Товариство «Чернігівське земляцтво»

Розповня літа: буйна зелень ще не скорилася підступній спеці – хіба що пожертвувала кількоро пожовклих листочків на молодих яблуньках, червоніють порічки та лагідно погрожують колючками аґруси, а картоплі уже відцвіли у тих, хто за давнім звичаєм садив їх до Паски. Ігор Шкурко у Седневі вже накопав своєї суперранньої, на камеру вишукуючи з куща по півтора десятка продовгуватих картоплин. Він, професійний картопляр, садить уже вдруге в цьому році картоплю – певно, близькість Березни дається взнаки, бо там вирощують три врожаї за рік, а знаю і писав про одного березинця, що й чотири садив – остання посадка восени, а викопував молоду картоплю на Новий рік, шокуючи гостей… Продовження →

У цьому причернігівському селі стояли мирні окупанти (!), бо тут жив їх генерал. Але всі, навіть генерали, хочуть їсти – тож у місцевого фермера взяли кілька корів і пообіцяли заплатити. Генерал дав таку команду. Продовження →

Кременчук, місто, де в дитинстві бувала так часто, що навіть не відчувала кордонів між Кіровоградщиною та Полтавщиною. На вулиці Халаменюка й досі стоїть будинок, де по дерев’яній підлозі чотирикімнатної квартири маминих родичів гупотіли мої босі п’яти. Де зозуля з годинника на стіні кувала щопівгодини, навіть уночі, дедалі голосніше й голосніше. Де ми ночували на підлозі покотом й розповідали один одному страшилки про «чорний, чорний ліс». І ділилися секретами про перше кохання… Продовження →