклад, того ж року висадили 6200 дерев. А там і прилучани прилучилися до справи, посадивши дерева на алеях Тараса Шевченка, Григорія Сковороди та Марії Заньковецької. Такі ж живі пам’ятники зводяться в небо і в інших куточках України. Словом, Борис Михайлович залишається серед тих, хто творить сучасну українську історію не на мітингах, а в щоденній роботі.
Діяльність Бориса Войцехівського на ниві духовного просвітництва велика й різноманітна. Його добре знають і в Українському фонді культури, і в громадському організаційному комітеті великого проекту «Григорій Сковорода–300», і в знаному київському видавництві «Криниця», і в нашому земляцтві. Він почесний громадянин міста Переяслав-Хмельницький на Київщині та селища Чорнухи на Полтавщині. Заслужено носить звання Лауреата премії Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців України. Та найвищими нагородами за невтомну працю стали створені ним духовні центри, а ще парки, сади, алеї, що перешумлюють зеленим листям славу своєму творцеві.
Хай же будуть вони вічними знаками поваги до справжнього патріота України Бориса Войцехівського, що зустрічає цієї весни (5 квітня – прим. редактора) своє 80 – річчя!
Людмила ТИМОФІЄВА, Прилуцьке відділення