Пам’яті Шевченка Віталія

Мовчу про сум, бо хочеться кричати…

Сльозами цю печаль не сполоснуть.

Нескінчене в роботі й непочате, –

Творця назад уже не повернуть… 

Та оживе минувшина для слави,

Бо «Я» твоє попереду зорить.

Вогонь свічок перейде у заграву,

Як сяйво духу, вічно не згорить.

Твоє життя – на карті мислень світу.

Від українських предківських широт

Всесильний ген доносить факел звіту

Про ті струмки, де починавсь народ.

Живи в словах нащадкам всім на диво,

Світи в глибінь розрухи й суєти.

Схилю в поклоні голову я сиву

Перед взірцем творця і доброти.

Твої думки у зернах проростали…

Чому так швидко з гурту вирвав час?

Чом рано серце битись перестало?

Нащо світильник розуму погас?

Ольга ШТЕПА

20.09.2018

Опубліковано у Вшанування пам'яті | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *