З великим хвилюванням чекав чергової поїздки на малу Батьківщину в Куликівський район, яку здійснював кожного року в День Незалежності України. Адже нинішнього року дата особлива – чверть століття Україна йде своїм шляхом. Спочатку Верховна Рада УРСР під тиском народних мас, які прийшли під стіни будівлі, де відбуваються засідання та розміщені робочі органи, майже одноголосно проголосила Акт Незалежності 24 серпня 1991 року. А потім 1 грудня на всеукраїнському референдумі волевиявленням громадян цей акт було легітимізовано. Вибір зроблено.
Але швидко казка мовиться, а справи робляться значно повільніше. Тернистий і звивистий шлях, яким пішла Україна, був обумовлений тим, що результати колоніальної політики, подвійна мораль, яку сповідували тодішні вихованці Морального кодексу будівника комунізму, дали про себе знати. Результат – на відміну від нині успішних нових країн в Європі і Азії ми навіть не досягли економічних показників 1990 року, бо через довірливість наших людей отримали найбільше зло – корупцію. Адже ми ще не навчилися жити в умовах демократії. Неймовірні пройдисвіти і аферисти повилазили із своїх нір, відтворюючи та породжуючи собі подібних, обдурюють і всілякими способами обкрадають своїх співгромадян. Особливо нині важко жителям сільської місцевості та молодим людям. Сприяло в цьому і керівництво Росії через різноманітні схеми постачання газу, нафти, при купівлі українських підприємств тощо. Вершиною російського цинізму та великодержавного шовінізму щодо нашої Незалежності стала гібридна війна на українському Сході.
Такі тривожні думки переповнювали мої серце та душу по дорозі в Чернігівську область 24 серпня. Весь ранок накрапував дощик. Чи не зашкодить він святу? Коли з дружиною Світланою під’їхали до Куликівки, дощ припинився, а в центрі селища вишиковувалися колони учасників демонстрації та мітингу. Люди прийшли свідомо, не за партійною рознарядкою. Було приємно бачити дітей, молодих і старших жителів району, учасників творчих самодіяльних колективів, працівників аграрного та переробного сектору, педагогів, медиків і просто небайдужих до нашого всеукраїнського свята людей.
На мітингу, що розпочався після урочистої демонстрації, найперше було вшановано хвилиною мовчання пам’ять про земляків Сергія Парубця та Ігоря Сніжка і всіх тих, хто в боях з підступним ворогом в зоні АТО ціною свого життя дали нам можливість святкувати 25-річчя Незалежності України.
Потім були виступи керівників Куликівської районної державної адміністрації та ради Олексія Ракоїда та Наталії Халімон, заступника Чернігівської обласної ради Арсена Дідура, гостей свята з Пилваської повітової управи Естонії, громадського діяча і підприємця Віктора Лазаря, помічника-консультанта народного депутата України Валерія Давиденка Любові Наумець.
У моєму виступі увагу земляків було закцентовано на необхідності реальної практичної роботи по розвитку сіл, підвищення народжуваності, боротьбі з таким побутовим і соціальним злом як п’янство і алкоголізм, а також на зобов’язаннях владних органів усіх рівнів сприяти створенню робочих місць.
Після мітингу відбувся парад сільськогосподарської техніки, великий концерт аматорських колективів району на відкритій сцені, виставка-ярмарок виробів народних умільців і районних виробників продовольчого сектору економіки. Здавалося б нічого незвичайного. Подібні заходи відбуваються щороку. Але цьогорічне свято Незалежності в столиці, інших містах, селищах міського типу та селах, мені здається, було щирішим, теплішим через те, що населення України поступово стає нацією і відчуває, що труднощі потрібно долати самим. Щастя потрібно виборювати та заслужити. Жодній нації нічого з неба не падало. І нам також… хіба що наша благословенна земля, на якій нам Богом призначено жити…
Володимир ЛУЗАН