Ще раз про серйозну хворобу

Сьогодні минає місяць з дня розміщення мною на нашому сайті публікації «Серйозній хворобі діагноз мають поставити читачі», до якої свої відгуки у вигляді коментарів залишили лише три члени Чернігівського земляцтва (з майже 3-х тисяч за списками відділень): Сергій Ковтун, Іван Забіяка та Володимир Лузан.

Це підтверджує абсолютно байдуже ставлення земляків  до подальшої долі земляцького часопису «Отчий поріг», в тому числі, і в першу чергу, переважної більшості членів Ради, яким доручено забезпечувати виконання Статуту Товариства з дотриманням чинного законодавства України.

Зовсім недавно, 20 лютого, громадськість Чернігівщини, як і всієї України, керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, вшанували подвиг Героїв Небесної Сотні. Але про участь у цих заходах представників ГО «Товариство «Чернігівське земляцтво»  немає жодної згадки в щойно отриманому третьому номері часопису «Отчий поріг».

Все це разом взяте змусило мене згадати події п’ятирічної давнини, як 21 лютого 2014 року на сторінці Всеукраїнської тижневої газети «Сіверщина» з’явилась публікація Василя Чепурного «Голова Чернігівського земляцтва закликає Януковича заарештувати майданівців».

Підставою, що надихнула шановного Василя Федоровича взятися за перо, був лист  українців Росії до президента Віктора Януковича, який опублікували Українські Національні Новини (УНН) 20 лютого 2014 року: «Українці в Росії звернулися з листом до Президента В.Януковича», в якому, зокрема був такий заклик:

«…Ми просимо Вас, шановний Вікторе Федоровичу, в ім’я порятунку цілісності України і життя мільйонів українців, серед яких знаходяться наші матері, батьки , брати і сестри застосувати всю владу і силу, яка є в Ваших руках, щоб навести порядок в країні. Призвідники всього цього свавілля повинні бути негайно заарештовані і віддані суду».

Серед підписантів цього ганебного листа був відомий нам «Лях Н.І. – Голова правління Регіональної громадської організації (РГО) «Рада земляцтв України» у Москві, дійсний державний радник Російської Федерації I класу». Крім того, на той час він був ще й членом РГО «Чернігівське земляцтво» в Москві.

А 26 лютого 2014 року з’явилась заява голови РГО «Об’єднання українців «Провісник» Тараса Дудка (справжнього Українця в Росії!): «Ми віримо в перемогу українського народу як в історичну неминучість».

Повідомлення авторитетної «Сіверщини», та ще й під таким заголовком, викликало не тільки багато запитань, а навіть підозр щодо Чернігівського земляцтва в місті Києві. Адже в Києві та на Чернігівщині найбільш відоме столичне Чернігівське земляцтво, а тому земляків-чернігівців і всіх відвідувачів інформаційних сайтів України одразу привернуло увагу те, що «голова Чернігівського земляцтва закликає Януковича заарештувати майданівців».

У зв’язку з таким повідомленням «Сіверщини» виникла потреба внести деяку ясність, яку й було зроблено на нашому сайті у публікації Олексія Орєховича  «Бійтеся байдужих …».

Трохи пізніше, 22 квітня 2014 року Блистівський сільський голова та депутати Блистівської сільської ради Менського району звернулись з листом до свого колишнього односельця Миколи Ляха, про що повідомлялося на нашому сайті в публікації «Земляки звернулись до Миколи Ляха».

А що в цей час робила Рада нашого Земляцтва зразка 2014 року? Мабуть, радилась. Ніколай Лях вже підтримав окупацію Криму та Донбасу, а Рада Земляцтва все чогось чи когось чекала? Лише 13 лютого 2015 року зібрались для розгляду проекту тексту звернення до Миколи Ляха.

Проект тексту звернення був прийнятий  за основу та  запропонуваний для обговорення земляками впродовж наступного тижня до 21 лютого включно. Потім редакційна група з числа членів Ради склала узгоджений лист-звернення. Як влучно сказав тоді про цей лист-звернення у своєму коментарі Сергій Ковтун: «Із зверненням до Миколи Ляха забарилися рівно на рік».

Також на загальних зборах повноважних представників членів СГО «Асоціація земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України» 17 лютого 2015 року було заслухане повідомлення Віктора Ткаченка про прийняте Радою Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві 13 лютого звернення до голови Ради українських земляцтв у Москві Миколи Ляха. Віктор Вікторович також ознайомив учасників зборів із змістом звернення. За рішенням зборів був підготовлений проект листа-звернення до РГО «Рада земляцтв України в Москві» та усіх українців Росії, що був узгоджений з членами Координаційного комітету Асоціації. Після узгодження з керівниками земляцтв областей і регіонів України Віктор Ткаченко 26 лютого 2015 року підписав цей лист-звернення: http://chz.org.ua/wp-content/uploads/2015/03/лист-звернення.pdf Лист був надісланий до РГО «Рада земляцтв України в Москві».

Нарешті в №3 (159) за березень 2015 року земляцької газети на сторінці 8 Рада Земляцтва опублікувала свій лист-звернення до Ляха. Ось він:

«Голові Ради українських земляцтв у Москві Миколі Ляху

Відкритий лист

Ось уже більше року на українській землі триває кровопролиття, розв’язане кремлівськими імперськими стратегами. Гинуть сотні молодих людей з обох боків, від вдовиних сліз гіркне наша священна земля, від сирітських дитячих плачів здригається небо. Чиниться відверте загарбницьке насилля, неприпустиме для цивілізованих народів на початку ХХІ століття, тим більше, коли йдеться про небачену раніше хитру «гібридну» війну. Особливо гірко стає на душі, коли на боці цинічних загарбників з’являються подібні до Вас «землячки-українці», які забувають, де закопана їх пуповина, якою водою чи молоком поїла їх мати, які святі могили бережуть славу рідного народу.

Свого часу Ви, як вірнопідданий слуга «старшого брата», вимагали ввести російські війська в Україну для захисту вигаданого імперськими ідеологами «русского мира». Було це в часи загарбання Криму. Ваше палке бажання було вволене при допомозі московських «зелених чоловічків» та місцевих ура-патріотів. Ваші земляки-односельці відреагували на Ваш вчинок оперативно, з жахом відсахнувшись від Вас за зраду рідної землі.

Кожна твереза людина, не позбавлена розуму й душі, схаменулася б із початком кровопролиття на Донбасі, яке є черговою ланкою імперського російського ланцюга, що накидається на шию незалежної держави Україна, і якщо не покаялася б, то тактовно замовкла. Та Ви, щиро відробляючи своїм панам за хліб-сіль, продовжуєте скочуватися в прірву безчестя. Ви нарешті виступаєте і як лжеісторик, називаючи Крим та осібно Севастополь «исконно российскими».

Негоже переписувати історію людства навіть за тридцять іудиних срібняків, бо можуть образитися і першопоселенці кримчаки-візантійці, і київський великий князь Володимир, який брав Корсунь тоді, коли ні Москви, ні Московії ще не існувало, і кримські татари, та й українські запорожці, які ходили там на «чайках». Такою ж фальшивкою є й міфічна Новоросія, як корінна російська земля, бо заселена вона північними загарбниками на кістках понищених та вигнаних в інші землі місцевих українських козаків. Радимо Вам по-земляцьки перед тим, як прислужувати сучасним «збирачам російських земель», засісти за вивчення нефальшованої історії й не соромити рідну древню Чернігівщину. На щастя, наша земля породила і славетних патріотів України Олександра Довженка, Павла Тичину, Григорія Верьовку та багато інших.

А кожна чергова жіноча сльозина, кожна крапля мужньої крові захисників України, кожен прокльон із дитячих вуст упаде на Вашу голову. Так завжди народ ставився до зрадників-ренегатів.

Слава Україні!

Рада Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві».

Як помітили читачі, шановний автор тексту листа від Ради Земляцтва, використавши безліч красивих (і правильних!) слів та фраз, зробивши екскурс в історію України, зовсім проігнорував факт звернення підписанта Ляха до Януковича (бо тоді довелось би згадати Майдан?) та «забув» про річницю подвигу Героїв Революції Гідності. Не признаєм, чи що? Чи така особиста неприязнь до Майдану у автора?

А от у листі-зверненні від СГО «Асоціація земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України», який підписав Віктор Ткаченко, вшанування річниці світлої пам’яті Героїв Революції Гідності було на першому плані, та й про «заслуги» Януковича не забули нагадати!

Так само, вже в 2019 році, жодної згадки в нашій земляцькій газеті про отримання Православною Церквою України Томоса, про перехід церковних громад Чернігівщини до Православної Церкви України. Це що, така дрібниця, не варта уваги? Ба, навіть більше того – вже ось понад три місяці в газеті замовчуємо акт агресії РФ в Чорному морі – про збройний напад на три маленькі військові кораблі України із застосуванням бойових літаків, гелікоптерів, восьми кораблів ФСБ РФ та десанту спецпризначенців. Ось такий «патріотизм». Чи така серйозна хвороба?

Мабуть, не випадково, на засідання Ради Земляцтва 21 лютого 2019 року прийшло лише 14 членів Ради (згідно протоколу)… Та і в другому питанні порядку денного засідання не довелось би розглядати стан передплати газети на 2019 рік, якби редакційна політика газети була іншою.

Місяць тому в своєму коментарі Сергій Ковтун наводив приклад газети «Деснянська правда», що після 2014 року стала не цікавою та втратила свого читача. Стосовно нашої газети, то може хай вже буде «Батьківський поріг»! Можливо,  оте «отєчєство» у назві в усьому винне?

То що про все це скаже Рада Земляцтва та земляки?

Дякую читачам за увагу та терпіння! Окрема щира подяка надійному заступнику голови Земляцтва Олексію Орєховичу за матеріали та документи, що свого часу ним були опубліковані на сайті, а мною використані при підготовці даної публікації.

Анатолій ПІНЧУК

Опубліковано у Герої не вмирають, Інше | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

4 коментарі до Ще раз про серйозну хворобу

  1. Микола Пилипенко коментує:

    Пан Анатолій Пінчук порушив актуальні питання, але як і місяць тому на них не зверне уваги редакція земляцького часопису. Щоб звернула увагу, на мою думку, треба писати там, де звернуть увагу. Адже свого часу Корюківській районній газеті “Маяк” правильно нагадали, що переступили закон. Крім того, мені здається, що творці газети або зовсім не читають відгуки про своє творіння, або роблять все свідомо, щоб її знищити.

  2. Микола Костюк коментує:

    З даної публікації видно, що і голова ГО “Товариство “Чернігівське земляцтво” Віктор Ткаченко та його заступник Олексій Орєхович вболівають за долю України та Чернігівщини. На мою думку, не варто протиставляти цих земляків-однодумців окремій частині членів Ради Товариства, що, можливо, з різних причин не змогли проявити себе належним чином у цьому плані, так як це бажав би бачити Анатолій Пінчук. Будемо сподіватися, що найближчим часом вони змінять своє ставлення до важливості громадської діяльності та піднесуть на більш вищий рівень добре звання земляка.

  3. Віктор Шапченко коментує:

    Автори двох попередніх коментарів висловили кожен свою думку, і це добре, що не тільки прочитали, а й залишили слід. У мовчанку грають працівники виконавчої дирекції та самої редакції газети, не висловлюють думки (ні за, ні проти) члени Ради. Переглянувши матеріали про засідання Ради, можна помітити, що стосовно газети розглядається тільки питання щодо передплати (відділенням доводяться завдання як у добрі радянські часи) і зовсім не ведеться мова про якість друкованого органу такої поважної громадської організації, якою є Чернігівське земляцтво. Адже ще зовсім недавно на Чернігівщині та серед столичних земляків газета користувалася значно більшим попитом. На мою думку, шановному Анатолію Пінчуку треба підготувати більш детальні пропозиції щодо підвищення інтересу передплатників до газети та й особисто підключитися до виконання запропонованого. А головному редактору газети піти на зустріч своєму опоненту.

  4. Іван Забіяка коментує:

    Коли в країні куди не глянь-заглянь напружена атмосфера, то так чи інакше подібне загострення відбувається і в локальних осередках. І це закономірно. Чернігівське земляцтво не є винятком. Така кількість членів, як у ньому, серед яких багато людей з творчо-науковим, державним, індивідуальним мисленням, потребує особливого менеджменту.
    Інша справа, як це напруження рознапружується. А швидше всього НЕ рознапружується. І тут теж є своя логіка.
    З самого початку земляцтво було більш консолідованим, більш приземленим як від слова «земля», так і слова «земляцтво». З часом атмосфера змінилася. Земляцтво з горизонталі перетворилося у вертикаль. А, як відомо, кожна вертикаль має певну кількість поверхів. І комусь думається, хтось упевнений, що з верхнього поверху краще і все видно. Це ілюзія. Клумби під будинками найчастіше саджають і доглядають люди, які живуть на першому чи другому поверсі, і вони краще знають, як прикрасити землю, навколишнє. Але на ці клумби краще спостерігати з верхніх поверхів. Красиво ж! Можна навіть з цього поверху й недопалок кинути. Адже є кому там – внизу, на землі – копирсатися…
    У земляцтві «клумби саджають» не ті, хто на першому поверсі. Ні до клумб, ні до всього іншого їм, як до задньої кишені штанів. Зійшлися один раз на рік, поспілкувалися, м’яко кажучи, за свої чи за спонсорські і – до наступного року. У них душа болить за свою землю, коли чарка в руках. І то тоді, коли їм нададуть слово.
    А от, так звані, середняки, яких не любили і знищували з перших переворотних днів 1917-го року, так само незручні і в постсовєтські часи, особливо, коли вони знаходяться в тій же вертикалі. Вони ближче до землі і не гірше бачать, ніж з верхніх поверхів. Але їхнє бачення не сприймається з верхніх поверхів. Це нагадує давнє чи прислів’я, чи щось подібне до нього: коли ні низи,.. ні верхи… Це криза. Хочемо цього ми, чи ні, але вона є і в земляцтві – при всій повазі до того, що ним робиться, бо з великого й питають більше.
    Тут радять комусь персонально так само персонально із кимось зустрітися, помиритися. Це нічого не дасть і не вирішить. Верхній поверх повинен змінити в цілому політику зверхнього ставлення до цього середнього класу: чути його, дослухатися, радитися з ним і, врешті-решт, шанувати за його думки, справи. Та проблема в тому, що з верхніх не спускаються… Російський поет Ігор Кобзєв (1924–1986), переспівуючи текст пісні «Смело, товарищи, в ногу…», так написав: «Вышли мы все из народа, / Как нам вернуться в него?» (Кобзев И. Витязи. М., 1971. С. 150). То чи варто ламати голову над тим, як зайти туди, звідки вийшли? Можливо, не треба виходити? Але ж чи ламають?
    Обговорювалося газету й сайт. Ну й що? Ситуація, як з Васьком. А цим середнякам душа болить ні скільки не менше, ніж верхнім, бо в середніх є одна з найвагоміших переваг: вони позбавленні маніпулятивно-технологічних засобів, ресурсів і навиків, а значить і не користуються ними. Але вони наділені великим і щирим бажанням, які потребують підтримки.

Залишити відповідь до Віктор Шапченко Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.