Про фестиваль «Чернігівська Січ»

Пропоную два свої вірші про I Відкритий фестиваль патріотичної пісні та поезії «Чернігівська Січ», який відбувся 30 червня у Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка». 

«Чернігівська Січ» в ефірі

Небо синє не вкрите сталлю.

Діти-квіти за сцену бігли.

За лаштунками фестивалю

В об’єктиві шедеври стигли.

Вишиванки цвіли довкола,

На голівках – вінки і стрічки.

Спочиває на осінь школа.

В Качанівці – пісенна річка.

Мова рідна словами предків –

Красномовно – в устах дитини.

Не про цінності статуетки,

Про незламний народ Вкраїни.

У хвилину мовчання – думи

Про солдат і живих, і вічних.

Б’ють мов кулі секунди суму…

Тут майбутнє стоїть із Ічні,

Із Борзни, зі столиці – учень..

В мікрофоні – по всій планеті

Через Січ і дніпровські кручі

Лине слово життя, не смерті.

На орбіті століть – планета,

Діти-зорі – в Сузір’ї Віку

Розривають війни тенета, –

Слово – зброя, мов гостра піка

Чуйте, люди усього світу!

Вільне слово не впхнеш за грати!

Українські благають діти:

«Повертайтесь додому, тату!»

В патріотиці – наша воля,

Це «Чернігівська Січ» віщує.

Україні – преславну долю,

Як молитву, хай Бог почує!

01.07.2018 р.

Зв’язок поколінь

Тепло в чотири пари рук

Жіночих, ніжних і ласкавих,

Від серця – пульсом в тихий звук

Ішло від кожної октави.

Прапрабабуся вечорами

При свічах ткала полотно.

І місяченько із-за рами

Світив на виткане рядно.

Зігріте в думах про майбутнє,

В сувої довго береглось.

Нехай лежить, на щось та путнє

Колись комусь воно здалось.

І прабаба, бувало, в скрині

Лишала знов того шматка.

У поколінні третім нині

Знайшла бабусина рука.

Зраділа. Милому онуку –

На вишиванку тут якраз.

І, взявши заполоч у руки,

Голками клала хрестик-спас.

А на душі було так гарно,

Запахли колосом жита,

У небі сонячно, не хмарно,

І вишивка в хресті – свята.

Почула –  буде в Качанівці

Дитячий перший фестиваль.

А часу вже – два дні на цівці

І притупилась в голки сталь.

Згадалось літо. Льон синіє…

І вмить утома впала з пліч.

Онук чекає у надії.

Дошила вишивку вже в ніч.

Передала дочці сорочку.

Аж навернулася сльоза,

Як надівала на синочка.

«Я берегтиму!» – він сказав.

У Качанівці вишиванок –

Мов квітника густий розмай.

Запрошує на сцену ранок

Онука з віршем «Рідний край».

Окрилені всі діти святом,

Що кличе мир на цій землі.

На захисті чи брат, чи тато,

Їх ждуть у місті і в селі.

Бринить сльоза у стоголоссі

І кожен рад перемогти.

Нехай шумлять поля в колоссі,

Під мирним небом – я і ти.

А вишиванка гріє душу,

В чотири пари рук – тепло.

Внук переміг! Сказати мушу,

Щоб так навіки вже й було.

02.07.2018 р.

Ольга ШТЕПА

Опубліковано у Присвяти | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *