Краса душі у слово перелита

У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із корінця. Так і поезія. Поезія – це чарівна скрипка, в яку закохуються багато людей. Незважаючи на вік, професію, національність. 

Поезія… Зміст цього слова кожен розуміє по-своєму: це – найважливіше культурне явище, це – всеосяжна мова, що передає прагнення людини жити разом з іншими, це – головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості та прогресу.

У кожного з нас є свій улюблений поет. Серед них і наші земляки, які своєю творчістю зуміли проникнути в наші серця, душу, і запалити в них незгасну свічу поезії, пробудити віру в добро.

І ось 10 грудня у Сосницькому районному Будинку культури відбувся 5-й ювілейний творчий звіт «Краса душі у слово перелита» літературно-мистецького об’єднання «Убідь», що понад 20 років успішно діє на базі центральної районної бібліотеки.

Комусь чи треба, чи не дуже,

А от пишу, щоб не зотліть,

Щоб не зів’яли в серці ружі,

В очах не вицвіла блакить.

Ці рядки належать поетові, прозаїку, члену Національної спілки письменників України, лауреату премій Михайла Коцюбинського та Бориса Грінченка, кавалеру ордена «За мужність» ІІІ ступеня Миколі Адаменку.

У народі кажуть, що поезія – це музика душі. А коли душа не байдужа до світу, до тривог його мешканців, то неодмінно хочеться поділитись своїми думками та почуттями. Саме так і народжуються вірші в Катерини Кальченко.

Віртуозний баяніст, прекрасний акомпаніатор і організатор самодіяльних виступів, талановитий композитор і поет Володимир Чернявський. Тож хай щастить йому в житті і в багатогранній творчості, що невідривне одне від одного як музика його пісень.

Дуже часто поезія та музика йдуть поруч і мають багато спільного. Адже і поезія, і музика побудовані на числі: в поезії – це кількість складів у рядку, в музиці – кількість тактів. Як в добре відомій нам всім сім’ї Ковальчуків. Віра Павлівна розкриває свою душу у віршах, Микола Прокопович – пише музику, його пісенні твори відомі далеко за межами району.

Поетичне слово повинно бути очевидним і промовистим, як кулястий фрукт, тихим і мовчазним, як мовчазні старі медальйони, як підніжжя старого каміння, де росте мох – поетичне слово повинно говорити само про себе, як політ птахів, як воно говорить у Ніни Поди.

Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» – одна з важливих її якостей. Крилатою й змістовною є поезія Любові Карпенко.

Вірші, які пишуть жінки, вражають своєю задушевністю, теплотою та дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини. Звичайно, перш за все, це свідчить про художню майстерність поетес, їх талант. Але є і ще щось, не менш важливе. Що саме? Можливо, відповідь знайдемо, познайомившись з поезією Ані Степко.

А ось ці рядочки:

«Пробачте, Критику, мою неточну риму,

Що розмір у рядку туди-сюди стрибає.

Моя душа стомилася від буднів –

Не прозою – віршами розмовляє», – належать поетесі Олександрі Бушай.

Дарує оточуючим тепло серця, добрий настрій, словом доносить до нас красу і велич рідного краю, збуджує замисли та почуття поет з села Киріївка Анатолій Вєтров.

Щедро наділив Бог талантом і подружжя  Миколи та Тетяни Довгань, які в Сосниці проживають не дуже давно та вже встигли завоювати любов і повагу багатьох сосничан. Творіння їх рук прикрашають всі виставки, що проходять в нашому селищі. А Микола Семенович має талант художника і поета.

Вірші Михайла Щукіна є дзеркалом його душі, де живуть найсокровенніші думки, найзаповітніші мрії, де найглибше й найвиразніше знаходять свій вияв почуття. Вони розповідають про кохання, красу природи, події, що відбуваються в селищі та суспільстві.

Поети – це провідники сили кохання, це апостоли, які розносять на своїх могутніх крилах віру в те, що світ спасеться любов’ю, вірністю, коханням… А ще кажуть, що світ тримається на любові… Власну цеглинку своєї щирої любові у його побудову вклав і Олександр Хоменко з села Спаське.

Вдалими та влучними є поетичні рядки в творах жителя села Авдіївки Миколи Ходота. Багато своїх творів він поклав на музику.

Мабуть, кожен із нас, хоча б раз у житті, під впливом якогось невгамовного пориву брав до рук чи то олівець, чи то ручку і на клаптику якогось паперу записував усі метушливі думки, які народжувалися саме в ту хвилину. А потім, ці сердешні роздуми, у більшості своїй, так і залишалися на мовчазних сторінках паперового життя. Так все ж у декого із нас ці думки на папері настільки виразні, що ними не гріх і поділитися. Адже у слові і любов, і надія, і туга, і відчай. У слові – увесь світ. Так у поезії Лариси Батог – увесь світ.

Анатолій Семенцов – знаний майстер – різьбяр, лауреат Всесоюзного фестивалю по художньому різьбленню ще колишнього СРСР, народний майстер, член Національної спілки народних майстрів України. Його роботи є і в столиці, і по всій Україні, і за кордоном. Особливо багато їх у Сосницькому літературно-меморіальному музеї Олександра Довженка. А ще з-під його пера виходять чудові самобутні вірші, в яких і чудова природа, і містика, і жінка, змальована з такою витонченістю, яку можуть відчути душа та серце художника.

Поезія Олександра Горпиненка – це його мова з природою. В його віршах вчувається єдність з природою, ніжність і любов до неї.

«Вірші у неї, як у співучої пташини, випливають з душевних глибин вільно, невимушено, і цим розчулюють читача, який з абсолютною довірою сприймає ті вірші. І милується ними, як і милується вдачею їх авторки – такою ж як і її вірші, щирою і мужньою», – так сказав Микола Адаменко про Сосницьку перлину – Олену Рисухіну.

Гарвардські вчені дослідили, що почуття гумору – одна із найпривабливіших для жінок чоловіча риса. Крім того, представниці прекрасної статі охоче сміються над тими чоловіками, які їм подобаються, а чоловіків тягне до таких жінок, які часто сміються. Сміх викликають і гуморески Петра Макаренка. Крім того, він пише і прекрасні поезії.

Творцями поезії є люди різного віку. Гордістю Сосниччини є її юні таланти: Настя Мотчана та Владислав Савченко.

Пробує свої сили в творчості, а саме пише вірші та музику до них викладач Сосницького сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку Катерина Зубар. У виконанні Насті Галініної, Ані Какаши та Каті Мороз прозвучала її пісня «Весняна Сосниця».

Ніхто з нас, напевно, ніколи не задумувався, що пезія як віршована мова народилась ще на зорі людської цивілізації. З усіх видів словесного мистецтва вона найдавніша. Майже  всі народи мали віршовану мову вже на початку свого духовного життя – свій віршований епос, свої пісні.

Слухачі відкрили для себе неймовірно красиві українські пісні «Ой є в лузі калина» та «Ой дуб, дуба» в обробці талановитої землячки, поетеси і композитора – вчителя дитячої музичної школи імені Марка Полторацького Ольги Галініної у виконанні ансамблю «Сосничаночка», яким вона і керує.

Пісні: «Батьківська земля» (музика Володимира Чернявського на вірші Любові Грищенко з Корюківки) прозвучала у виконанні народного аматорського фольклорного колективу «Криниці»; «Не з тобою» (музика Володимира Чернявського на вірші Ольги Лантух з села Наумівки Корюківського району, яка особисто була присутня на святі і з якою зустрічалися мої вихованці під час екскурсії до Корюківського краю та маємо в своєму куточку літератури рідного краю збірку поезій, подаровану авторкою) – жіночого вокального ансамблю районного Будинку культури; «Незабудка» (музика Володимира Чернявського на вірші Олени Рисухіної) – Ганни Кузьменко; «Не чекай» (музика Катерини Кулик, аранжування Володимира Чернявського на вірші Тамари Висоцької) – Ганни Кузьменко, Галини Лойченко та Любові Власкової.

Глядачів порадували танцями «Стюардеса і пілот» та «Черевички» учасники молодшої групи хореографічного колективу «Мозаїка» Будинку школярів (керівник – Юлія Ліпська).

У фойє Будинку культури працівниками бібліотеки було влаштовано виставку робіт членів літературно-мистецького об’єднання «Убідь»:

– літературні твори членів об’єднання;

– творчі роботи художника-любителя Миколи Довганя;

– декупаж Тетяни Довгань;

– роботи з кераміки народного майстра Анатолія Семенцова (герої твору Миколи Гоголя «Вій»);

– дитячі іграшки Ніни Поди.

Авторство ідеї та підготовка сценарію належать Лілії Мучті та Володимиру Чернявському. Ведуча заходу – Оксана Федоренко.

Будь музикантом, а чи поетом,

Що, мов зернини, збирає рими.

Пройди красивим по цій планеті,

Залиш нащадкам вагоме, зриме…

В саду травневім – розквітлу грушу,

У чистім полі – яру пшеницю…

Залиш нащадкам таке, щоб душу

Поїло спраглу, немов криниця.

Нехай ніколи не зміліє та криниця, з якої черпаємо ми сили для душі та натхнення.

Валентина МОВЧАН

Фото автора

Опубліковано у На Чернігівщині | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *