Сьогодні день пам’яті Юрія Косьмича Глушка – Мови (16 квітня 1882, село Нова Басань на Чернігівщині – 28 жовтня 1942, Київ) – організатора українського національно-культурного й громадського життя на Зеленому Клині.
На Далекий Схід Юрій Глушко-Мова потрапив, працюючи у 1901–1903 роках машиністом у Добровільному флоті. Саме ця компанія протягом 1883–1901 років перевозила і переселенців з України на Зелений Клин. Ще кілька років Юрій Глушко працював на Східно-Китайській залізниці в Манчжурії. З отриманням у 1907 році диплома механіка і початком роботи за фахом, він долучився до українського культурного життя у Владивостоці.
На початку 1909 року він брав участь у створенні у Владивостоці українського хору, проведенні Шевченківських свят, виступаючи як режисер і артист-декламатор, а також в українських вистав. Паралельно писав до українських часописів про українське культурне та громадське життя на Зеленому Клині під псевдонімом Юрій Мова. У його творчому доробку – «Підручник акторові» (Владивосток, 1918) і вірші, з яких збереглися лише два.
19 березня 1918 року Юрій Глушко – Мова був обраний головою ради владивостоцької «Просвіти», і невдовзі очолив Владивостоцьку українську окружну раду, був головою 3-го Українського Далекосхідного з’їзду (Хабаровськ, 7-12 квітня 1918 року). Тоді українська громада краю була на роздоріжжі щодо свого політичного та державного статусу – бути в складі Росії чи відокремитися, приєднатися до «Великої України». З’їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення. Згодом Юрій Глушко ініціював 4-й (Надзвичайний) Український Далекосхідний з’їзд (Владивосток, 25 жовтня — 1 листопада 1918), на якому був обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату. Навесні 1919 року створив 1-й Ново-запорізький курінь вільного козацтва у Владивостоці.
Вперше заарештований в 1918 році, після другого арешту став одним із понад 200 учасників «Читинського процесу», і засуджений у 1924 році до 3-х років позбавлення волі за антирадянську діяльність та «намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією».
У 1930 році йому вдалося нелегально приїхати в Україну, у Київ. Восени 1941 року він взяв участь в роботі Української Національної Ради в Києві, після арешту її провідних членів залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті і зрештою помер восени 1942 року.
Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві. У 2012 році на його могилі встановили і освятили козацький хрест.
Джерело: Diaspora.ua
Читайте також: