18 серпня марківчани святкували День села.
Цьогорічне свято пройшло під девізом «Моє село – моя родина» і вже традиційно в залі сільського будинку культури був аншлаг. Продовження
18 серпня марківчани святкували День села.
Цьогорічне свято пройшло під девізом «Моє село – моя родина» і вже традиційно в залі сільського будинку культури був аншлаг. Продовження
19 серпня вже втретє відсвяткували День Новгород-Сіверського району. Продовження
Х Відкритий фестиваль традиційної слов’янської культури та бойових єдиноборств «Київська Русь» відбувся минулими вихідними у стародавньому Любечі, що на Ріпкинщині. Його присвятили 27-й річниці Дня незалежності України та 1030-річчю хрещення Київської Русі-України. Продовження
Село Долинське Сосницького району минулого року вперше на Спаса почало відзначати свій День народження. Цьогоріч долинчани вдруге День села також відзначали на Спаса. Продовження
Наша країна дуже багата на державні та релігійні свята. Кожна пора року може похвалитися своїми святами. Продовження
10 серпня цього року зустрілися з професором Миколою Тимошиком, говорили, серед іншого, про важливість збереження історичної пам’яті нашого народу і про використання можливостей сучасних технологій для поширення інформації.
Під час розмови Микола Степанович вирішив надати вільний доступ на умовах вільної ліцензії «Creative Commons Із зазначенням автора — Розповсюдження на тих самих умовах 3.0 Неадаптована» до двох томів його книги про рідне село Данину, що зараз входить до Ніжинського району Чернігівщини. Йдеться про книги:
Літо. Відпустки. Суботнє надвечір’я. У Броварському парку відпочинку «Перемога» на відкритому концертному майданчику творчий вечір композитора В’ячеслава Полякова. Продовження
Минулої суботи, 11 серпня, погода всіляко посприяла щоб представники молодіжного відділення земляцтва знову попрацювали на садибі Чернігівщини в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Продовження
доктор філологічних наук, професор, журналіст
За свою більше ніж 45-літню журналістську практику не вперше стикаюся з випадками, коли мої публікації викликали в когось гнів і обурення. Здебільше йшлося про конкретних посадовців різних рівнів, неспростовні факти про неправедну діяльність яких тягнули або на кримінал чи адміністративну відповідальність, або, принаймні, на громадський осуд.
Такі герої публікацій діяли по-різному: на початку, під час збирання матеріалу,- прагнули, в різний спосіб, задобрити, а то й підкупити, після публікації – погрожували телефоном, шукали захисту вищого за вертикаллю начальства, збирали компромат на автора, пробували позиватися до суду. Та факти, які є цементуючим ядром будь-якого аналітичного матеріалу, і до відбору яких віддавна ставлюся із особливим застереженням, завжди стояли на заваді публічних дій таких «ображених».
А ось із випадком, коли невдоволеними виявляються особи, прізвища чи дії яких персонально в публікації жодним чином – ні прямо, ні опосередковано – не згадано, зустрічаюся чи не вперше. Як і з явищем перевтілення такого невдоволення у форму відкритого листа до автора, який надсилається в різні ЗМІ з метою ширшого розголосу власної інтерпретації незгоди.
Саме ця обставина й змусила мене продовжити тему, яку підняв у статті під заголовком «Простіть невігластво земляків, професорко Русова» у числі «Слова Просвіти» від 29 березня цього року.
Втім, тему нинішньої статті окреслюю ширше, виносячи на суд громади задавнене й особливо гостре нині запитання: чому значна частина нашої інтелігенції є неприховано агресивною до проблем українського національного відродження, у чому витоки й причини цієї агресії? Продовження