10 вересня 2014 року минуло 120 років від дня народження нашого геніального земляка Олександра Петровича Довженка – українського кінорежисера, письменника, кінодраматурга, публіциста, художника, народного артиста РРФСР, заслуженого діяча мистецтв УРСР, лауреата трьох головних премій СРСР. Його фільми внесені до всесвітньої спадщини. За кордоном режисери вчаться знімати за його кінокартинами, а на батьківщині, на жаль, про Великого Українця в основному згадують лише кінофахівці.
Однак, Сосницьке відділення столичного Чернігівського земляцтва та депутати Сосницької районної ради останніх двох скликань намагаються суттєво змінити відношення до автора кіноповісті «Україна в огні», постійно сколихуючи громадськість своїми чисельними діями, що в свою чергу, навіть, впливає на прийняття необхідних рішень на державному рівні.
Не стояв осторонь і колектив Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка. Наприклад, до ювілею митця був оголошений районний конкурс «Душі людської дивний чарівник», який тривав з 1 жовтня 2013 року по 15 травня 2014 року та вийшов далеко за кордони Чернігівщини.
Умовами конкурсу передбачалося, що його переможці будуть нагороджені грамотами, пам’ятними подарунками, а також для них буде організована екскурсія до Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, що знаходиться на столичному проспекті Перемоги, 44. У конкурсі активну участь брали і члени літературно-краєзнавчого гуртка Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
І ось довгоочікувана екскурсія на кіностудію, де до війни 1941-1945 років працював Олександр Довженко та створив такі відомі фільми як «Земля» (1930), «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), «Визволення» (1940), для старшокурсників цієї школи 24 березня стала реальністю, завдячуючи Валентині Миколаївні Мовчан – активістці Сосницького відділення земляцтва та керівникові літературно-краєзнавчого гуртка. Вона ще в ході формування плану заходів відділення на 2015 рік просила мене організувати таку екскурсію для її колег і вихованців.
Адже кіностудія імені Олександра Довженка приваблює багатьох – практично в центрі Києва є територія площею понад 13,5 га, по якій рідко ступає нога простої людини. Зате часто ступають ноги провідних теле – і кінопродюсерів, режисерів і артистів.
Цей об’єкт належить до стратегічних, тому вхід сюди регламентується суворою пропускною системою. Але після завчасних перемовин з керівництвом кіностудії ми домовляємося про дату та час екскурсії земляків Олександра Довженка на мальовничі простори, на яких дійсно можна зустріти живого Романа Балаяна, кам’яного Тараса Шевченка. Зустрічаються тут, до речі, справжні шедеври монументального мистецтва, до яких доклали руки скульптори Богдан Мазур (пам’ятник Сергію Параджанову) і Леонід Козуб (стела з бюстом Олександра Довженка).
Так сталося, що земляки з Сосниччини мали прибути на екскурсію під час весняних шкільних канікул, незадовго до яких директор Музею кіностудії захворіла, а співробітник музею, яка проводила екскурсії – звільнилася. Однак, ми домовилися, що для нас це не є перешкодою. Адже мені самому доводилося не раз бувати на кіностудії та слухати розповіді Раїси Михайлівни Прокопенко– кінознавця, провідного редактора кіностудії, автора-упорядника «Анотованого каталогу фільмів Національної кіностудії ім. О. Довженка 1928 – 1998», виданого в Києві 1998 року, яка працювала тут з 1966 року, була редактором з реклами, співробітником Музею.
Після вирішення формальностей з перепусткою та проходження через першу прохідну, одразу звертаю увагу земляків, щоб подивилися направо, на сад – той самий сад, при посадці якого Олександр Довженко – батько-засновник Українського поетичного кіно- обдумував сценарій фільму про нашого земляка – легендарного Миколу Щорса (при цьому згадали, що через день після екскурсії до Києва, члени літературно-краєзнавчого гуртка Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів мають прямувати на екскурсію до міста Щорс). Тут в саду водяться білочки. І всі присутні у цьому швидко переконалися.
За кілька хвилин підходимо до величезної будівлі підозріло рожевого кольору з винесеними настінними плакатами з кінокадрами – це найбільший об’єкт кіностудії – перший павільйон, він же «Щорсівський». У ньому знімали, крім «Щорса», також «Мазепу», «Чингісхана», «Хмельницького», «Шептицького» та іншу гордість української волелюбної нації, аж до останнього «Шевченко». В даний час на площах павільйону знімають телевізійні шоу провідні телеканали країни, які здатні викласти за оренду кругленьку суму – за рахунок цих кругленьких сум студія і її співробітники утримуються на плаву. Державі, якій вже минув 23-й рік від народження ще не до проблем кіностудії імені Олександра Довженка та розвитку вітчизняної кіноіндустрії.
На фоні Довженкового саду робимо фото на пам’ять. Односчасно учням пояснюю, що вони ще не зовсім усвідомлюють те, де вони є, але з часом все прийде само по собі.
Далі ми прямуємо повз маленьку дерев’яну каплицю, що з’явилася на кіностудії. 11 вересня минулого року, в день урочистостей з нагоди 120-річчя Олександра Довженка, головним екскурсоводом для чисельних учасників заходу був сам генеральний директор, український кінорежисер, продюсер, сценарист, народний артист України Олесь Спиридонович Янчук. Тоді він, показуючи нам каплицю, зокрема, сказав: «Був час, коли кіностудію хотіли закрити, приватизувати її, а сад вирубати. Думаю, що каплиця стане гарним божим оберегом».
Каплиця – це подарунок від Національного природного парку «Гуцульщина». Розмістили її в саду кіностудії. Освятили каплицю священики трьох конфесій. Ще тоді мені прийшло на думку, що й Чернігівщина могла б зробити подібний подарунок. Адже Олександр Довженко так старався, щоб прославити свій рідний край.
Ще однією знаковою особливістю кіностудії є та, що звернення депутатів Сосницької районної ради Чернігівщини від 15 червня 2012 року до Президента України щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) разом з Олесем Янчуком (лист від 30.08.2012 року) підтримали: кінорежисер, лауреат Республіканської премії УРСР ім. Миколи Островського, народний артист України Микола Ільїнський; кінорежисер, кіносценарист, поет, заслужений діяч мистецтв України Олександр Муратов; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Михайло Іллєнко; актор, заслужений артист України Олексій Колесник; кінорежисер, кінодраматург, заслужений працівник культури України Михайло Шаєвич; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Вишневський; актор Михайло Ігнатов; режисер-кінодокументаліст, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка Михайло Ткачук; оператор-постановник Володимир Галицький та інші.
Доки про все це розповідав, ми швидко дійшли до стели з бюстом Олександра Довженка. Зупинка була кількахвилинною. До її підніжжя поклали квіти та зробили фото на пам’ять.
І ось ми біля вхідних дверей до Музею кіностудії. Нас радо зустрічає його директор Жанна Яківна Геніна – енергійна, дійова людина, для якої справи Музею – особисті справи. Незважаючи на те, що ще не зовсім одужала після хвороби, вона зробила все, щоб наша екскурсія до Музею відбулася.
Ідея створити такий музей належить Олексію Филимоновичу Швачку – кінорежисеру, який спершу працював у Олександра Довженка асистентом. Коли створювали Музей, всі були молоді, робота тривала інтенсивно. Вирішили, що музей розташують у будинку, який звели для зйомок «Щорса». Саме тут працював Олександр Петрович над фільмом. Тут були кімнати для акторів, а також два павільйони. Будинок зведено так, щоб це був замкнений цикл. Все, крім обробки плівки, робилося тут. Рішення створити такий музей було ухвалено і через урядові інстанції. Першим директором стала Тетяна Тимофіївна Дерев’янко. Саме вона й розпочала великий збір матеріалів. Спочатку поїхала до Москви, познайомилася з Юлією Іполитівною Солнцевою. Вони дуже тісно спілкувалися аж до самої смерті Юлії Іполитівни. Але біля вдови Олександра Довженка було і багато інших людей, тому не всі матеріали перейшли сюди. Деякі матеріали потрапили саме до тих людей. Коли Тетяна Тимофіївна приїхала на похорон Юлії Солнцевої, то їй сказали, що вже для Музею нічого немає. А тому добре, що ще за життя Юлія Іполитівна передала в Музей особисті речі, записи Олександра Довженка, і таким чином те, що має Музей від неї, – головний здобуток. Але Тетяна Дерев’янко не сиділа, склавши руки, вона закликала усіх писати про Олександра Петровича: хто що пам’ятає, хто що знає. Внаслідок чого ціла шафа заповнена папками про Олександра Довженка. Тут усі матеріали, спогади про нього його учнів, співробітників, людей, які просто цікавилися творчістю Великого Українця. Крім того, тут – усі негативи фільмів, знятих і на Київській, і на Одеській кіностудіях.
Музей створювали як музей Олександра Довженка, але тепер сюди влилися й інші студійні служби. Так, тут є архіви фото-цеху: у них зберігається 176 тисяч рекламних негативів, є негативи кожного фільму, знятого на студії, а також негативи на склі – а це величезна рідкість. На склі є старовинні світські костюми. Є й роботи художників-декораторів. Так знімали до війни 1941-1945 років. Ці матеріали зберігалися, їх вивозили в евакуацію, потім вони повернулися і досі в Музеї. Музей має вельми цінні плакати: і театральні, і кіноплакати початку минулого століття. Коли їх переглядаєш, то розумієш, що з початку свого життя кіномистецтво не мало кордонів. Зняли в Америці – і невдовзі в нашій країні мали цю продукцію. Систему прокату було добре налагоджено. У Музеї зберігаються ескізи вітчизняних художників. Вони, коли вибиралися на натуру, привозили з собою фотографії, ці фото потім осідали в альбомах, папках. І можна побачити, який вигляд мали хати, подвір’я, придорожні стовпи, кладовища, криниці, домашній скарб, інтер’єри, як прикрашали і вбирали хату, чи не кожне село мало свої узори, звичаї. Це дуже добрий іконографічний матеріал, те, що одразу привертає увагу. Нині майже кожен має фотоапарат або телефон з фотокамерою, фотографує, а колись, якщо треба було, то й замальовували. Адже раніше, коли люди ще не довіряли фотокамерам, часто не дозволяли фотографувати, а лише перемальовувати. Є в Музеї ескізи художників з костюмів. Багато авторів уже відійшли у інші світи, а тому їхні ескізи костюмів – величезна цінність.
Сьогодні це не просто музей, а інформаційний центр. Студенти, які пишуть курсову чи дипломну роботу, все можуть знайти тут, ознайомитися і використати. Музей має фототеку кадрів із вітчизняних фільмів, а тому часто звертаються сюди для пошуку ілюстрацій до фільму. Зберігаються монтажні аркуші, режисерські сценарії, літературні сценарії. У випадку коли людина вивчає якийсь напрямок у кіномистецтві, поетичне кіно, наприклад, тоді, звернувшись до Музею, вона може простежити, хто як працював, починаючи з літературного сценарію, виходячи на режисерський сценарій, а потім – і екран. Стає зрозуміло, на чому акцентує автор, а потім, як і наскільки змінює його режисер, коли починає працювати над стрічкою. Часом робоча назва може бути одна, а екранна – зовсім інша. Так влаштовано творчу роботу.
Свого часу працівник Музею проводив екскурсії студією, заводив екскурсантів у цехи, показував, що там робиться. Але сьогодні, нажаль, павільйони закриті, показати нічого, декорації не будуються. Раніше, коли заводили в декорації, особливо школярів звідти не можна було вивести. Їм це дуже подобалося. Адже уроки, на яких про Олександра Довженка розповідають вчителі, не справляють на них такого враження.
У кабінеті Олександра Довженка, найбільшу увагу школярів привернула техніка. Тепер на цих камерах ніхто не працює, та вони вражають своїми габаритами. Особливо, коли дивишся на неї і згадуєш, скільки фільмів знято. І все це знімалося на плівку, а не на цифру, як тепер. Треба було і зняти, і проявити, і надрукувати. Тепер легше, але це не та якість. Плівка – це палітра.
У Музеї також зберігаються особисті архіви, які складаються з особистих документів, речей режисерів, які передавали сім’ї.
Наш висновок – значення Музею незаперечне: і для кіностудії, бо він є осередком збереження її історії і роботи впродовж багатьох років, і для любителів та дослідників кіно, бо тут можна знайти безліч цінних матеріалів, і для України загалом, бо цей Музей чи не єдиний музей вітчизняної кінематографії. І наше побажання, щоб там був простір для експонування: де можна показати плакати, фоторекламу, як вона виготовляється, ескізи, і все це нарізно, у кожному залі своє, до того ж, експозицію можна буде постійно змінювати. Безперечно такі ж проблеми має й Сосницький літературно-меморіальний музей Олександра Довженка, про спорудження нового музейного комплексу якого хоч прийняте рішення на державному рівні.
Залишали ми кіностудію зі щирою подякою її співробітникам за надану можливість побувати на ній, а також з великою вірою в те, що вона в недалекому майбутньому стане українським «Голлівудом» з єдиним Музеєм кіно України.
Олексій ОРЄХОВИЧ, заступник голови Ради земляцтва
Фото автора