№12 (216) газети «Отчий поріг»

У друк пішов №12 (216) газети «Отчий поріг».

Але без врахування зауважень.

 

Опубліковано у Дайджест новин КМДА, ЗМІ | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

6 коментарів до №12 (216) газети «Отчий поріг»

  1. Іван Забіяка коментує:

    Ні, між мною і Миколою Івановичем Обушним не виникне суперечності. Я впевнений, що він цього собі НЕ дозволив би.
    А ця колючка ще раз переконливо довела, що риба таки гниє з голови. І таки – гниє. Ще й як! І голова ця продовжує підтверджувати свою нікчемність, мізерність, підлість, ницість, садизм. В роки лихоліття саме такі голови були блюдилизами, прислужниками нових «хазяїв», обливаючи помиями обличчя нації.
    Є таке прислів’я: «В сім’ї не без виродка». Але якщо цей виродок має ще й важелі щось вирішувати – це катастрофа і крах.
    Є ще один вислів: «Не всяка молодість пашить здоров’ям, як і старість – мудрістю». Сформульований він мною ще у 80-х рр., коли працював у Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, директором якого був … Ні, ну це ж треба ще тоді побачити! Хоча, думалося, що не з нього списував.
    Хочу звернутися до шеф-редактора Віктора Ткаченка. Вам така позиція редакції подобається? Ви її підтримуєте? Ви її схвалюєте? Ви також від цього одержуєте задоволення? Це ж плювок насамперед Вам!
    Поки що десь так.

  2. Анатолій Пінчук коментує:

    ДЕЯКІ РОЗДУМИ ПРО ГАЗЕТУ, І ПРО ЗЕМЛЯЦТВО ТАКОЖ.
    Вже традиційно редакційна стаття на 1 сторінці в 12 числі газети йде за підписом «Рада земляцтва», чи щось подібне. Але навіщо? Автор у статті завжди, як правило – один. (Про винятки говорити не будемо). Та й Раду земляцтва перед виходом газети ніхто не скликав… (навіть проігнорували зауваження члена редакційної Ради Олексія Орєховича). Так само, вже традиційно, кожен рік, редакція «забуває» привітати земляків з Днем Збройних Сил України. Чому?
    Стосовно сторінки 10 «Цікавий довідник», де «зник» підпис одного із авторів-упорядників, згадав, як у СССР прізвища відомих кіноакторів, режисерів, сценаристів, що стали дисидентами чи виїхали на проживання за кордон, «вирізали» з титрів у кінофільмах. До речі, на сторінці 4 в статті, що написала Людмила ТИМОФІЄВА, згадку про участь Івана Забіяки в зборах земляків також видалили. А на сайті ця стаття в повному об’ємі! Читайте тут: http://chz.org.ua/pryluchany-pidvely-pidsumky/#more-16007
    Так що гордіться, Іване Михайловичу, Вас теж бояться!
    Зі сторінкою 11 «Повернувся пам’ятником», я думаю, потужне Прилуцьке відділення з редакцією розбереться …
    На сторінці 15 читаю публікацію «Син Полісся». Вперше чую про цю людину, але мене хочуть запевнити, що він «справжній патріот». Звичайно, якщо він справжній патріот Російської Федерації, то питань нема. Наших трудолюбивих людей розпочали вивозити в напівдику Московію ще при Петру І. На жаль, більшість так і залишалась там… Кілька років тому я писав про нашого земляка, справжнього патріота, що залишив квартиру в Москві, забрав дружину-росіянку, сина, та й повернувся в Україну. Сам повернувся, не за завданням КГБ! Читайте про це тут: http://chz.org.ua/vin-vyris-u-markivtsyah/
    Але мене більше цікавить інший «патріот», автор публікації Михайло ХУДОБЕЦЬ. Він називає себе «голова Томського відділення Чернігівського земляцтва», але це не зовсім так… Як він сам колись сказав: «До создания официальной организации дело не дошло…».
    З кількох публікацій в російських ЗМІ відома його біографія чи автобіографія – (мовою оригіналу):
    «Родился 17 ноября 1938 г. в селе Жадово Семёновского района Черниговской области в семье крестьянина. Детство пришлось на сурововые военные годы, но тяготы этих дней легли на плечи матери Анны Игнатьевны, так как отец был призван на танковый завод в Москву. Трудился с раннего детства, два лета был пастухом хозяйственных гусей, после 4 класса подпаском и пастухом колхозных лошадей, которые в то время являлись основной тягловой силой.
    1 декабря 1954 г. отчислен с 8 класса средней школы за неуплату денег за обучение. Работал в колхозе на разных работах. В 1957 году окончил училище механизации сельского хозяйства…»
    Потім три роки військової служби в Прикордонних військах КГБ СССР (м, Брест), де вступив «до лав» єдиної тоді партії…
    В 1960 році «бил направлєн на обучєніє» в Томський індустріальний технікум, (який у 1964 році був перейменований). То вже в лютому 1965 року закінчив Томський геологорозвідувальний технікум.
    І зразу пішов працювати «по спеціальності» (мовою оригіналу) –
    «1 марта 1965 г. утверждён инструктором Томского обкома комсомола, куратором за работой комитетов комсомола предприятий и организаций нефтегазового комплекса Томской области».
    «С 1 сентября 1966 г. переведен в нефтепромысловое управление «Томскнефть» с переездом в пос. Стрежевой».
    «В 1966-1968 годы Михаил Худобец – секретарь (заместитель секретаря) стрежевского объединенного комитета комсомола ударной стройки первого состава..»
    «В 1972 г. окончил (заочно) Томский государственный университет».
    Потім наш «патріот» працював там, «куда направляла вєлікая Родіна»…
    Все це в далекому минулому… А от в травні 2014 року (це тоді, коли в числі 5(149) нашого часопису не було жодної згадки ні про Крим, ні про розв’язану РФ війну на сході України – невже зговорились?), в Томській газеті «ВЕТЕРАНСКИЕ ВЕСТИ» «№ 5 (36), май 2014» на стор. 2 в статті «МЫ С ТОБОЙ, БРАТСКАЯ УКРАИНА!» Міхаіл ХУДОБЄЦ пише:
    «…О чём говорят ветераны? Мысленно они рядом со своими по крови и вере братьями и сёстрами. «Через 70 лет после освобождения от фашистов, мы бы встали в ваш строй, только спинами друг к другу, чтобы прямой наводкой «чихвостить» сволочь, которая толкает наши народы к новой бойне». Первыми поддержать украинцев пришли на Новособорную площадь томские коммунисты. К ним присоединились многие неравнодушные горожане. Вот их лозунги: «Россия и Украина! Одна судьба, одно будущее!» «Держитесь, братья, мы с вами!»… Лише коротенько автор згадав, що: «Были лозунги и на украинском языке.»
    Повністю статтю можна прочитати тут: https://veteran.tomsk.gov.ru/uploads/ckfinder/369/userfiles/files/BB(5(36)).pdf
    Чомусь мені згадались рядки з поеми російського класика Нєкрасова Н. А.:
    «Люди холопского звания —
    Сущие псы иногда:
    Чем тяжелей наказание,
    Тем им милей господа.»

  3. Микола Костюк коментує:

    У публікації від 14 квітня 2014 року «Найчернігівське місто» мандрівника-дослідника Олександра Волощука на сайті http://svoboda.fm/culture/literature/196962.html про Михайла Худобця та «чернігівське земляцтво» в Томську, крім іншого, можна прочитати таке:
    «…Маючи неабиякі зв’язки в місті, вирішив об’єднати вихідців з Чернігівщини. А таких у Томську виявилось чимало – приблизно 30 чоловік. І що дуже важливо, майже всі вони добре знані в місті і регіоні люди: лікарі, науковці, педагоги, заслужені нафтовики. До створення офіційної організації справа не дійшла, але томські чернігівці беруть участь у багатьох заходах, які проводить томський Центр української культури «Джерело».
    Тільки от, як я зрозумів згодом, між «Джерелом» і чернігівським земляцтвом великої злагоди немає. За словами голови ЦУК «Джерело» Мирослави Філіпової, чернігівці намагаються виокремити себе з-поміж інших українців і неадекватно ставляться до вихідців із Західної України. Коментувати не буду…».
    До тих «…вихідців з Чернігівщини… приблизно 30 чоловік…», хто «..неадекватно ставляться до вихідців із Західної України» належить і «справжній патріот Микола Кулак» із «Син Полісся» від Михайла Худобця.
    ГО «Чернігівське земляцтво» є стержнем Громадської Спілки «Асоціація «Рада земляцтв областей та регіонів України».
    За таких обставин виникає запитання до тих, до кого звертався член редакційної Ради часопису «Отчий поріг» із зауваженнями до числа 12 (216): чи не є ігнорування суттєвих зауважень творцями газети компроментацією часопису, земляцтва, внесенням розбрату в земляцьке середовище?

    • Анатолій Пінчук коментує:

      На мою думку, пане Миколо, творці газети менше всього думали про те, що вони компроментують часопис та земляцтво, для них головне – це особисті амбіції!
      Можу ще додати, що починаючи з 2014 року, газета змінила свою орієнтацію, (політичну звичайно). Я вже писав про це ще на початку року в своїх публікаціях: http://chz.org.ua/seryozniy-khvorobi-diahnoz-maiut-postavyty-chytachi/ та http://chz.org.ua/shche-raz-pro-seryoznu-khvorobu/
      У відповідь отримали «НАБОЛІЛЕ» http://chz.org.ua/4-208-hazety-otchyy-porih/ (стор 4,5). Так багато букв! Але дещо сподобалось, ось на стор. 5: «…вони відчувають свою стовідсоткову правоту та опрацьовуючи кожен вираз у земляцькому “досьє”, та і словом теж непогано, то воно дійсно б’є. У визначену ціль…» Оцінили!
      Але що змінилось? Таке враження, що знову нищать і газету, і Земляцтво…

  4. Сергій Ковтун коментує:

    Прочитав нашу земляцьку газету і черговий раз не зрозумів позиції редакційної колегії. На сторінці 15 з великим пафосом розміщено матеріал про сина полісся і про Чернігівське земляцтво в Томську. Не ображаючи особистості, хочеться сказати, що немає в Томську Чернігівського земляцтва, є група людей родом з Чернігівської області, які не підтримують Україну, а скоріше виступають на боці РФ. Виникає питання: ви на чиємо боці? Наскільки мені відомо – з нашим земляцтвом зв’язок підтримують умовно. Навіщо про це писати і згадувати, а якщо писати – то писати правду. Не солідно для будь-якої газети. В нашому земляцтві є не один десяток членів, які в 1991-1994 роках все кинули і повернулися в Україну. Кинули не тільки в РФ, а і в інших республіках квартири, нажите майно, посади, кар’єрний ріст, звязки і так далі, і приїхали в Україну, де їх ніхто не чекав. Було не просто починати все спочатку, але вони, як патріоти України це зпробили. Я сам в 1992 році повернувся тільки з тим, що міг нести в руках. Чому ви про цих синів не пишите? Я добре пам’ятаю, що ті, хто не повернувся, не сприйняли Україну як незалежну державу. Вони давно вже живуть іншим життям, мову українську забули, зв’язок з родичами та друзями втратили. В Україну десятиліттями не приїжджають, про сучасну Україну знають мало, позицію РФ щодо агресії проти України підтримують. Я знаю деяких, хто народиася і виріс, хто вчився в Україні, а тепер воює на сході проти України. Це все було відчутно ще при зустрічах до 2014 року, а тепер тим більше. Вони тоді вже говорили зневажливо про Україну і українців, тому назвати їх патріотами України, які дбають щось для України не коректно. Газета в черговий раз пише, не зважаючи на зауваження і пропзиції. І складається таке враження, що дехто з членів редакції живе в СРСР.

Залишити відповідь до Сергій Ковтун Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.