Не прийнято згадувати …

9 травня хороший день для того, щоб пригадати чим українцям обернулась втрата незалежності. 

Гібридна війна, яку веде Російська Федерація проти України чи не найуспішніша в інформаційному полі. І якщо до фейків та брехні з боку росіян багато хто звик, то з розвінчуванням великого совєтського міфу про перемогу у Другій світовій війні наша нація робить лише перші кроки.

У цей день не прийнято згадувати, що Сталін разом з Гітлером розпочинав найкривавішу війну в історії людства. Не прийнято згадувати, що ця війна для українців була лише черговим етапом пекла на землі після десятирічь репресій, голодоморів і заслань. Не прийнято згадувати чим запам’яталась мільйонам жінок і дівчат Європи Червона армія. Не прийнято згадувати, що мільйони ветеранів з інвалідністю було приречено на смерть чи репресовано уже після 1945 року. Не прийнято згадувати, що Сталін боявся власних справжніх військових до останніх днів і не вважав результати війни перемогою. Не прийнято згадувати що парад «перемоги» згадали аж у 1965 (а потім повторили лише двічі), коли зрозуміли що більше особливо і нема чим похвалитись.

Останніми днями помічаю все більше спогадів людей про своїх родичів, які не любили говорити про війну. Або про родичів, про долю яких ніколи не вдалося дізнатися. Особливо це стосується її реальних учасників, яких залишилося мізерно мало. Проте, травми і міфи Совєтського Союзу залишилися у спадок мільйонам людей і навіть тим, хто народився уже після його розпаду. Ми стикаємося з цим в усіх сферах життя, але особливо болюче у ставленні до життя людини як до найвищої цінності.

Тому особливо обурює чути російську пропаганду з екранів телевізорів на телеканалах на зразок Телеканал Інтер. Це не може вважатися діяльністю медіа. Сподіваюсь, що співробітники цього каналу, які бажають Україні розвитку та незалежності, стануть прикладом громадянської позиції у цій ситуації.

Уляна СУПРУН

Джерело ВІЧЕ НСН

Дивитися також:

Міфи Другої світової

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

17 коментарів до Не прийнято згадувати …

  1. Олександр Пухкал коментує:

    Я, син і внук фронтовиків, здивований цією публікацією абсолютно декларативного характеру. Мій батько, Пухкало Григорій Іванович пройшов війну з 22.06.41 до 09.05.45, залишив спогади які я готую до публікації. В них немає тверджень подібних тим про які пише автор. Почитайте, пане Олексій, хоча б спогади нашого земляка Хільчевського В.В., живого свідка тих подій. Ніхто не виправдовує Сталіна і репресії його доби. Але водночас потрібен об’єктивний, неупереджений аналіз подій і документів Другої світової війни і її найгероїчнішої і найтрагічнішої частини – ВВВ.

  2. Анатолій Пінчук коментує:

    Мене прикро вразив коментар пана Олександра Пухкала, який досі використовує термінологію «ВВВ». Болгари кожен рік святкують звільнення від османського іга, при цьому маючи дружні відносини з Туреччиною. А ми, українці, пробувши майже 350 років під московитським ігом, повинні вважати своєю «вітчизною» Совєтскій Союз? І це в той час, коли мало не кожен день гинуть кращі сини України? Гарно! А щодо об’єктивного, неупередженого аналізу подій і документів Другої світової війни – то Олексій Орєхович в статті «Ціна змови» це зробив ще 08.06.2018. http://chz.org.ua/tsina-zmovy/#more-10860 Читайте.

    • Олександр Пухкал коментує:

      Шановний пане Анатолій Пінчук. За Вашою логікою нам, українцям, потрібно змінити весь історичний понятійно-термінологічний апарат. Наприклад, Вітчизняну Війну 1812 -1813 рр. перейменувати на кшвалт Європейська Війна чи якось інакше. Те що відбулося в історії і набуло певного означення (дефініції) не варто змінювати. Світове співтовариство повинно використовувати одну історичну термінологію. А змістовну оцінку тих чи інших частин (складових) Другої світової війни з 01.09.39 по 02.09.45 (Польська, Атлантична, Радянсько-фінська, Європейськ, Британська, ВВВ, Японської, Північно-Африканська та інші) давайте залишимо фахівцям.

  3. Юрій Пероганич коментує:

    Мій дід, Олександр Прищепа, нащадок козацького роду, георгіївський кавалер Першої світової, роботящий селянин, мешканець села Лісні Хутори Носівського району не залишив спогадів про війну, бо 1937-го його арештували і засудили за сфальшованим доносом за антирадянську агітацію. З ув’язнення не повернувся, місце поховання невідоме. В 1950-ті був реабілітований. Моя мама, того ж 1937 року народження, нині живе в Носівці, провела сирітське дитинство в страшенній нужді і голоді, з тавром доньки «ворога народу». Мій дід не залишив спогадів про війну…

  4. Микола Костюк коментує:

    Авторка публікації стисло та правдиво виклала тему «Не прийнято згадувати…», що є прикладом для будь-якого українського доктора наук, в тому числі й з державного управління.
    Щодо думки та порад автора першого коментаря – «сина і онука фронтовиків». Всі ми, хто народився у перше десятиліття після Другої світової війни, – діти і онуки фронтовиків, а також онуки репресованих дідів, знаємо різні спогади, оскільки святий обов’язок кожного – знати свій родовід, берегти пам’ять про батьків без урахування їх успішності. Можна також написати публікацію чи, навіть, книгу, якщо є можливість і про що (бажано тільки не антиукраїнське – прокомуністичне, прорадянське). Адже пам’ять про наших предків становить головне багатство нашої душі.
    Краще, коли «сини і онуки фронтовиків» вчать історію України, в тому числі й у Другій світовій війні, за чисельними розсекреченими документами, дослідженнями сучасних українських істориків і національних інститутів, а не за старими радянськими шкільними та вузівськими підручниками чи подібними ним книгами. На мою думку, Олексій Орєхович завжди робить «об’єктивний, неупереджений аналіз подій і документів», і не тільки стосовно Другої світової війни.
    І дуже сумно, що професор Національної академії державного управління при Президентові України, де готуються керівні кадри для органів державного управління та місцевого самоврядування незалежної України, не вчить (або вдає, що не вчить) її правдиву історію, має антиукраїнську позицію та нав’язує неї своїм слухачам.

    • Олександр Пухкал коментує:

      Пане Миколо! Перш ніж пропонувати вчити історію України та звинувачувати в “антиукраїнській позиції” варто самому добре розібратись в предметній сфері Другої світової війни. З Вашого коментаря проступають щонайменше дві методологічні помилки. 1). Умовно “хуторянська”. Історію України неможливо вивчити ізольовано (не в контексті) від Всесвітньої історії. 2). Умовно “паперова”. Історію найкраще вчити, аналізувати та оцінювати (поки є така можливість) не стільки за документами, скільки за розповідями, спогадами учасників і ще живих свідків тих історичних подій. Не вірите спогадам мого батька, який пройшов війну з першого до останнього дня, мав 5 поранень, 10 бойових нагород, то прочитайте книгу нашого земляка, академіка В.В. Хільчевського “Спогади останнього солдата Великої вітчизняної війни”. Зустріньтесь з ним, йому йде 94 рік, але він має чудову пам’ять і світлий розум. А щодо мого професорства в НАДУ не переймайтеся, його оцінюють мої слухачі, аспіранти і докторанти. І, повірте, я їх оцінкою задоволений, інакше не працював би. Негоже, не прослухавши жодної моєї лекції, не побувавши на жодному семінарі, круглому столі, діловій грі, не прочитавши наукових праць (хоча б 2-3 із 200) тощо, дозволяти собі давати суб’єктивну оцінку викладачу-науковцю. Я не стверджую, що не помиляюсь, що все знаю і розумію. Але там де маю переконання, займаю позицію, яку прошу поважати.

      • Микола Костюк коментує:

        Опонент теми, що викладена в коментованій публікації, напрошується на запитання: пане Олександре, Ви просто професор-демагог старої радянського-партійної закваски чи ще й пропагандист, який працює на країну-агресора?

        • Олександр Пухкал коментує:

          Демагог, пане Миколо, швидше Ви, оскільки не знаючи людину вішаєте ярлики і розкидаєтесь звинуваченнями. Я вимагаю від Вас надати конкретні докази моєї вини, або вибачень. Інакше буду наполягати на виключенні Вас із складу Чернігівського земляцтва, створення якого я ініціював у 1995 році і яке зареєстрував за власні гроші. Ми, засновники, створювали земляцтво не для того щоб хтось його руйнував зсередини безпідставною демагогією.

        • Анатолій Пінчук коментує:

          Я цілком і повністю підтримую позицію, яку виклав Микола Костюк. Лише так ми зможемо побороти наслідки московитського іга! Прохання до земляків: все-таки знайти час і прочитати статтю Олексія Орєховича «Ціна змови» від 08.06.2018. http://chz.org.ua/tsina-zmovy/#more-10860 Читайте.

          • Олександр Пухкал коментує:

            Мені цікаво, пане Анатолію, як Ви відреагуєте на те якщо завтра пан Микола Вас безпідставно та бездоказово назве “демагогом” та “пропагандистом…країни-агресора”? Якщо Ви “повністю підтримуєте” такий стиль і таку культуру дискусії, то я її цілком припиняю як недемократичну, некоректну та малопродуктивну. Також буду ініціювати обговорення питання культури дискусії земляків на Раді земляцтва.

  5. Анатолій Пінчук коментує:

    Я не збираюсь дискутувати з паном професором, але:
    14 листопада 2017 року із закону “Про статус ветеранів війни” виключили терміни радянської та російської історіографії.
    Верховна Рада схвалила зміни до закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Урядовий законопроект №5697 підтримав 241 народний депутат.
    У тексті закону терміни “Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років”, “Велика Вітчизняна”, “Велика Вітчизняна війна та війна з Японією”, “Велика вітчизняна війна 1941-1945 років та війна 1945 року з імперіалістичною Японією” замінено на “Друга світова війна”.
    17.11.2017 – Закон підписано Головою Верховної Ради України.
    17.11.2017 – Закон направлено на підпис Президенту.
    21.11.2017 – Закон повернуто з підписом від Президента.
    А ще раніше був Закон № 315-VIII від 9 квітня 2015 року http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/315-19
    Але якщо пану професору «закони не писані», то це інша річ.

    • Олександр Пухкал коментує:

      Пане Анатолій. Я знаю вітчизняне законодавство. Сам є автором (співавтором) 69 законопроектів, 32 з яких розглянуті і 28 (КПД 88%) прийняті та діють. Закон про який Ви згадуєте мені теж відомий і я його виконую, вживаючи термін Друга світова війна (ДСВ). Але світова історіографія, для означення окремих складових ДСВ, вживає відповідні терміни. Живі ветерани ДСВ теж вживають для означення Східноєвропейського театру війни термін ВВВ. Закон замінив терміни, але він не заборонив ветеранам вживати старі терміни. І думаю, що це гуманно. От і В.В. Хільчевський вживає їх в своїх спогадах. Я допомагав йому з їх друком. Чи міг я йому це заборонити? Як гадаєте?

  6. Олександр Пухкал коментує:

    Пане Анатолій. Я знаю вітчизняне законодавство. Сам є автором (співавтором) 69 законопроектів, 32 з яких розглянуті і 28 (КПД 88%) прийняті та діють. Закон про який Ви згадуєте мені теж відомий і я його виконую, вживаючи термін Друга світова війна (ДСВ). Але світова історіографія, для означення окремих складових ДСВ, вживає відповідні терміни. Живі ветерани ДСВ теж вживають для означення Східноєвропейського театру війни термін ВВВ. Закон змінив терміни, але він не заборонив вживати старі терміни. І думаю, що це гуманно, особливо по відношенню до ветеранів війни. От і В.В. Хільчевський вживає їх в своїх спогадах. Я допомагав йому з їх друком. Чи міг я йому це заборонити? Як гадаєте?

  7. Микола Костюк коментує:

    Олександре Григоровичу, вибачте за можливу образу, що вкралася в недооцінці Ваших наукових заслуг. Сподіваюсь у наступному коментарі Ви викладете бібліографію своїх наукових праць, щоб разом зі мною ознайомилася більша кількість наших земляків.
    Стосовно ветеранів Другої світової війни. Їх жертовний вклад у спільну перемогу над нацизмом у цій війні неоціненний. Схиляюсь перед їх героїзмом і подвигом заради майбутніх поколінь. І щоб не було в подальшому непорозумінь, хотілось би прочитати не тільки згадану Вами книгу нашого земляка В.В. Хільчевського, а й книги інших наших земляків про Другу світову війну. Якщо Ви маєте книгу В.В. Хільчевського та інших земляків в електронному вигляді, наприклад у форматі pdf, – це дозволить значно збільшити аудиторію її читачів.

    • Олександр Пухкал коментує:

      Пане Миколо. Щодо моїх наукових праць в галузі державного управління, політології, політичної економіки та міжнародних відносин то більшість їх є у відкритому доступі в Інтернеті. Щодо книги Хільчевського В.В. в електронному форматі то вона є у генерала Собори А.І. Спробую Вам дістати. Він пише про війну саму правду, оскільки я маю можливість порівнювати його спогади зі спогадами мого батька, які готую до друку.

      • Микола Костюк коментує:

        Олександре Григоровичу, за Вашою порадою попрацював в Інтернеті. Про Ваші наукові праці знайшов ось такі відомості.
        Сторінка у Вікіпедії https://uk.wikipedia.org/wiki/Пухкал_Олександр_Григорович:
        «Пухкал О. Г. Модернізація державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні. Монографія. Київ, 2010. – 287 с.
        Автор (співавтор) 65 законопроектів. 32 розглянуті і 28 з них прийняті як Закони України та Постанови Верховної Ради України.
        Автор понад 120 опублікованих наукових та навчально-методичних праць в галузі державного управління, політичної економії, політології та міжнародних відносин».
        Сайт «Національна академія державного управління при Президентові України. Кафедра публічної політики та політичної аналітики http://academy.gov.ua/analysis/?lang=ukr&tip=dop&tipn=tutors&page=5:
        «Пухкал Олександр Григорович …автор понад 120 наукових праць в галузі державного управління, політекономії, політології, міжнародних відносин; автор (співавтор) 65 законопроектів, 28 з яких прийняті як Закони України та Постанови Верховної Ради України; автор і ведучий телепрограм «Політична термінологія» та «Уроки парламентаризму» на Парламентському телеканалі «РАДА».
        Офіційна Україна сьогодні http://www.dovidka.com.ua/user/?code=68063:
        «Автор понад 100 наук. і науково-метод. праць в галузі макроекономіки, міжнар. відносин, менеджменту та держ. упр.»
        Журнал «Економіка та держава» – наукове фахове видання України з питань економіки http://www.economy.in.ua/?n=7&y=2010:
        «О. Г. Пухкал, к. е. н., докторант кафедри політичної аналітики та прогнозування, Національна академія державного управління при Президентові України «ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ».
        Моя спроба прочитати в Інтернеті хоч 2-3 Ваші наукові праці закінчилася безуспішно. Також не знайшов переліку Ваших наукових праць, які згадуються в різних джерелах – «понад 100, 120, 200». Було б добре якби Ви знайшли можливість і надали посилання в Інтернеті, щоб можна знайти та прочитати Ваші праці.

  8. Анатолій Пінчук коментує:

    Шановні земляки! Написати цей коментар мене спонукала назва статті – «Не прийнято згадувати». Чому? Чому досі в Україні не прийнято згадувати, що це цар Петро 1 перейменував Московію в Росію, що московити до слов’ян не мають ніякого відношення, за винятком тих територій, що входили до складу Київської Русі, а потім з різних причин були окуповані Московією (Росією). Це Смоленські, Курські землі, Слобожанщина (Орловська область в РСФСР була створена лише в 1937 р., Брянська – в 1944 р., Білгородська – в 1954 р.). Московити переписали нашу історію, і князь Володимир, княгиня Ольга в них уже давно «вєлікіє русскіє».
    Не прийнято згадувати, що «Россійская грамматіка» та «язик» були створені лише через 100! років після Переяславської Ради. Ось що пишуть російські імперські історики про Переяславську раду: «9 октября из Москвы на Украину выехало великое русское посольство в составе ближнего боярина Василия Бутурлина, окольничего Ивана Алферова, начальника московских стрельцов Артамона Матвеева и думного дьяка Лариона Лопухина. При посольстве были стольники, дворяне, стряпчие, ТОЛМАЧИ и охрана из двухсот стрельцов.» https://history.wikireading.ru/58596 А як же без перекладачів? Фінно-угрські племена слов’янських мов не розуміли!
    Що вже говорити про новітню історію… В школі на уроці історії вчителька розказувала нам про проклятих фашистів, що в 1941 р. підірвали Хрещатик у Києві. А коли я встав та запитав: «а чому в 1941 р., окупанти тоді ж думали, що прийшли назавжди? В 1943 році – було б зрозуміло…». Вчителька не знала, що сказати… Така ж брехня про розстріляних ще до окупації полонених польських офіцерів, яких ніби то знищили німці. Про Другу світову війну досі прийнято згадувати лише в контексті «гєроізму совєтскіх воінов-освободітєлєй». В мої шкільні роки, коли майже кожен чоловік віком за 40 років був колишнім фронтовиком, чув я про «подвігі совєтскіх солдат» в Європі… Говорили – «Жуков разрєшіл». І лише дехто чесно та відверто про це сказав, як ось цей ветеран: https://www.youtube.com/watch?v=gDK097VoIak
    Участь українців в Другій світовій війні – це трагедія України!
    Наш Великий Українець, наш земляк – Левко Лук’яненко, який вчора залишив нас, ще 10 років тому написав цю статтю: http://www.personal-plus.net/276/3382.html Я прошу вас — прочитайте, подумайте, згадайте. І, мабуть, не випадково він народився саме 24 серпня – в День Незалежності України! Вічна йому пам’ять!
    Слава Україні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *