Братська могила замість звання Героя?

Ще не закінчилась німецько-радянська війна 1941-1945 років, а в селі Шаболтасівка Понорницького району (нині – село Сосницького району) Чернігівської області було відомо про те, що двоє односельчан за подвиги мали отримати звання Героя Радянського Союзу.

Але цього не сталося, «завдячуючи «старанням» тогочасного голови сільради, який на відповідні запити надав «підтвердження», що унеможливлювали таке нагородження». На запит по першому претенденту, зокрема, «підтверджувалося», що його «батько зрадник Батьківщини, який у період тимчасової німецької окупації (тривала з 26 серпня 1941 по 18 вересня 1943 року – прим. автора)  був старостою села», а по другому – «брати (двоюрідні – Іван, Семен і Григорій – прим. автора) зрадники Батьківщини, які в період тимчасової німецької окупації служили в поліції».

Перша спроба встановити істину щодо представлення односельчан – «сина зрадника Батьківщини» Івана Васильовича Мороза (1925-1944) та «брата зрадників Батьківщини» Миколу Степановича Ірху (1925) до високого звання Героя мною була зроблена ще в 2004 році, коли 14 липня провідував Івана Степановича Ященка (1924-2004) – свого шкільного вчителя праці, фронтовика, нагородженого орденами Червоної Зірки (двома), Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною …» та іншими.

D62EF559   97DDCA5F

D57E3278

DF38E901

899F9064

4C932B29

Ми говорили з ним порівняно небагато, але змістовно, оскільки на той час Іван Степанович був прикутий до ліжка і, без оптимізму, не розраховував на те, що йому вдасться подолати недугу. Однак, незважаючи на свій стан, він дуже хотів багато розповісти, в тому числі й про те, що йому відомо стосовно представлення Івана Мороза до звання Героя Радянського Союзу. З цього приводу Іван Степанович підтвердив: «На шикуванні у окремому гвардійському навчально-стрілецькому батальйоні, де служив, було оголошено, що Герой Радянського Союзу Мороз Іван Васильович загинув геройською смертю… Про представлення Івана Мороза до Героя також говорили у батальйоні …».

Іван Степанович народився в 1924, Іван Васильович та Микола Степанович народилися в 1925 році, до армії були призвані у вересні 1943 року разом з іншими 12-ма 18-річними шаболтасівцями, проходили вишкіл у навчальному батальйоні 77-ї гвардійської стрілецької Чернігівської дивізії (ГСЧД), а потім воювали відповідно в окремому гвардійському навчально-стрілецькому батальйоні, 221-му гвардійському стрілецькому полку, 218-му гвардійському стрілецькому полку 77-ї ГСЧД.

З 11 грудня 1943 року по 9 травня 1945 року дивізією командував гвардії генерал-майор Василь Семенович Аскалепов (20.12.1899 (1.01.1900) – 24.04.1948). За вміле командування частинами дивізії при форсуванні річок Десна та Дніпро і звільнення міста Чернігів, а також виявлену при цьому особисту мужність і героїзм, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 гвардії генерал-майору Василю Семеновичу Аскалепову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За бойові заслуги дивізія нагороджена орденами Леніна, Червоного Прапора та Суворова 2-го ступеня, а близько 18 тисяч її бійців нагороджені орденами та медалями, 67 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Тільки 77-а ГСЧД мала в своєму складі батальйон, в якому всі воїни були нагороджені орденами Слави.

Василь Аскалепов був достатньо грамотним комдивом – у 1924 році закінчив Ростовську піхотну школу, в 1927 році – Курси удосконалення командного складу Північно – Кавказького військового округу, а в 1934 році – Військову академію імені Михайла Фрунзе. 1 липня 1937 року він був заарештований і тривалий час перебував під слідством, з липня 1939 року – викладач тактики Курсів удосконалення командного складу Північно – Кавказького військового округу. І, як свідчать документи про нагородження, питання належного відзначення особового складу частин дивізії було не на останньому місці.

Однак, перша спроба встановити істину щодо представлення Івана Мороза та Миколи Ірхи до високого звання Героя була приречена на невдачу: з МО України та МО РФ пішли в запас та відставку генерали, на допомогу яких розраховували.

Але вже 2005 року з’явилася надія на те, що ця істина колись буде встановлена, бо через 60 років після представлення Зірку Героя отримав Микола Степанович Ірха. Про цю сенсаційну подію тоді повідомлялося в чисельних ЗМІ, а також на офіційному сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості України http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=93772&cat_id=35082 (05.05.2005) та в нашій земляцькій газеті «Отчий поріг», №5 за 2005 рік.

Хоч і з великим запізненням, але справедливість щодо Миколи Ірхи, зрештою, була відновлена. А допомогли її відновити однополчани Миколи Степановича. Адже ще в 1985 році на зустрічі з однополчанами у Москві, колишній командир роти Утеген Турмагамбетов здивовано запитав його, – а де твоя Золота Зірка?

З відновленням справедливості щодо Івана Мороза ситуація виявилася значно складнішою: живих свідків уже немає, пошук документів потребує часу. Згідно донесення від 12 травня 1944 року штабу 77-ї ГСЧД про безповоротні втрати сержантського та рядового складу, «гвардії червоноармієць Мороз Іван Васильович загинув 30 квітня 1944 року та похований в 1 км західніше станції Турійськ Волинської області» (джерело інформації – ЦАМО РФ, фонд джерела інформації – №58, опис джерела інформації – №18002, справа джерела інформації – №363).

FD5D2154

2A078E51

30A6724E

З бойового шляху 77-ої ГСЧД відомо, що вона з 20 квітня по 17 липня 1944 року вела запеклі бої в районі Ковеля, що на Волині.

Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на німецько-радянську війну 1941-1945 років. Окупація тривала з 30 червня 1941 по 20 липня 1944-го. У цей період нацисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч осіб. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

Василь Порфирович Мороз (1900-1967), завдячуючи вкладу якого Шаболтасівка в роки німецької окупації не зазнала масових репресій, був батьком 9-х дітей, троє з них народилися у 50-ті роки 20-го століття. Народженого у 1953 році сина назвали Іваном, на честь старшого Івана, який не повернувся з війни та спить вічним сном у братській могилі на Волині.

Молодший брат Василя Порфировича – рядовий Григорій Порфирович Мороз (1903)  загинув 10 серпня 1944 року.

Нещодавно в Шаболтасівці ми черговий раз зустрілися з Іваном Васильовичем Морозом – молодшим. Крім іншого, він пригадав розповідь матері Пелагеї Захарівни про те, що після загибелі сина Івана – старшого на її адресу неодноразово надходили посилки. Мабуть однополчани таким чином хотіли допомогти багатодітній сім’ї – сім’ї Героя. Однак, тогочасні представники влади жодного разу їй не дозволили отримати надіслане однополчанами.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Фото та фотокопії документів з архіву автора

Опубліковано у Вшанування пам'яті, Герої не вмирають, Інше, Присвяти | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Братська могила замість звання Героя?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.