Щоб не втратить завтрашній день…

Наша країна дуже багата на державні та релігійні свята. Кожна пора року може похвалитися своїми святами. 

Ось саме серпень по праву вважається місяцем урожаю та земляних плодів. Але так як різні плоди дозрівають в різних місцях не в один і той же час, селяни із одного свята зробили аж цілих три. Як називалися вони в язичні часи, навряд чи коли-небудь нам доведеться дізнатися, а відомі вони нині під церковною назвою Спаси – від одного із найменувань Ісуса Христа – Спаситель, скорочено Спас.

Перший Спас, відзначається 14 серпня, а називають його ще Спас на воді, мокрий Спас; медовий Спас. Найбільш поширена його назва в Україні – Маковея, що теж має церковне походження. Під впливом асоціації незнайомого слова Маковей із знайомим – мак – виник народний варіант назви цього свята – Маковея, і все у цей день було повязане з цією рослиною, адже мак в українців – символ плодючості.

У цей день у церквах святять воду, осінні квіти та мак.

Обрядовою їжею у цей день є «шуліки» – печені коржі, поламані на шматочки і облиті медовою ситою та розтертим маком. Старі люди памятають, що колись «на Маковея» усі кияни сходилися та зїжджалися до Дніпра святити воду. Хворі на пропасницю люди купалися в річці, бо вода в цей день вважалася зцілюючою.

Що ж, коли познайомитися з історією цього свята, то цей день майже так же пройшов і у мене.

Саме у цей час перебувала на лікуванні в Чернігівській обласній лікарні, тому до церкви можливості піти та посвятити мак чи просто осінні квіти не було. А що до «шулік», то замість них придбала пиріжки з маком. І навіть у Києві на Дніпрі довелося побути, але не з причини хвороби на пропасницю.

А було все так. З поетесою Ольгою Андріївною Пилипчук, яка родом з Мотронівки, з тої самої, де нині заповідник «Ганнина Пустить» та де покояться Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок і Василь Білозерський, а нині проживає в місті Кременчук, ми заочно знайомі понад п’ять років. Часто телефонуємо одна одній, ділимося творчими новинами. Ольга Андріївна поштою надіслала мені дуже багато своїх збірок з дарчим підписом, які нині займають почесне місце в куточку літератури рідного краю в кабінеті української мови та літератури Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, дисків. Багато її творів присвячено саме світочу української культури Пантелеймону Кулішу, його дружині – Ганні Барвінок, малій батьківщині та всім подіям, які відбуваються в історії нашої країни. Тому і недивно, що вони актуальні та сучасні. Ольга Андріївна – авторка 45-ти поетичних збірок, буклетів, лауреат багатьох премій, знана миткиня по всій Україні. Дуже часто її твори використовую у своїй педагогічній практиці: звучать вони на різних літературних святах, цитуються в творчих роботах учнів. Тому і недивно, що дружба та увага такої особи до мене – це велика честь. Та одне дуже прикро, у жінки дуже слабке здоровя, тому вона не має можливості часто приїздити туди, де закопана її пуповина, де пройшло її дитинство, де могилки її рідні.

Та цього року ми домовилися будь там що зустрітися в «Ганниній Пустині» на Кулішевому святі. Та не все так виходить, як нам бажається. Саме в цей час мені довелося відправитися на лікування в Чернігів, а тому обмежилася телефонним дзвінком Ользі Андріївні і сказала, що наша зустріч не відбудеться. Але, як не дивно, та і сама поетеса в цей час перебувала на лікуванні в санаторії «Жовтень» Кончи-Заспи. І у мене визріла думка про те, щоб там не було, а маю зустрітися з моєю заочною подругою, бо іншого випадку може вже і не буде.

Така можливість у мене зявилася саме 14 серпня на свято Маковея. Заздалегідь зателефонувала своїй подрузі по Сосницькому відділенню земляцтва Людмилі Петрівні Коваленко, що мешкає Києві та попрохала її про допомогу: поїхати разом зі мною до Кончи-Заспи, де ніколи не була, а лише чула, що там відпочивали та лікувалися в різні періоди відомі українські письменники, серед них і Андрій Малишко (та і мій батько свого часу проходив там своє лікування хвороби серця – авт.). А точну адресу та як саме доїхати до санаторію «Жовтень» мені розповів Володимир Олексійович Леміш, голова Борзнянського відділення Чернігівського земляцтва, який на передодні відвідав Ольгу Андріївну, бо вона входить до складу цього відділення.

Ось так, після різних лікувальних процедур, маршруткою поїхала до Києва, де і зустрілася з Людмилою Петрівною. Ця зустріч була теплою, приємною, так як з нею не бачилась вже майже півроку, від загальних зборів земляцтва. Вона розповіла, що з сестрою Валентиною побували на екскурсії в Прибалтиці, де дуже гарно повели час. Так у розмовах і спогадах ми дісталися до санаторію «Жовтень». Для зустрічі та знайомства з Ольгою Андріївною у нас було дуже мало часу, так як мені цього ж дня треба повернутися до Чернігова. Та за ці буквально 20 хвилин сталося так багато: у нас відбулось уже реальне знайомство. Ми сфотографувалися на згадку. А в подарунок привезла їй ті ж самі символічні пиріжки з маком з Чернігівщини. І мені здалося, що ця зустріч дуже порадувала Ольгу Андріївну.

Наступного дня у телефонній розмові поетеса прочитала свого вірша «Світе-ранку», написаного за одну ніч під враженнями  від зустрічі.

Прокидайся мій день!

Хоч часи і буремні –

Хай веде тебе доля на зустріч весні.

Я подякую дню і вклонюся доземно –

Світлий ранок засяє промінням ясним.

Заспівають жита золотистим колоссям,

Хоч вже й притомивсь невпокорений світ,

Та у нашій країні здавен повелося –

Вплітать жито в вінок і волошковий цвіт.

Прокидайсь, світлий день!

Умивайся росою.

Дай наснаги народу. Надію ще дай!

На світанку з зорею святою водою

Рідну матінку-землю рясніш окропляй.

Ця поезія увійде у нову збірку «Нескорена Україна» у розділ «Земля роду мого».

Після цієї зустрічі ми ще частіше телефонуємо одна одній. Стали ще ближчі наші відносини. Я дуже рада тому, що наше знайомство стало реальністю. Що все було зроблене для того, «щоб не втратити завтрашній день», як любить говорити Леонід Олексійович Закордонець, український поет, добрий знайомий Ольги Андріївни. Та і сама поетеса дуже часто любить повторювати ці слова. Вони стали для неї ніби девізом її теперішнього життя. А ще для неї ліки – це її творчість.

Вірю в те, що доля подарує мені ще один шанс для зустрічі з цією прекрасною жінкою, талановитою миткинею, вірною дочкою України-матері.

Валентина МОВЧАН

Опубліковано у Видатні земляки, У відділенях | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *