№8 (176) газети «Отчий поріг»

У світ вийшов №8 (176) газети «Отчий поріг».

… І статтею «Данина подвигу» (сторінки 12-13) викликав у патріотично налаштованих земляків чергові хвилі обурень – від неоднозначних оцінок діяльності редакції та редакційної ради часопису «Отчий поріг» до осудження вчинку її авторів, які були учасниками поїздки до міста Берестя (Бреста) на заходи, присвячені Дню пам’яті жертв Другої світової війни, що співпали з 75-річчям початку оборони Берестейської (Брестської) фортеці радянськими військами.

OP_08201612

OP_08201613

Все це разом спонукає на подання значно ширшої інформації про місто Берестя, Берестейську фортецю, оборону Берестя в 1939 та 1941 роках, спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті, декомуніза́цію в Украї́ні.

«Бере́стя (Бе́ресть, Брест, колишній Бре́ст-Лито́вськ) – місто на південному заході Білорусі, адміністративний центр Берестейської області та Берестейського району. Розташований у південно-західній частині області, при впаданні ріки Мухавець у Західний Буг, поряд з державним кордоном із Польщею.

Берестя є одним із культурно-історичних центрів Республіки Білорусь, зокрема, у місті розташований меморіальний комплекс «Берестейська фортеця – герой». Прадавня назва Берестя – Берестьє. Жителі міста звалися берестянами. Назва походить, найімовірніше, від слова «берест» або від «береста» (зовнішній шар кори берези). У літописах XII — XIII століть зустрічається також назва Берестий, в історичних документах XVI століття– Бересть (ця назва існувала у жителів околиць міста донедавна). У XVII столітті – початку XX століття місто мало назву Брест-Литовськ, у 1921-1939 роках – Брест-над-Бугом, з вересня 1939 року – Брест.

Берестя – одне з найдавніших міст Волині. Вперше згадується в «Повісті врем’яних літ» під 1019 роком: розгромлений Ярославом Володимировичем Святополк через Берестя утік до Польщі. Однак авторитетний Новгородський перший літопис згадує це місто під роком 1017-м «Ярослав йде в Берестию». Польський вчений Генрик Ловмянський  на основі аналізу відомостей з джерел, насамперед руських літописів про боротьбу між синами Володимира Святославича за київський престол, вважає, що місто Берестя існувало до 1016 року і входило до складу удільного князівства Святополка. В період міжусобиці місто зайняв польський гарнізон і утримував його до 1022 чи навіть до 1031 року.

У Бересті 1596 року була підписана Берестейська унія. 3 березня 1918 року тут було підписано Брест-Литовську мирну угоду.

В 1915 році Берестя перейшло до Німецької Імперії, а 1918 – було включено до складу Української Народньої Республіки, Української Держави. 1919 року відійшло до Польщі.

17 вересня 1939 місто захопили німецькі війська.

Значну частину населення в Бересті становили євреї. У 1897 році в Бересті проживало 30 608 (65,8% від усього населення). У 1921 р. єврейське населення Берестя становило 15 630 чоловік (53% від усього населення), в 1929 р. – 21 769 осіб (47%), у 1938 р. – 25 000 чоловік (43,7%). За переписом 1936 року, в Бересті було зареєстровано 21 518 євреїв (41% від усього населення); згідно з переписом 1939 року, в місті було 26 000 євреїв (50,9% загальної кількості населення). Під час Першої світової війни євреїв двічі виселяли з Берестя. З переходом Берестя до Польщі (1919) життя єврейської громади відновилося. Поряд з релігійною активністю значне місце приділялося світській культурній діяльності. У місті були дві єврейські гімназії, чотири синагоги, близько 30 молитовних будинків, єврейські профспілки, жіночі та молодіжні організації; 12 з 44 членів міської ради були євреями, у тому числі і віце-мер Берестя.

Символом міста є меморіальний комплекс «Берестейська фортеця-герой», урочисте відкриття якої відбулось 25 вересня 1971 року». [1]

«Берестейська фортеця – фортеця у місті Берестя в Білорусі.

Після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році Берестя переходить до складу Російської імперії. Згодом виникла необхідність в укріпленні західних кордонів держави. Тому в 1830 році був погоджений план будівництва Берестейської фортеці. Спорудження фортеці на місці центру старого міста було почато в 1833 році за проектом військового топографа та інженера Карла Оппермана. Спочатку були створені тимчасові земляні укріплення, перший камінь в підвалини фортеці був закладений 1 червня 1836 року. 26 квітня 1842 року Берестейська фортеця стала діючою фортецею I класу Російської імперії. Загальна площа фортеці – 4 км² (400 га).

Фортеця складалася з Цитаделі та трьох широких укріплень, які прикривали Цитадель: Волинське (з півдня), Тереспільске (із заходу), Кобринське (з півночі та сходу). Цитадель розташовувалася на острові, утвореному Бугом і двома рукавами річки Мухавець. По периметру була розташована оборонна казарма довжиною 1,8 км.

В другій половині ХІХ століття для запобігання обходу фортеці почали створювати оборонні укріплення – форти. У 1864 році розпочалася реконструкція фортеці за планом, розробленим російським генерал-ад’юдантом Едуардом Тотлебеном . Будівництво фортів розпочалося 1869 року. Довжина оборонної лінії досягла 30 км. Також у 1870-1876 роках на Цитаделі був збудований Свято-Миколаївський храм. У 1912 році був розроблений ще один план розширення фортеці (до 45 км розширити оборонну лінію). Наприкінці 1914 року на зовнішній лінії оборони було 14 фортів, 21 проміжний опорний пункт, 5 оборонних казарм, 7 порохових погребів, 38 артилерійських батарей.

Берестейська фортеця відіграла дуже важливу роль у Другій світовій війні». [2]

«Оборона Берестя (1939) (14 вересня – 27 вересня 1939) – бої за польське місто Берестя-над-Бугом між польськими та нацистськими, а потім польськими та радянськими військами.

Завдання оволодіти фортецею та містом Берестя-над-Бугом командування Вермахту поклало на XIX моторизований корпус генерала Гейнца Гудеріана. Він виконував наказ захопити місто та не допустити відступ гарнізону на південь для з’єднання з основними силами польської оперативної групи «Нарев». Ударний кулак XIX моторизованого корпусу складався з 529 танків, 57 бронетранспортерів і 150 артилерійських установок. Особовий склад корпусу налічував 47 тисяч вояків.

Сили нацистів значно переважали військові частини поляків, що перебували в районі міста та були об’єднані в оперативну групу «Берестя», якою командував  відставний генерал Константин Плісовський.

В результаті боїв 14-17 вересня Берестя було захоплене військами Вермахту та за міжурядовими домовленостями між Третім Рейхом і СРСР передане радянській військовій адміністрації. Один з батальйонів польського гарнізону під командуванням капітана Вацлава Радзишевського продовжував спротив і був остаточно вибитий з Берестейської фортеці військами Червоної Армії лише 26 вересня.

1939 року Вацлав Радзишевський був заарештований НКВС. Останній раз його ім’я згадується навесні 1940 року в документах на переведення з Козельського табору НКВС до Смоленська. Ймовірно, Вацлав Радзишевський загинув або в Катині, або в одному з таборів ГУЛАГу.

2 жовтня 1939 року зі встановленням нової лінії німецько-радянського кордону місто Берестя та Берестейська фортеця остаточно увійшли до складу СРСР». [3]

Тоді велике бажання українізувати Берестейщину мав перший секретар ЦК КП (б) України Микита Хрущов, який запропонував господареві Кремля включити її до складу України. Однак Йосип Сталін, побачивши привезений Микитою Хрущовим проект розмежування між УРСР і БРСР по етнічному кордону північніше Берестя й почувши заперечення до такого проекту з боку першого секретаря ЦК КП (б) Білорусії Пантелеймона Пономаренка, грізно запитав: «Петлюри уже нет, Скоропадського – нет, Винниченко – нет, так кто же ето составлял?»

«Спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті (парад переможців) – проходження урочистим маршем центральною вулицею міста підрозділів XIX моторизованого корпусу Вермахту (командувач корпусу – генерал танкових військ Гейнц Гудеріан) і 4-го батальйону 29-ї окремої танкової бригади РСЧА (комбриг – Семен Кривошеїн), відбулося 22 вересня 1939 року під час офіційної процедури передачі Берестя та Берестейської фортеці радянській стороні під час вторгнення в Польщу військ Вермахту та Червоної Армії. Процедура завершилася урочистим спуском німецького та підняттям радянського прапорів.

Передача міста відбувалася згідно з радянсько-німецьким протоколом про встановлення демаркаційної лінії на території колишньої Польської держави, підписаним 21 вересня 1939 року представниками радянського та німецького командувань.

Подію було відзнято нацистською пропагандистської службою Die Deutsche Wochenschau. Історик Михайло Мельтюхов зазначає, що в цей час Німеччина всіляко намагалася показати Англії та Франції, що СРСР – її союзник, в той же час як у самому СРСР всіляко намагалися підкреслити свою «нейтральність».

Цей парад мав відзначити спільну перемогу військ Червоної Армії та Вермахту над Польщею і символізував збройне братерство вояків обох країн. Згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа місто Берестя перейшло до СРСР.

В експозиції музею Берестейської фортеці наводиться інформація наступного змісту.

У Бресті, як випливає з донесення командування групи армій «Північ» 22 вересня 1939, «… відбувся урочистий марш одного російської та одного німецького полків … Місто і Цитадель урочисто передані росіянам».

У федеральному військовому архіві в Німеччині, в документах вищого керівництва другої танкової групи знаходиться документ «Vereinbarung mit sowjetischen Offizieren über die Überlassung von Brest-Litowsk» («Домовленість з радянськими офіцерами про передачу Брест-Литовська») датований 21.09.1939. У ньому, зокрема, зазначається:

14:00: Початок проходження урочистим маршем (Vorbeimarsch) російських і німецьких військ перед командувачами обох сторін з наступною зміною прапорів. Під час зміни прапорів музика виконує національні гімни». [4]

«Оборона Берестя (1941) (22 червня – 20 липня 1941) – бої за місто Берестя та Берестейську фортецю між .

До 22 червня 1941 у фортеці дислокувалися 8 стрілецьких і 1 розвідувальний батальйон, 2 артилерійських дивізіони (ПТО і ППО), деякі спецпідрозділи стрілецьких полків та підрозділи корпусних частин, збори приписного складу 6-ї Орловської та 42-ї стрілецької дивізій 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії, підрозділи 17-го Червонопрапорного Брестського прикордонного загону, 33-го окремого інженерного полку, кілька підрозділів 132-го окремого батальйону конвойних військ НКВС, штаби частин (штаби дивізій і 28-го стрілецького корпусу розташовувалися в Бресті), всього 9–11 тисяч чоловік, не рахуючи членів сімей (300 сімей військовослужбовців).

Штурм фортеці був доручений 45-й піхотній дивізії генерал-майора Фріца Шліпера (чисельністю близько 17 тисяч вояків), з частинами посилення і у взаємодії з частинами сусідніх з’єднань – мортирні дивізіони (126-тонні мортири, снаряди яких були здатні руйнувати з відстані чотирьох кілометрів бетонні укріплення товщиною до трьох метрів) 31-ї і 34-ї піхотних дивізій 12-го армійського корпусу 4-ї армії Вермахту – загалом до 20000 осіб.

22 червня о 3 годині 15 хвилин за європейським часом (4:15 за московським) по фортеці був відкритий ураганний артилерійський вогонь, який застав гарнізон зненацька. У результаті були знищені склади, пошкоджений водопровід, перервано зв’язок, нанесені великі втрати гарнізону. О 3:23 почався штурм. Першими прийняли бій 9-а прикордонна застава, 3-я комендатура та 18-й окремий кулеметно-артилерійський полк, котрі прикривали Тереспольське прикордонне укріплення та форт «Граф Берг».

О 3:30 нацистська піхотна рота — диверсійний підрозділ полку «Бранденбург» за підтримки саперів захопила залізничний міст через Буг. До четвертої ранку з чисельними втратами нацистський передовий загін захопив два мости, що з’єднують Західний та Східний острови з Цитаделлю. До того ж часу два піхотні батальйони зайняли ці два острови, їх обороняли прикордонники та батальйон НКВС.

Близько 7-ї  – 8-ї години ранку наступальний загін військ Вермахту при проходженні через Тереспольське укріплення не зустрів серйозного опору. Подолавши Цитадель, його передові загони вийшли до Кобринського укріплення. Після проходження основних частин Вермахту радянські військові вдарили в німецькі тили та частково розділили й повбивали нападаючих.

Близько десятої години Берестейська фортеця була повністю оточена, лінії фронту як такої не було. Ближче до полудня нацисти змушені кинути в бій резерв – 133-й піхотний полк. Нацистські сили в Цитаделі змогли частково закріпитися на окремих ділянках – в тому числі й у панівній над фортецею будівлі клубу (в минулому – церква св.. Миколая), їдальні керівного складу та ділянці казарми біля Берестейських воріт. Сильний спротив радянського гарнізону був на Волинському та Кобринському укріпленні – на останньому доходило й до штикових атак. Невелика частка гарнізону з технікою зуміла вирватися з оточення та з’єднатися з основними частинами, до 9 години ранку фортеця з 6-8 тисячами радянських військових була повністю оточена.

Небо над Берестям намагався обороняти радянський 123-й винищувальний полк. Ранком 22 червня командир ланки Петро Рябцев одним з перших таранив нацистського літака.

В ніч з 22 на 23 червня, близько 5-ї ранку, підвівши війська на зовнішні вали фортеці, німецька артилерія почала обстріл, в проміжках через гучномовці пропонуючи гарнізону здатися. Близько 1900 червоноармійців погодилися на це. В перший день облоги армія Вермахту втратила до 300 вояків вбитими.

23 червня оточені контратакували та вибили німців з прилягаючої до Берестейських воріт кільцевої казарми, а тому дві групи оточених злилися – бойова група 455-го стрілецького полку під командуванням капітана Івана Зубачова та лейтенанта Анатолія Виноградова, а також група «Будинку офіцерів» під командуванням полкового комісара Юхима Фоміна, старшого лейтенанта Миколи Щербакова та рядового Олександра Шугурова. Представники командування оточених зустрічаються в підвалі «Будинку офіцерів» і планують координовані дії. 24 червня підготували «Наказ №1» – створити зведену бойову одиницю, порахувати захисників фортеці, штабом керував капітан Іван Зубачов, заступник – полковий комісар Іван Фомін. Однак нацисти випередили ці плани та раптовою атакою займають Цитадель, велика частина радянських солдатів під командуванням лейтенанта Анатолія Виноградова намагаються прорватися через Кобринське укріплення з Берестя. Кілька груп прорвалися за головний вал, але там вони були знищені або розстріляні підрозділами німецької 45-ї піхотної дивізії, котра займала позиції на Берестейському шосе.

З Північного та Південного островів нацистами починається психологічна атака- з автомобілів із гучномовцями захисників закликають здаватися, тоді ж в розташуванні оточених з’являються німецькі перевдягнені вояки-диверсанти. О 17:15 німецькими військами оголошено про припинення артилерійського обстрілу на півтори години – для тих, хто вирішив здатися. Такою можливістю скористалося кілька сотень – переважно, жінки та діти з сімей командного складу. Пізнім вечором і вночі оточені кількома групами знову намагаються вирватися з фортеці, частина загинула, частина попала в полон, решта знову зайняли оборону.

24 червня нацистам вдалося створити «коридор» та вивести своїх оточених солдатів з будівлі колишньої церкви. На той час захисники утримували Центральний острів та частину Північного під цілоденним артилерійським обстрілом. В другій половині дня нацистське командування доповідало, що фортеця зайнята та проводиться придушення розрізнених осередків опору; ближче до ночі в штаб корпусу відіслано повідомлення про повне зайняття фортеці Берестя – хоча бойові дії продовжувалися.

Для повного придушення радянських осередків опору формуються групи з піхоти та саперів, використовувалися шестиствольні міномети з близькою дальністю Nebelwerfer 41, котрі мали потужну вибухову хвилю, вогнемети та підривні заряди, проте станом на 25 червня у нацистів в Бересті уцілів лише один вогнемет з дев’яти, без підтримки бронетехніки вони його не могли використовувати.

26 червня німецькими саперами на Північному острові підірвано стіну будівлі школи політскладу, там полонено 450 радянських бійців, останнім осередком на острові залишався Східний форт. За свідченнями вояка, що не витримав і нишком здався в полон, там оборонялося до 400 бійців на чолі з майором Петром Гавриловим. Проти них застосовано 2 танки, що були на той час в фортеці.

Залишки оборонців на Центральному острові 26 червня намагаються прорватися з північних казарм Цитаделі. В авангард пішли 100-120 бійців під командуванням лейтенанта Анатолія  Виноградова. Втративши половину складу, частина загону вирвалася з Берестя; решта оточених, зазнавши великих втрат, змушені повернутися до лінії оборони. Увечері того ж дня залишки цього загону були оточені та майже повністю знищені. В полон потрапили кілька бійців та Анатолій Виноградов. Намагання прорватися відбувалися ще 27 та 28 червня.

28 червня наявні у німців в фортеці 2 танки та кілька самохідних установок StuG III, що поверталися з ремонту на передову, обстрілюють Східний форт на Північному острові, без видимих наслідків; командир 45-ї дивізії викликає на підтримку сили Люфтваффе, через низьку хмарність в той день бомбардування не проводили. 29 червня о 8-й ранку  бомбардувальник Люфтваффе скидає 500-кілограмову бомбу на Східний форт, по тому ще одну, і 1800-кілограмову, форт фактично було зруйновано. До вечора в руїнах було полонено 389 радянських військових, вранці наступного дня руїни прочісуються, знайдено кілька поранених червоноармійців; майора Петра Гаврилова не знайшли – він був полонений 23 липня. Штаб німецької 45-ї дивізії знову доповідає про повне зайняття Берестейської фортеці.

До вечора 30 червня нацистами зайнято більшість фортеці – окрім частини кільцевої казарми – Будинок офіцерів біля Брестейських воріт Цитаделі, каземати у земляному валу на протилежному березі Мухавця та «Східного форту» на Кобринському укріпленні. В останньому оборонялося до 400 червоноармійців під командуванням майора Петра Гаврилова. За той день було захоплено 1250 радянських солдатів, 1 липня в полон потрапили останні 450 вояків, після підриву відсіків кільцевої казарми «Будинку офіцерів». 2 липня нацисти бомбардують Східний форт і беруть його під контроль. Остаточно опір придушено 3 липня.

6 липня нацисти для остаточного придушення розрізненого опору застосовують підвезену артилерійську установку Karl-Gerät з 600-мм бетонобійними набоями, що важили понад 2 тонни, та фугасними 1250-кілограмовими снарядами. Після цього в фортеці лишилися розрізнені червоноармійці та їх групи, які продовжували чинити опір, намагаючись таки прорватися в Біловезьку пущу, лише деяким це вдалося.

Майор Петро Гаврилов опинився в нацистському полоні одним з останніх – 23 липня. Лікар, котрому було доручено ним опікуватися в полоні, згодом писав: «Одяг його перетворився на лахміття, обличчя покрите пороховою кіптявою та обросло бородою (…). Це був, у прямому сенсі, скелет, обтягнутий шкірою. Знесилений настільки, що йому бракувало сил зробити навіть ковтальний рух. Тож лікарям, аби врятувати йому життя, довелося вдатися до штучного дихання».

На одній із стін в Берестейській фортеці зберігся надпис «Я вмираю, але не здаюся. Прощавай, Батьківщина. 20.VII.41 р.»

Записані свідчення жителів Берестя, що стрілянина чулася в фортеці і на початку серпня 1941 року. В періодичних виданнях фігурували повідомлення, що останній опір був придушений в кінці серпня. Для знищення цих останніх осередків нацистське командування віддало наказ затопити підвали фортеці з річки Західний Буг.

В німецьких військових архівах зазначається, що в Берестейській фортеці було виявлено біля 2000 загиблих радянських військових, полонено до 7000. Згодом в братській могилі на території фортеці було поховано 850 її захисників. 45-а піхотна дивізія Вермахту втратила вбитими 482 вояків, пораненими більше 1000.

Лейтенант Андрій Кіжеватов (посмертно) та майор Петро Гаврилов за оборону фортеці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу (в 1957 році), а більше 200 учасників отримали державні нагороди СРСР.

8 травня 1965 року Берестейська фортеця отримала почесне звання «Фортеця-герой», 1971 року на території фортеці відкрито меморіальний комплекс.

Мiж тим, за спогадами Єфросинії Керсновської, дванадцять захисників фортеці, що потрапили в полон до нацистів, після звільнення були засуджені по 58 статті і як спецкаторжани відбували 25-річний термін ув’язнення в Норильську, працюючи на 25-му заводі. У 1953 році, коли масово стали переглядати справи невинно засуджених громадян, їм було оголошено, що їхні справи перегляду не підлягають. Разом із ще двомастами спецкаторжанами – видатними генералами, адміралами та політпрацівниками було написана петиція з проханням про перегляд справ, так як вони себе в зраді Батьківщині винними не визнають. Начальство табору розпорядилося заарештувати бунтарів, що насмілилися підписати петицію. НКВСівці зустріли опір, зав’язався «бій»: з одного боку було пущено в хід вогнепальну зброю, з іншого – цеглини із розібраних печей. Результат «бою» був вирішений наперед. Серед розстріляних були 10 з 12-ти героїв Брестейської фортеці. Двоє уцілілих героїв оборони фортеці були етаповані до Магадану». [5]

«Декомуніза́ція в Украї́ні – процес декомунізації, що розпочався в часи розпаду СРСР та стихійно активізувався під час «Ленінопаду» в період Революції гідності та узаконений ухваленим 9 квітня 2015 року Верховною Радою України пакетом законів. 15 травня 2015 року закони підписав Президент України Петро Порошенко. Закони були опубліковані 20 травня 2015 року та набули чинності з 21 травня.

16 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд Києва за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності та за участю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини заборонив діяльність Комуністичної партії України». [6]

Використані джерела:

  1. Берестя  // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8F
  2. Берестейська фортеця // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%84%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8F
  3. Оборона Берестя (1939) // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8F_(1939)
  4. Спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4_%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%85%D1%82%D1%83_%D1%82%D0%B0_%D0%A0%D0%A1%D0%A7%D0%90_%D0%B2_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%96
  5. Оборона Берестя (1941) // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8F_(1941)
  6. Декомунізація в Україні // [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

Олексій ОРЄХОВИЧ

Читати також:

  1. Парад у Бресті. 23.09.1939
  2. 1939: парад Перемоги у Бресті – нацисти і комуністи разом
  3. Парад окупантів: під зіркою і свастикою – На скрижалях
  4. «ПАРАД ПЕРЕМОЖЦІВ» У БРЕСТІ – За Лаштунками
  5. Цей день в історії : Фотоісторії : Німецько-радянський парад у Бресті
  6. Парад перемоги, про який Росія ніколи не забуде – Телеканал …
  7. РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. ТА … – Ukrmap.su
  8. Спільний парад Червоної Армії і Вермахту у Брест-Литовську
  9. РАДЯНСЬКО-ФАШИСТСЬКА ДРУЖБА – Українська газета Плюс
  10. Трагічний злам історії – Україна Incognita
  11. Волинь і Друга світова. 
  12. Багаторічна брехня. Розвінчання «совєтських» міфів про Другу світову війну 
  13. Правда про Другу світову війну – Інформаційний портал Калуша
  14. Радянсько-німецький альянс і возз’єднання західноукраїнських земель
  15. З ким і проти кого воювала Червона Армія
  16. МНК: Співпраця СРСРС із НС Німеччиною та фашистською Італією напередодні і в ході ІІ світової війни
  17. Декомунізація | Офіційний веб-сайт УІНП
  18. «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» (закон №314-VIII)
  19. «Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939–1945» (закон №315-VIII)
  20. «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» (закон №316-VIII)
  21. «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» (закон №317-VIII)
Опубліковано у ЗМІ | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

10 коментарів до №8 (176) газети «Отчий поріг»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.