Про вихідця з Понорниці, котрий назавжди змінив російську медицину

Днями Василь Федорович Чепурний, великий патріот Понорниччини, Сосниччина, та й не тільки, а також нащадок славетних козаків, у своєму дописі закликав: «Ми маємо заявити свої права на освоєні нами російські – і територію, і літературу, і культуру взагалі».

Тож не маю права затримувати та розпочну цей обов’язковий для усіх українців, у тому числі й земляків, «флешмоб».

Вивчаючи своє родинне дерево, а саме представників родини Загорських – не можу пройти мимо постаті Петра Андрійовича Загорського, чиї професійні досягнення неминуче викличуть захоплення у земляків. Проте відсутність правдивих відомостей про його ранні роки та походження, стимулює мене додати власних «декілька копійок» до вже відомих фактів його біографії.

Отож Петро Андрійович Загорський народився 20.08.1764 року та був другою дитиною у родині священника церкви Архистратига Михайла у містечку Понорниці – Андрія Васильовича Загурського (надалі по тексту Загорські), саме таке написання прізвища було у 60-80-ті роки 18 століття (1734 р.н. – 1776 р.с.) та його дружини Марії Яківни (1747 р.н. – померла після 1810 р.)

Марія Яківна була донькою священника цієї ж церкви – Якова Петровича Шмигельського (1718 р.н.) та його дружини Євдокії Іванівни (1729 р.н.), яка теж своєю чергою була донькою священника.

Таким чином, за загальноприйнятими нормами тих далеких часів, саме за одруження у 1761 році на Марії Яківні – Андрій Васильович отримав прихід у церкві Архистратига Михайла, де і служив разом зі своїм тестем, а потім і одноосібно до своєї передчасної смерті у 1776.

Дід Андрія Васильовича Загорського – чернігівський козак Іван Юхимович Носенко, котрий у свій час навчався у Києво-Могилянській академії, був значним військовим товаришем, бунчуковим товаришем від 1726 року. Іван Юхимович мав підвищене почуття справедливості, а тому по собі залишив достатню кількість судових справ, що можуть слугувати цікавинкою для істориків. А ще гени тяги до пізнання, ініціативи та наполегливості він передав своїм нащадкам, у тому числі й правнукові – Петру Андрійовичу.

Бабусею ж Андрія Васильовича була донька чернігівського війта Тетяна Романівна Лопата (померла у 1728 році)

Крім Петра Андрійовича, у родині Андрія Васильовича та Марії Яківни Загорських виховували:

  1. Івана Андрійовича 1762 р.н., саме він продовжив батькову справу і став наступним священником церкви Архистратига Михайла у містечку Понорниці та започаткував гілку дворян Чернігівської губернії – Загорських, у тому числі його онук Микола Григорович Загорський був одружений із згадуваною у попередніх моїх публікаціях Меланією Авдіївною Ходот;
  2. Андрія Андрійовича 1768 р.н. – 11.1822 р., який навчався з 03.09.1786 р. у державній Медичній Колегії, став підлікарем 02.03.1788 р., лікарем з 02.09.1790 р., штаб-лікарем в місті Раненбург (нині місто Чаплинін, Рязанської області РФ) з 17.03.1799 р., колезьким ассесором 31.12.1803 р. За ним 26 душ на ст. Істобєнки, Раненбурзького повіту. Дворянин Чернігівської та Рязанської губернії.
  3. Василя Андрійовича 1772 р.н. – бл. 1830 р., ад’юнкт фізико-математичного факультету Московського університету. Переклав російською Курс математики Безу, мав неабиякі математичні здібності. Його лекції та підхід із захопленням згадували студенти. Дворянин Чернігівської губернії;
  4. Варвару Андріївну 1774 р.н., яка вийшла заміж 31.01.1798 р. за дворянина з міста Сосниці Івана Васильовича Тимоновського.

Отож, Петро Андрійович, як і його брати, мав неабияку схильність до наук й отримав гарну домашню освіту, якою опікувався його батько та з 1776 року вступив на навчання у Чернігівський колегіум.

Колегіум у Чернігові було засновано у 1700 року з ініціативи видатних релігійних і культурних діячів Лазара Барановича та Іоана Максимовича на базі кафедрального Борисоглібського монастиря за безпосередньої підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи.

І саме у 1776 році відбувся переїзд колегіуму у колишню садибу гетьмана Павла Полуботка, де було влаштовано і бурсу для проживання малозабезпечених учнів, серед них – Петро Загорський.

Всупереч інформації у його біографії про те, що зі смертю батька він полишив навчання, архівні дані підтверджують інше, а саме той факт, що Петро продовжив навчання та був здібним студентом, яким пишався Колегіум.

Після навчання Петро повертається до Понорниці, де з 1782 по 1783 рік служить понорницьким ратманом (виборна особа).

Ще навчаючись у Чернігові, Петро захопився медичною наукою, тому склавши іспити у грудні 1783 року, він розпочинає навчання у Санкт-Петербурзькому генеральному сухопутному шпиталі, де його помічає не менш видатний українець, викладач анатомії Никон Карпович Карпінський (його біографія – не менш захоплива, особливо в частині ставлення до вихідців з «Малоросії»). Отож, саме за його підтримки та протекції безперечно талановитий Петро Андрійович повністю віддається науці.

З 1786 року Петра Загорського призначено прожектором анатомії, фізіології та хірургії Санкт-Петербурзького медико-хірургічного училища.

З 1788 року він отримує статус лікаря, анатома та фізіолога. Міг би отримати цей статус і раніше, однак українське походження стало перепоною для такої можливості.

Його кар’єра робила неочікувані віражі. Занадто багато було на його шляху противників допуску «українців» до наукової еліти.

«8-го января 1797 г. Загорский по усиленным хлопотам Волынского губернатора М.П.Миклашевского был назначен адьюнктом анатомии – сначала в Московском медико-хирургическом училище, а потом по просьбе Н. Карпинского, профессора анатомии С.-Петербургского Медико-хирургического училища, давно знавшего и ценившего Загорского, переведен был адьюнктом же из Москвы в Петербург «к анатомии и физиологии».

З 1800 року Петро Андрійович – екстраординарний професор на кафедрі анатомії та фізіології Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії.

З 1808 року – ректор цієї ж академії, 1809 – доктор медицини та Академік Російської академії наук.

Коротко про заслуги Петра Андрійовича:

Заснував першу анатомічну школу у Російській Імперії.

Автор першого посібника по анатомії людини в Росії.

Один з перших розробників анатомічної номенклатури та термінології.

Автор класифікації фізичних вад. Автор робіт по аномаліях розвитку та механізму іх виникнення.

Основоположник еволюційного напрямку анатомії.

Одним з перших зробив висновок, що між функцією органу та його будовою існує тісний взаємозв’язок.

Заклав основи макроскопічної гістології.

А ще, завдячуючи Петру Андрійовичу, до академіків Російської академії наук було прийнято Олександра Сергійовича Пушкіна, талант якого він дуже цінував.

За декілька місяців до своєї трагічної загибелі Олександр Сергійович приїздив на урочистості до 59-річниці плідної наукової діяльності Петра Андрійовича, де зібралась уся наукова тогочасна еліта.

Численні учні продовжили працю життя свого вчителя після його смерті 20.03.1846 у віці 82 років.

Петро Андрійович був одружений на доньці Никона Карпинського. На жаль, мені ще не вдалося встановити її ім’я, оскільки запрошуваний російський архів, забороняє мені, як громадянину іншої країни, долучитися до пошуків.

Діти Петра Андрійовича – Олександр Петрович, Петро Петрович, Олександра Петрівна, Катерина Петрівна за спогадами Загорських кінця 19 століття приїздили на Батьківщину свого батька.

Олександр Петрович Загорський продовжив справу батька, а його нащадки й сьогодні працюють у медицині Російської Федерації.

Петро Андрійович Загорський

Будівля церкви архистратига Михайла у Понорниці у першій половині 20-го століття. Не збереглася.

Станіслава МЕЛЬНИК-ОРЄХОВИЧ

Опубліковано у Видатні земляки | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.