№5 (173) газети «Отчий поріг»

У світ вийшов №5 (173) газети «Отчий поріг».

Опубліковано у ЗМІ | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

4 коментарі до №5 (173) газети «Отчий поріг»

  1. Ковтун Сергій Іванович коментує:

    Прочитавши п’ятий номер газети «Отчий поріг», засмутився та подумав, що краще б я його не читав, але потім, переглянувши ще й попередні номери, вирішив зробити кілька зауважень.
    Прикро та не зрозуміло: чому в ньому жодним словом не згадано про 30-річчя Чорнобильської катастрофи? Адже весь світ згадав і в Україні відбулася ціла низка заходів, присвячених цій трагічній даті. Серед земляків також була велика активність з цього приводу. А в земляцькій газеті тиша. Чи може це відбулося не на нашій Сіверський землі, яку так «люблять» деякі наші земляки? Чи може не було і вже нема десятків тисяч ліквідаторів і людей, що районами були переселені та доля яких розділилася навпіл: на «до» і «після»? Серед таких є й чимало членів земляцтва.
    Відомо, що в кожній професії є свої правила. Є вони і в журналістів. Але за якими такими «високими» правилами не знайшлося місця в газеті, щоб згадати тих, хто врятував і нас з вами, і цілий світ?
    Не можу змовчати і не згадати ще про одне.
    Низький уклін і пошана мертвим і живим, що здобули Перемогу в Другій світовій війні. Підкреслюю в Другій світовій війні, а не у Великій Вітчизняній, як це часто пишеться в нашій газеті, навіть, вже після остаточного скасування цього терміну в Україні. Але чому в газеті не згадано про те, що частина нашої території і зараз окупована? Жодного слова про те, що патріоти України, в тому числі і вихідці з Чернігівської області, зараз воюють і вмирають за незалежність і цілісність України. А серед них є чимало онуків і правнуків тих, хто воював на фронтах Другої світової війни взагалі та радянсько-німецької, зокрема.
    Хоча паралелі між минулим і сьогоденням очевидні. Чому про одних героїв написано, а про інших слова не знайшлося ? Це що? Нерозуміння ситуації в державі? Недолугість мислення? Чи мовчазний скритий прояв антиукраїнських поглядів?
    Чи не завдяки таким мовчунам відбувся геноцид українського народу в 1932-33 роках? Виселення в період з 1929 по 1933 рік більше мільйона українців в Сибір? Мільйони згинули в таборах ГУЛАГу. Репресії в 1939-1941 роках на території Західної України. Після воєнні переміщення в західних областях України операція «Вісла». І цей перелік дуже довгий.
    У Росії, та особливо в Москві, прочитавши таку газету, будуть дуже задоволені та плескатимуть в долоні. Адже є там такі, як Юрій Цимбаліст і Микола Лях, що нам всім відомі своїм зрадницьким ставленням до України, українців та всього українського.
    Порядок в державі розпочинається з порядку у своїй власній голові, з відповідальності перед самим собою. Будь-яка газета формує суспільну думку і впливає на розвиток подій. Якраз цю тезу, я переконаний, журналісти та письменники розуміють краще за інших.
    Для того, щоб наші діти й онуки жили в омріяній Україні, нам самим потрібно бути уважними на своєму шляху у своїх вчинках. Низько схиляючи голову перед нашим минулим, нам самим треба його осмислити точніше переосмислити, оцінити, зробити належні, а не кон’юктурні висновки і головне – потрібно добряче попрацювати над нашим українським майбутнім.
    Без заперечень – є офіційний сайт земляцтва, на сторінках якого важко знайти подібні недоліки. Але ж відвідувачами сайту є одні, а газету читають інші – ті, що не мають можливості користуватися Інтернетом. Якщо, можливо, хтось так не вважає – висловіть свою думку.
    Адже усіх, хто доклав сил і життя до нашого сьогодення ми не маємо права забути, не згадати добрим словом, загубити їх зі своїх думок. Ми маємо говорити про них, як про героїв, як про людей, що своїми руками створили та творять наше сьогодення. На їх світлих прикладах ми маємо виховувати наших дітей і онуків. Маємо говорити та дбати в першу чергу про тих, хто зараз боронить нашу Україну, бо їх вклад неоціненний. Заради наших дітей і онуків. Заради України. Заради майбутнього.
    Слава Україні!

  2. Анатолій Пінчук коментує:

    В №10 (166) газети «Отчий поріг» за 2015 рік відсутня навіть згадка про державне свято – День захисника України. Згадав це, і стало сумно… Що далі?

  3. Валерія Клешньова коментує:

    Завдячуючи кольоровості, газета “Отчий поріг” має гарну форму, що приваблює читачів, в тому числі й шкільну молодь. У ній можна почерпати цікаву різнопланову, в тому числі й краєзнавчу інформацію. Особливо цікавими були матеріали про наших визначних земляків: Леоніда Смирнова, Марка Полторацького, Олександра Довженка, Василя Тарасенка, Опанаса Шафонського та інших. Хочеться, щоб і надалі газета друкувала подібні матеріали, а також знайомила із земляками-вояками, що на сході України боронять цілісність, незалежнісь, державний суверенітет країни та мирне небо над нашими головами. Крім того, приємно буде читати про тих земляків, які сьогодні своєю безкорисною працею примножують авторитет земляцтва та Чернігівщини. Учителі та учні нашої школи неодноразово очікували на публікації про заходи Сосницького відділення, в яких нам довелося брати участь, але так і не дочекалися. Не побачили ми в газеті й матеріал “Таку дату оминути неможливо” про відкриття у Великоустівській ЗОШ І-ІІІ ступенів виставки “Земляцтво-це стежина до отчого порогу”, що присвячена 20-річчю земляцтва. Також бажаємо, щоб в газеті відображалася інформації про проведені заходи кожним відділенням земляцтва. На земляцькому сайті вона є, але згодна з думкою Сергія Івановича: сайт- це одне, а газета – це інше. Адже сьогодні на книжкових полицях у сільських бібліотеках краще себе почувають газети, в тому числі й “Отчий поріг”. Бажаємо газеті позбутися недоліків і стати ще привабливішою.

  4. Олександр Нараєвський коментує:

    Так, здається, не все гаразд в “Данському королівстві”, це б то в нашому “Отчому порозі”… Складається таке враження, що газета самоусунулася від висвітлення знакових, суто українських подій в цілому і подій на Чернігівщині, зокрема. Можна було б багато чого написати з цього приводу, але стисло і по суті проблему висвітлив Сергій Ковтун – чи не єдина небайдужа людина в земляцтві, якій, відчувається, дійсно болить така несправедлива подача матеріалу. В цьому зв’язку виникають певні питання до шановної редакції нашої газети, яка повинна була б фахово розставляти матеріали за важливістю перш за все для України та Чернігівщини, а вже потім все інше, другорядне, пов’язане з “совком” і нашим, на жаль, спільним минулим. І щоб воно вчергове не повторилося, нам потрібно насамперед опікуватися своїм, національним, підіймаючи його на найвищий рівень. Ми маємо висвітлювати наші пам’ятні дати, наших достойників, наші історичні постаті і їх значення для світової історії. Особисто я повністю поділяю позицію Сергія Івановича і підтримую кожне його зауваження. Друзі! Насамперед ми УКРАЇНЦІ, а вже потім – різні симпатії, партії, угрупування таке інше. Будемо сподіватися, що колектив редакції з розуміння поставиться до відгуків своїх читачів. Слава Україні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *