Найщиріші вітання

Сьогодні, у святковий день Івана Купала, разом з рідними, близькими друзями, земляками та просто добрими знайомими відзначає ювілей Марія Іванівна Найчук.

Хочу дещо розповісти про цю звичайну жінку, доля якої віддзеркалює життя багатьох громадян нашої країни, чиє дитинство було обпалене найстрашнішою війною.

Народилася Марія Рудик у селі Жуківка Куликівського району в день, коли починають дозрівати вишні, смородина, малина в садках, зав’язуються огірки на городі, в перший рік після страшного Голодомору. Важкі часи тоді були, та все ж люди вірили у краще життя і не тільки вірили, але й будували його. Та в 1941 році на нашу стражденну землю прийшло нове випробування. Як настав час Марійці іти у перший клас, до наших країв докотилася війна, яка вже два роки нищила людей у Європі. Батько пішов на фронт і загинув у бою з фашистською силою темною. Мама залишилася з чотирма дітьми на окупованій ворогом території. Після звільнення села радянськими військами здавалося, що все гірше позаду. Та для мами, брата й сестер прийшло ще одне горе. Під час нальоту німецької авіації на території школи загинув один із братів. А в 1949 році від хвороби померла сестра. Мужня мама не впала духом, виховувала дітей, дала їм повноцінну освіту. Микола вивчився на залізничника, працював у Чернігові, а Марійка після закінчення Жуківської семирічки вступила до Куликівської середньої школи. Важко було, адже три роки до школи ходила пішки і в дощ і сніг, мороз і вітер.

Велику моральну підтримку в опануванні знань надавав рідний дядько, фронтовий офіцер Павло Якимович Спутай, який після демобілізації працював на педагогічній ниві. Автор цих рядків радий тим, що довелося вчитися у цієї мудрої людини. Павло Якимович працював у нашій Ковчинській середній школі завучем. Після його уроків було легко опановувати закони фізики в технікумі та університеті, бо основи знань були міцно закладені талановитим і працьовитим педагогом.

По завершенню повної середньої освіти перед Марією постало питання, куди далі, якою дорогою піти, адже в атестаті лише одна четвірка, решта відмінні оцінки. За порадою дядька вирішила спробувати вступити на навчання до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Це був ризик, адже тоді не було можливості подавати заяви в п’ять вузів одночасно та ще на три спеціальності в кожному. І слово замовити за абітурієнта тоді не було прийнятним. А хто міг замовити слово за дочку колгоспниці з сільської глибинки? Старші покоління знають, що прохідним балом тоді слугували лише міцні знання. Павло Якимович завів Марійку до будівлі університету і заявив, що далі треба йти самій, обирати спеціальність, подавати документи та здавати вступні іспити. І Марія пройшла випробування, стала володарем студентського квитка, вступивши на перший курс історичного факультету. В студентські роки, насичені не тільки лекціями, семінарськими заняттями, практикою в школі, разом з однокурсниками займалася громадською та іншою суспільно-корисною роботою. Цей надзвичайно цікавий час описав у своїх прекрасних спогадах член нашого земляцтва Микола Олексійович Литвин, уродженець села Мамекине Новгород-Сіверського району. Як згадує Микола Олексійович, в кімнаті університетського гуртожитку на вулиці Героїв Революції (де нині розміщений Інститут філософії НАНУ) проживало вісім дівчат-однокурсниць, до яких залицялося багато парубків. Дівчата і юнаки обрали собі суджених, через певний час відбулися весілля, утворилися сім’ї, а  дружба народжена в студентські роки продовжується і до нашого часу.

Марію доля звела зі студентом геологічного факультету Володимиром Найчуком. Спочатку були експедиції разом із чоловіком, а потім Володимира Кіндратовича призначили директором Київського геологорозвідувального технікуму. З тих пір сім’я постійно проживає в Києві, Марія Іванівна працює викладачем історії у Вищому військовому училищі зв’язку, Інституті легкої промисловості, механіко-металургійному технікумі. Геологорозвідувальний технікум, який очолював її чоловік, став базовим технікумом Міністерства геології СРСР. Ми всі, випускники і працівники технікуму вважаємо, що в цьому велика заслуга Марії Іванівни. Вона, звичайна жінка, дружина і мати, створила атмосферу, в якій жилося добре всім, чоловіку, сину, донці, пізніше і онукам. А міцний домашній тил дозволяв спокійно і впевнено чоловікові працювати, а дітям учитися. Дочка Наталка і син Сергій закінчили Київський державний університет імені Тараса Шевченка, Володимир Кіндратович працював директором двадцять років, що в ті часи було нелегко. За якийсь недогляд чи студентську витівку можна було отримати партійну догану. Одним словом життя склалося, як кажуть, дякувати Богу.

Час іде, але і сьогодні вишні наливаються червоним кольором. Онуки Марії Іванівни на днях отримали дипломи бакалавра. І звичайно, на цьому зупинятися не будуть. Життя продовжується. Як співається у відомій пісні про життя: «Будуть онуки потім і знову повториться спочатку».

З Ювілеєм Вас, Маріє Іванівно, вітають працівники Коледжу геологорозвідувальних технологій і всі ваші земляки Куликівського відділення столичного Чернігівського земляцтва. Здоров’я Вам і наснаги, доброго настрою та радощів кожного дня, успіхів Вашим дітям і онукам!

За дорученням земляків

Володимир ЛУЗАН, голова Куликівського відділення

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

2 коментарі до Найщиріші вітання

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.