Тривожні думки швидко розвіялися / Mendimet shqetësuese u shpërndanë shpejt

Рік тому цього дня літак, яким летіла, приземлився в аеропорту Адем Яшарі у Приштині. Все моє життя вмістилось у наплічник, в якому, крім ноутбука, джинсів і пари футболок, випадково опинилось кілька баночок гуаші та пензлі. Я спускалася трапом і не знала, що мене чекає, як буду жити далі в незнайомій країні.

Що знала про Косово на той момент? Лише те, що прочитала в Гугл: Косово – частково визнана країна Балканського півострова, яка утворилась після розпаду Югославії; населення – етнічні албанці, які сповідують іслам. Крім того, мені було відомо, що знаменита черниця Мати Тереза мала албанське коріння. А ще мені не давала спокою одна річ. Серед країн, які визнали Косово, немає України.

Купа тривожних думок роїлась у моїй голові, коли йшла коридорами аеропорту до виходу в залу очікування.

– Людмила? – суворо запитав у мене поліцейський і запропонував пройти в окремий кабінет.

– Ну все, приїхала! – подумала та вирішила просто підкоритися долі…

Тим часом поліцейський вихопив рюкзак із моїх рук і раптом усміхнувся. Ми повернули за ріг і раптом побачила цілу делегацію усміхнених людей, які чекали на мене. То були голова Асоціації газетярів Косова Джемайль Реджа, медіаюристка Європейського центру свободи преси та інформації Флютура Кусарі, співробітник Міністерства внутрішніх справ Куштрим Нреси, перекладачка Олена Лушаку та ще кілька офіційних осіб, включно з начальником поліції.

На вулиці дощило, і Джемайль тримав над моєю головою величезну парасолю. Ми сіли до авто і в супроводі поліцейських поїхали до міста, де мені належало жити й працювати. Так починалась моя участь у програмі професійного захисту «Резиденція в Косові», і я була першою українською журналісткою, яка приїхала до Приштини.

Сьогодні з впевненістю можу назвати друзями всіх своїх косівських колег і знайомих, з якими звела мене доля. І знаю, що моя місія – бути голосом та обличчям України в Косові. Водночас відкриваю для українців цю прекрасну країну, що стала для мене другою домівкою.

Дякую Національній спілці журналістів України та її очільнику Сергію Томіленку за те, що дізналася про таку унікальну можливість і продовжую займатися своєю улюбленою журналістикою. Також дякую кожному косовару та косоварці, з якими доводиться зустрічатися щодня.

Сподіваюся, після нашої Перемоги в списку країн, які не визнають Косово, вже не буде України.

Слава Україні! Rroftë Kosova!

——————-

Një vit më parë në këtë ditë, avioni me të cilin ajo po fluturonte, u ul në aeroportin Adem Yashari në Prishtinë. E gjithë jeta ime u fut në një çantë shpine, ku përveç një laptopi, xhinse dhe një palë bluza, ndodhi që të kishte disa kanaçe gouache dhe furça. Zbrita shkallët dhe nuk e dija se çfarë më priste, si do të vazhdoja të jetoja në një vend të panjohur.

Çfarë dinit për Kosovën në atë kohë? Vetëm ajo që lexova në Google: Kosova është një vend pjesërisht i njohur i Gadishullit Ballkanik, i cili u formua pas shpërbërjes së Jugosllavisë; popullsia janë shqiptarë etnikë që praktikojnë islamin. Përveç kësaj, e dija se murgesha e famshme Nënë Tereza kishte rrënjë shqiptare. Dhe ishte një gjë që më shqetësonte. Nuk ka Ukrainë në mesin e vendeve që e kanë njohur Kosovën.

Një tufë mendimesh ankthi më vërshuan në kokë ndërsa ecja nëpër korridoret e aeroportit drejt daljes në dhomën e pritjes.

– Lyudmila? – më pyeti me ashpërsi polici dhe më ofroi të shkoja në një zyrë të veçantë.

– Epo, kaq, kam ardhur! – Mendova dhe vendosa t’i nënshtrohem fatit…

Ndërkohë, polici më rrëmbeu çantën e shpinës nga duart dhe papritur buzëqeshi. Kthemë kthesën dhe papritmas pashë një delegacion të tërë njerëzish të buzëqeshur duke më pritur. Ata ishin kreu i Asociacionit të Gazetarëve të Kosovës, Jemail Reja, avokatja mediale e Qendrës Evropiane për Lirinë e Shtypit dhe Informimit, Flutura Kusari, punonjësi i MPB-së, Kushtrim Nresa, përkthyesja, Olena Lushaku. , dhe disa zyrtarë të tjerë, përfshirë shefin e policisë.

Jashtë binte shi dhe Xhemaili mbante një ombrellë të madhe mbi kokën time. Hipëm në makinë dhe të shoqëruar nga policia u nisëm drejt qytetit ku duhej të jetoja dhe të punoja. Kështu filloi pjesëmarrja ime në programin e mbrojtjes profesionale “Qëndrimi në Kosovë”, dhe isha gazetari i parë ukrainas që erdha në Prishtinë.

Sot mund të telefonoj me siguri të gjithë kolegët dhe të njohurit e mi kosovarë, me të cilët fati më bashkoi si miq. Dhe e di që misioni im është të jem zëri dhe fytyra e Ukrainës në Kosovë. Në të njëjtën kohë, po e hap këtë vend të bukur, që është bërë shtëpia ime e dytë, për ukrainasit.

Falenderoj Unionin Kombëtar të Gazetarëve të Ukrainës dhe kreun e tij Serhii Tomilenko që mësuan për një mundësi kaq unike dhe vazhduan të bëj gazetarinë time të preferuar. Gjithashtu falënderoj çdo burrë dhe grua kosovare që duhet të takoj çdo ditë.

Shpresoj që pas Fitores sonë, Ukraina të mos jetë më në listën e vendeve që nuk e njohin Kosovën.

Lavdi Ukrainës! Rroftë Kosova!

Людмила МАКЕЙ / Lyudmila MAKEY

Опубліковано у Захист і підтримка України | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.