Росія — «православна», або Дута велич

Невелика кількість парафіян на різдвяні та великодні свята в храмах російської церкви наявно показує рівень воцерковленості росіян.

Статистика — жорстка річ: іноді видає те, чого б не хотілося показувати причетним до її об’єктів. Уже стало загальновідомим: кількість парафіян на різдвяні та великодні свята в храмах російської церкви наявно показує рівень воцерковленості росіян. Тобто на позір православна країна виявляється геть неправославною, якщо у храми на головні християнські свята приходять менш як два відсотки населення. Натомість біля мечетей в православній Москві не протовпитися навіть на прилеглих вулицях…

Щойно сайт «Портал – кредо. Ру» опублікував цікаві дані про відвідування різдвяних богослужінь в областях Російської Федерації. І вони наочно показують рівень не тільки воцерковленості російської публіки, а й рівень брехні московської патріархії.

Отже, у Владимирській області відбулося 151 богослужіння, в яких брали участь аж 16 тисяч осіб — це 1,2 відсотка від кількості мешканців регіону. В Івановській області богослужіння проведено у 153 храмах, які відвідали 15 тисяч вірян (1,5% від усіх мешканців). У Костромській у 72 храми прийшли лише сім тисяч вірян — це ті самі 1,2% від кількості всіх жителів області. Схожа ситуація в інших типово російських областях — Смоленській, Архангельській (там менше відсотка — холодно, мабуть), Волгоградській тощо. Виділяється кількістю храмів Нижньогородська область — аж 329 храмів, але прийшли лише два відсотки мешканців краю. Проте така велика кількість храмів мусить утримувати аж шістьох архієреїв! Виділяються Тамбовська область — 3,9% та Томська — 0,3%. Я не брав до розгляду неросійські регіони — такі як Адигея, Марій Ел чи Удмуртію, бо там цифри ще менші.

Тепер про брехню на прикладі Костромської єпархії РПЦ. Богослужіння відбулися у 72 храмах, але на офіційному сайті єпархії зазначено 123 храми, отже, у 51 храмі «кондової» російської області не звучала молитва. Що значить — не звучить у «рядові» свята та неділі. А кількість храмів — брехня, така властива для московської патріархії. Що й не дивно, якщо у Нерехтському районі, скажімо, нараховується дев’ять храмів, але є тільки шість священиків, а в Буйському — п’ять священиків на 14 храмів. Звісно, не можуть же вони літати, як метеори, та й канони забороняють священику в один день служити дві літургії. Тож і стоять пусткою храми страх якої канонічної РПЦ!

Я окремо продивився Сусанінський район (назва ж яка знакова!). Тут діють лише п’ять храмів на 128 населених пунктів. Ну, добре, можуть бути малесенькі поселення та хутори, де нема сенсу храми ставити, але ж у цьому районі селище і вісім сіл з населенням від 328 мешканців до 3 154. І на все про все — п’ять храмів (та ще й з них один — відомчий, бо при інтернаті. Тобто навряд чи туди ходять мешканці сіл, які не є пацієнтами). Два священики на весь Сусанінський район!

Типова російська область — Івановська. Тут аж три єпархії, богослужіння, нагадаю, відбулися у 153 храмах. Але ж тільки в одній із трьох єпархій митрополії — Іваново-Вознесенській офіційний її сайт налічує 190 парафій!

Виходить, що й тут брехня. Придивимось ближче на прикладі Вичугського благочиння: тут діють 13 храмів на п’ять священиків. Тобто реально Різдвяну Літургію й служили лише в п’яти храмах. А ще щонайменше чотири храми у селах та дєрєвнях (це в Росії різні поняття) Борщевка, Золотилово, Сошники та селищі Стара Вичуга — недіючі, напівзруйновані. До речі, без українців там не обходяться і сьогодні — благочинним є Косянчук… Як в Ніколо-Шартомському монастирі архімандритствує українець Понамарчук, а в Гаврилово-Посадському благочинні Шуйської єпархії йому допомагає ієрей Маланчук.

У Кінешемській єпархії — 63 храми, але на прикладі Палехського благочиння й там бачимо маніпуляції — на п’ять храмів три священики, в тому числі навіть у кафедральному соборі єпархії — один-однісінький священик.

Пригадалося мені, як я був у Свєтогорську (до російської окупації — фінське місто Енсо) Ленінградської області — місті з 15 тисячами мешканців. Звісно, це було до російсько-української війни. Так ось там діяли громади адвентистів, баптистів, але парафії РПЦ дуже довго не було, а православні люди святити паски (у них — «куличи) їздили у Виборг. Зате в Україні російська церква мало не в кожному хуторі нареєструвала свої парафії, щоб утримати їх у вірності Москві.

Підсумок: патріарх Кіріл Гундяєв насотворяв велике число єпархій, подробивши області на 3—5 єпархій. Але це все дуте.

Нагадаємо: коли патріарх московський Кіріл став хвалитися/погрожувати кількістю парафій та єпархій РПЦ, Патріарх Константинопольський Варфоломій I запитав — мовляв, а скільки людей охрестили, скільки воцерковили, скільки причащаєте? Ці питання, як бачимо, були риторичними, бо геть не збігаються з надутою величчю РПЦ, за якою брехня, приписки і видавання бажаного за дійсне.

Василь ЧЕПУРНИЙ, «Голос України»

Опубліковано у Роздуми | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до Росія — «православна», або Дута велич

  1. Анатолій Пінчук коментує:

    Оце не так давно прочитав, що Предстоятеля помісної Української Православної Церкви Митрополита Епіфанія привітав юний колектив з міста Прилуки, що на Чернігівщині. Діти, яких супроводжував священник Віталій Юрочко, презентували Предстоятелю яскраву театралізовану виставу та виконали українські щедрівки. Читайте тут: https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/do-mytropolyta-epifaniya-zavitaly-tvorchi-kolektyvy-z-kyyivshhyny-ta-chernigivshhyny/
    І зразу пригадались події минулого року: «14 квітня у парку поблизу центральної площі Прилук за участі представників міської та районної влади, учасників АТО/ООС і громадськості міста та району відкрили пам’ятний знак, споруджений на честь земляків, які загинули в зоні проведення антитерористичної операції та операції об’єднаних сил.» Читайте тут: http://chz.org.ua/u-prylukakh-vidkryly-pam-iatnyy-znak/
    Також: «28 жовтня в смт Мала Дівиця відбулося відкриття пам’ятного знаку на честь Героя України Міхнюка Олега Івановича.» Читайте тут: http://chz.org.ua/u-maliy-divytsi-vidkryly-pam-iatnyy-znak-na-chest-heroia-ukrainy-oleha-mikhniuka/
    Обидва пам’ятні знаки освятив настоятель Собору Різдва Пресвятої Богородиці (м. Прилуки) Православної Церкви України, протоієрей Віталій Юрочко та військовий капелан, бойовий побратим Олега Міхнюка – отець Георгій.
    Та ієрархи московських церков міста Прилуки від участі в заходах ухилились… Крємль нє вєліт?
    Наше Земляцтво також ухилилось…
    Зате як помпезно провезли послів 13 держав та ООН по українських церквах та монастирях, що досі підпорядковані Москві! Наш очільник навіть отримав за це подяку! Читайте тут: http://chz.org.ua/podiakuvaly-za-initsiatyvu-ta-pidtrymku/
    В доповіді голови земляцтва на конференції http://chz.org.ua/dopovid-holovy-zemliatstva-na-konferentsii/ я прочитав ось це: «Здійснили благодійну допомогу релігійним общинам: Прилуцькому Спасо-Преображенському собору передали кущоріз, Густинському Свято-Троїцькому монастирю – січкоріз»; обидві «общини» – московського патріархату (А. П.). Що тут сказати? «У всякого своя доля І свій шлях широкий…».
    І хотілося також закінчити словами Великого Тараса: « Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!»
    Та чомусь не йде з голови той самий вірш Олександра Олеся, що написаний у далекому 1928 році:
    І ти продався їм, Тичино,
    І ти пішов до москаля?
    О бідна мати, Україно,
    В журбі головонька твоя.
    В кривавім морі по коліна
    Стоїть без сорому в очах
    Поет, колишній наш Тичина,
    І прославляє смерть і жах.
    Прилюдно б’є катам поклони,
    Катів виспівує в піснях.
    А з-під землі ідуть прокльони
    Борців, розп’ятих на хрестах.
    Іудо, ти шляхетний жиде,
    Пішов, повісивсь в самоті.
    Павло Тичина… цей не піде –
    Він сам розіпне на хресті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.