Противний характер – так казали про Бориса Грінченка, 160-літній ювілей якого сьогодні.
Ще б не був противним – змушував усіх навколо працювати і сам гарував, як проклятий. Прожив усього 47 років, а зробив більше за два інститути української мови! Один його словник чого вартий! Щоправда, він його не сам склав, це колективна праця, але саме Грінченко довів його до видання і вписав сам особисто 6 тисяч слів.
А ще ж художні твори! Вони, хоч і в такому собі наївному народницькому стилі, але для свого часу були потрібні, коли українського слова було жахливо мало.
У Чернігові, в земській друкарні, він видав 47 назв книг загальним накладом біля 200 тисяч примірників. Більше за всю обласну спілку радянських письменників, хоча її вічний голова Станіслав Реп’ях був членом обкому і міг би добитися видання багатьох книг. Ніт.
Якже не звати Грінченка противним характером, якщо він писав своїм сотоварищам:
«Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!…»
З Коцюбинським, Самійленком, Міхновським, Липою та іншими він поклявся боротися за Україну, створивши «Братство тарасівців». І клятву не зрадив. Попри тяжке своє життя – донька рано померла, а за нею і її син…
А знаєте – як Грінченко визначав межу між Україною і Московщиною, оскільки державного кордону не було? Казав – треба питати у селі що на обід варять. Якщо борщ – то Україна, а якщо щі – то Московщина…
У Чернігові є вулиця Бориса Грінченка. Але така собі – «дві хати і третя строїться…»
Про Грінченка є і в моїй книзі новій «Титли і коми».
Василь ЧЕПУРНИЙ