№12 (192) газети «Отчий поріг»

У світ вийшов №12 (192) газети «Отчий поріг».

Опубліковано у ЗМІ | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до №12 (192) газети «Отчий поріг»

  1. Анатолій Пінчук коментує:

    Шановні військовослужбовці,
    працівники Збройних Сил України!
    Дорогі ветерани!

    Сердечно вітаю вас із Днем Збройних Сил України.
    Україна пишається своїм військом і довіряє йому. Адже фактично наново відродившись в умовах війни, українська армія пройшла горнило випробувань, зміцніла, набула безцінного бойового досвіду і впевненості у своїх силах та зламала загарбницькі плани озброєного до зубів ворога.
    Боєздатні Збройні Сили України – це здобуток і заслуга мільйонів українців, істинних патріотів своєї держави, які щоденно роблять свій внесок у розбудову армії вміло воюючи на передовій, тренуючись на військових полігонах та працюючи на оборонних підприємствах.
    Щиро дякую усьому особовому складу Збройних Сил України за сумлінне виконання конституційного обов’язку, відвагу, героїзм та самопожертву, продемонстровані у ході антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
    У цей день ми схиляємо голови перед пам’яттю воїнів, які віддали своє життя за нашу благословенну українську землю. Вічна їм слава!
    Висловлюю вдячність ветеранам війни та військової служби, за їх активну громадянську позицію у справі виховання майбутніх воїнів та вагомий внесок у відновлення боєздатності Українського війська.
    Переконаний, що Збройні Сили України й надалі надійно стоятимуть на варті незалежності та територіальної цілісності України.
    Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров’я, щастя, благополуччя та нових звершень у благородній справі служіння Вітчизні.
    Слава Україні!
    Слава Збройним Силам України!

    Петро ПОРОШЕНКО

  2. Валентина Терещенко коментує:

    Читаючи, останній у 2017 році, 12 випуск “Отчого порогу”, пережила шквал емоцій і відразу різних. Матеріал, який є в цьому випуску настільки різний, настільки об’ємно-інформаційно-різносторонній і головне цікавий. Кожен автор природжений журналіст, подає свій матеріал так вдало, що читаю з захопленням з цікавістю. Але не буду коментувати все перечитане, зупинюся на тому, щонайбільше порадувало. Спочатку про більш близьке це Миколаївську церкву з села Городище на Менщині. Я не по слухах знаю як проходило вирішення питання, щодо її переносу до музею під відкритим небом в Києві. Це був довгий і не зовсім мирний процес, але… її перенесли. Справа зроблена, родина Довгих, надалі, поєднала свою родинну історію з історією самої церкви. З точки зору на те, що церква в селі розсипалася, нікому до неї не було діла то зробили вони добре. Добре бо до Києва тягнеться більше людей зацікавлених історичними пам’ятками на які хочеться їм поглянути, доторкнутися до історії. І так як родина Довгих все своє свідоме життя проживає в Києві то і церкву поближче перевезли. Хоч на мою думку, не вболівають вони за малу Батьківщину, бо маючи можливість фінансувати перевезення церкви з далекого села Чернігівщини аж до Києва, могли б ці кошти направити на реставрування церкви Козацької доби і залишити її там де вона була побудована та продовжити до села своїх дідів-прадідів туристичні маршрути і собі добре і рідний край, допомогли б оживити. В столиці, звичайно, ставка на більше… Все сталося то сталося. Дай Бог церква в межах Києва отримає своє нове історичне життя ще не на одне століття. А ще одна стаття за авторством Людмили Ігнатченко мене і порадувала і розчулила. Такі чисті, ясні спогади про своє дитинство, ранню юність. Така вдячність всім своїм учителям викладена у статті “Нам шістдесят”. Якщо ті наставники могли б чути як їх шанують і пам’ятають учня, які самі уже мають онуків, які через все життя несуть тепло до тих хто їм, своїм прикладом, навчив бути людяними, щирими, чесними, мудрими. Людмило Ульянівно, дякую Вам за ці спогади, що Ви ними поділилися з земляками. І всім причетним до випуску, дякую. Здоров’я вам, не вичерпної енергії, миру й земляцької шани одне до одного. Завжди ваша Валентина Терещенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *