- Республіка Косово згаяла багато часу, перш ніж розпочати процес реабілітації постраждалих від сексуального насильства під час війни.
Це суттєво зменшує шанси притягнути винних до кримінальної відповідальності. На цьому наголосила міністерка юстиції Альбулена Хаджіу під час зустрічі з українськими журналістками – учасницями програми професійного захисту “Резиденція в Косові” в рамках активностей “16 днів без гендерно зумовленого насильства”. Посадовиця торкнулася, в тому числі, теми розслідування сексуальних воєнних злочинів, скоєних чверть сторіччя тому під час Косовської війни. Тоді були згвалтовані близько 20 000 албанських жінок, дівчат і чоловіків. Вона радить українцям фіксувати й документувати злочини російських військових прямо зараз, не чекаючи “більш підходящого” часу.
Злочини без терміну давності
Пані Хаджіу пояснила, що лише п’ять років тому уряд Косова захистив права своїх громадянок і громадян, які зазнали згвалтування під час війни. Він визнав їх постраждалими та призначив державну допомогу. Однак за весь цей час вдалося винести лише два звинувачувальних вироки їхнім кривдникам.
– На жаль, Косово надто пізно почало займатися збором доказів, аби притягнути до відповідальності тих, хто скоїв насильство. Злочинці знаходяться за межами Косова, в Сербії. Це ускладнює процес правосуддя. Але воєнні злочини не забуваються і не прощаються, – сказала Альбулена Хаджіу.
Проблему з притягненням винних до відповідальності визнають не лише в Косові, а й у Боснії та Герцеговині, де під час війни 1992-95 років від згвалтування постраждало якнайменше 50 000 жінок.
Міжнародний кримінальний трибунал визнав сексуальне насильство під час війни в Боснії та Герцеговині діянням проти людства. Судовий процес над Драголюбом Кунарацем став першим прикладом у судовій практиці, коли особу визнали винною в застосуванні згвалтування як зброї війни. І все ж покарання отримали далеко не всі, хто були причетні до етнічних чисток і згвалтувань у 1992-95 роках. Майже всі постраждалі були боснійськими мусульманками.
– Ми не можемо говорити про справедливість, коли ті, хто вижили, чи не щодня бачать своїх кривдників на вулицях чи на екранах телевізорів. Деякі з цих чоловіків займають дуже високі позиції в різних політичних партіях, міністерствах, муніципалітетах та навіть уряді. Як травмовані жінки можуть продовжувати жити, знаючи, що ці люди й досі не понесли покарання?! – каже засновниця і директорка Асоціації Medica Zenica
Сабіха Хусіч, з якою ми зустрічалися на початку листопада в боснійському місті Зеніца. Очолювана нею громадська організація тридцять років поспіль допомагає людям, які пережили сексуальне насильство під час війни.
Пані Сабіха наголошує, що обов’язок держави – створити безпечне середовище для тих, хто вижив. Ці люди повинні мати можливість без остраху свідчити про пережиті травми. Жінки та чоловіки повинні говорить про тортури й випробування, які випали на їхню долю. Іншого способу довести злочини й покарати винних немає.
“Другорядна” справа?
Боснійський досвід із реабілітації громадян і громадянок, які вижили після сексуальних злочинів під час війни, багато в чому схожий із косовськими практиками. Втім, існують і певні розбіжності.
Так сталося, що в Косові згвалтування під час конфлікту донедавна вважали другорядними, менш значущими злочинами. Через це багато років не вдавалося сформувати юридично-правові підстави для притягнення до відповідальності осіб, які причетні до скоєння цих кримінальних дій.
– До цього в Косові говорили про такі наслідки війни як загиблі, поранені, ті хто пропали безвісти чи були силою вивезені з країни солдатами Югославської армії. Але про постраждалих від сексуального насильства ніхто ніколи навіть не згадував, – каже виконавча директорка Косовського реабілітаційного центру для жертв тортур Феріде Рушиті.
Поміж тим сексуальне насильство як зброя війни існує дуже давно, продовжує вона.
– Моя бабуся розповідала, що під час Першої світової війни албанські жінки боялися насильства з боку болгар. Щоб не виглядати привабливо, вони вимазували обличчя вугіллям. Ще кілька десятків років тому в Косові можна було зустріти жінок старшого віку з травмованими мочками вуха. Ці шрами залишились у них відтоді, коли завойовники полювали за албанками і зривали з них золоті сережки, – розповідає пані Феріде.
Вона переконана, що наступні покоління не зможуть побудувати своє життя, якщо не знатимуть, через які випробування довелося пройти їхнім попередникам. Тому Косовський реабілітаційний центр для жертв тортур (KRCT) та Асоціація політичних в’язнів долучились до видання книги “В’язні совісті”. До неї увійшли спогади відомих косоварів про політику, в’язницю та тортури в 1945 – 1999 роках. У книзі, зокрема, є розповідь про правозахисника албанського походження Адема Демачі, який провів 28 років у тюрмі за виступи проти правлячого режиму Броз Тіто.
– Його називають косовським Манделою. Його тримали в ізоляції, щоб знищити психологічно. Після звільнення Демачі очолив Комітет взаєморозуміння, толерантності та співіснування, – розповідає Феріде Рушиті.
Вона повідомила, що в Косові почали створювати електронну базу потерпілих від сексуального насильства під час війни. Ця ініціатива потрібна, передусім, для того, щоб з’ясувати точну кількість постраждалих і довести факти згвалтування, а також удосконалювати законодавство та впроваджувати нові правила соціального захисту.
– Я пишаюся роботою, яку ми провели для збереження свідчень очевидців, та дата-базою, яку ми постійно оновлюємо. Одного дня меня не стане і на моє місце прийде інша людина. Вона повинна продовжувати мою роботу. Дуже важливо все фіксувати, тому що деталі й дати з часом стираються, – каже Феріде Рушиті.
Народжені від ворога
Директорка KRCT порушила ще одну вкрай болючу тему: долі дітей, народжених внаслідок згвалтування. Із цією проблемою добре знайомі в Боснії та Герцеговині, де після війни виросло “невидиме покоління” молодих людей, яких народили згвалтовані солдатами жінки. Ця проблема має місце і в Косові.
– Колись я виступала перед студентами, – продовжує Феріде Рушиті. – Я розповідала їм, що сексуальне насильство торкається не лише людських геніталій, душі та серця. Постраждала від насильства людина втрачає в багатьох аспектах, і найперше в соціальному. Вона більше не може почувати себе повноправним членом суспільства, не може продовжувати свою кар’єру, заробляти на життя у звичний спосіб, страждає економічно і психологічно. Також я зазначила, що внаслідок згвалтування може настати вагітність. В цей момент в аудиторії повисла напружена тиша. Студенти почали діставати свої документи й дивитись на дату народження. Їх цікавило, чи народились вони під час війни.
… Якось працівники KRCT розмовляли з жінками, які завагітніли та народили від своїх гвалтівників. Вони запитали, чи треба, аби з їхніми дітьми попрацював психолог. Жінки в один голос відповіли: “Ні!”.
– Ви не можете собі уявити, наскільки важко матерям жити із дітьми, народженими після сексуального насильства. Як правило, ці молоді люди не знають таємницю свого походження. Вони також не знають, що їхні матері проходять терапію. Бо бо коли мама каже, що йде в KRCT, у дитини починаються тривожні роздуми: “А чому мама туди йде, що відбувається?”,– зазначає пані Феріде.
І все ж, попри стигматизацію проблеми в суспільстві, її потрібно вирішувати. Специфіка сексуальної травим така, що замовчування лише посилює страждання людини, її рідних та близьких. Для пояснення Феріде Рушиті наводить результати медичних досліджень про вплив стресу на вагітну жінку та її дитину. Зокрема, в організмі різко підвищується рівень кортизолу (гормону стресу). Це впливає на ДНК дитини, на її фізичний та психологічний стан. Але якщо жінка проходить необхідну терапію, дитина народжується здоровою. Тому дуже важливо допомагати жінкам, а для цього необхідно, щоб вони своєчасно повідомляли про свої проблеми фахівцям, котрі працюють із травмою.
Досвід Косова корисний для України
Минулого року в Приштині відбулась міжнародна конференція «Документація сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом – стандарти та практика», яку проводив Косовський центр реабілітації жертв тортур, і на яку вперше запросили українських психологів. Це були Ірина Довгань від громадського об’єднання SEMA UKRAINE та керівник громадської організації “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” Володимир Щербаченко, який займається документуванням грубих порушень прав людини.
А вже через рік, у серпні 2023-го, виконавча директорка KRCT Феріде Рушиті та голова української громадської організації UA Experts Сергій Ніжинський підписали Меморандум про спільну діяльність у сферах консультування, обміну досвідом та координації зусиль в попередженні та протидії сексуальному насильству в умовах конфлікту. Ця подія сталася у Тирані, де представники Албанії, Косова та України обговорювали аспекти роботи з потерпілими від сексуального насильства під час війни.
Ця подія важлива ще й тому, що і Косово, і Україна приєднались до Глобального Альянсу з запобігання сексуальному насильству під час конфлікту – співдружності 13 країн, що була ініційована Сполученим Королівством Великобританії. У наступному, 2024 році, Україна виконуватиме роль співголови Альянсу разом із Колумбією.
Людмила Макей, Приштина
Цей текст створено за участю CFI, Французького агентства розвитку ЗМІ в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.