У Будинку письменників НСПУ відбулися вістини поетичного трикнижжя «Вино з тюльпанів», «У володіннях Волоса», «Земля і люди» відомого поета, етнолога та літературознавця Миколи Ткача.
Микола Михайлович народився в селі Ленінівка (до 1924 року – Сахнівка) Менського району на Чернігівщині. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Нині професор кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв, голова Менського відділення столичного Чернігівського земляцтва. Член НСПУ з 1983 року, лауреат літературних премій «Благовіст», імені Михайла Коцюбинського та Міжнародної літературної премії «Сад божественних пісень» імені Григорія Сковороди.
Його перу належать:
поетичні збірки: «Риштування» (1975), «Відвідини матері» (1980), «Древо» (1988), «Дзвони скляної гори» (1992), «Золоті орелі» (1997) – ліричний дует з Надією Данилевською, «Не осквернись, душе моя, у слові» (2002), «У світлині неба» (2004), «Непочата вода» (2008), «Осел у шкурі лева» (2012), «Сонячний зайчик» (2013); «Вино з тюльпанів» (2012), «У володіннях Волоса» (2013), «Земля і люди» (2013);
книга оповідань «Калинове намисто» (2013);
книга наукових розвідок та публіцистики «Криниця» (2012);
посібник з народознавства «Дерево роду» (1995);
навчальні посібники «Міфологія» (2008, 2009, 2011), «Дідова полиця»;
наукові реконструкції – книги: «Пахощі Боянових слів» (1996), «Слово о полку
Ігоревім» (1998), «Слово о законі і благодаті» (2003), «Слово о полку Ігоревім:
реконструкція, переклад, словник-довідник» (2006; 2008), «Остромирова
Євангелія 1056–1057. Графічна реконструкція українською абеткою» (2007);
монографії: «Володимирові боги» (2002), «Родовід М. М. Поплавського. Від
джерел до джерел» (2007, 2009);
наукові розвідки «Генеалогія слова» (2004);
записи українських народних пісень: «Ой ти, просо – волото» (2008),
«Чумарочка рябесенька» (2011);
авторські пісні: «Пісне моя» (2004), «Неспарована пара» (2005) – упорядкована
спадщина письменника Данила Мороза.
Разом із дружиною – письменницею Надією Данилевською підготував немало
ґрунтовних фольклорно-етнологічних видань: «Вийди, вийди, Іванку» (1993),
«Клечальний міст» (1995), «Ішов Миколай» (1996), «Перетик» (2000), «Хліб
наш насущний» (2003), «Ой ти, Калито, ой медовая» (2004), «Просили батько,
просили мати» (2005).
Поезія Миколи Ткача – це глибокі образи та асоціації, це – великі знання
літератури, культури, історії, етносу.
Поетичні рядки про нашого геніального земляка Олександра Довженка також належать йому:
«Знов серце запрягло в обійми твої.
Ген хмара на сході – як брила.
І сонце, торкнувшись об вістря її,
Поранило промені-крила.
Так день розпочався. Принишкла трава,
Вчарована гомоном лісу.
Я довго твій берег німий цілував:
Розчулено, гаряче, слізно…
А сонце вдарялось об хмар валуни
І падало сріблом на плесо.
Твій плин безконечний мене полонив,—
Душа моя сонячно скресла.
…І стояв чоловік з побілілим волоссям,
Та крутий і незламний – як мур; і стояв
Чоловік, мов дитина, дорослий, і Десна
Усміхалась йому.»
В першій новій книзі Миколи Ткача «Вино з тюльпанів» постає інтимна лірика. До книжки увійшли вірші різних років: з попередніх книжок, а також ще не опубліковані. Упорядковані поезії за принципом суголосності душевного стану ліричного героя.
Домінантою його творчості є земля, оповита давніми легендами, поетичне пізнання Всесвіту та розкриття таїни міфологічної символіки. Тихе та прозоре слово поета сприймається органічно і надовго лишається у пам’яті читача другої нової книги «У володіннях Волоса».
Поетичне пізнання й осмислення сутності буття людини й природи, історичної течії буття народу, любов до матері, до рідної землі, до України все це є в його третій новій книзі «Земля і люди». До книжки увійшли вірші різних років: як із попередніх книжок, так і ще неопубліковані.
На вістинах були присутні українські письменники, поети, журналісти, чисельні читачі, студенти, земляки. Раду Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві разом з автором цього матеріалу представляли Микола Борщ і Петро Медвідь.
Щирою була промова заступника голови Ради земляцтва Миколи Борща про одного з найактивніших членів нашого столичного земляцтва. Він навіть згадав, як колись Микола Ткач намагався відстояти щоби в паспорті було записане тільки ім’я Микола: як російською так й українською.
Щоб привітати свого талановитого друга на вістини прибув з Близького Сходу упорядник і редактор перших трьох земляцьких календарів, український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, журналіст, видавець, громадський діяч, головний редактор журналу «Соборність», голова Спілки українських письменників Держави Ізраїль Олександр Деко.
Олександр Абрамович поділився спогадами про свою дружбу з Миколою Ткачем, яка започаткувалася ще в шістдесяті роки минулого століття. Тим самим він підтвердив мою давню думку про надзвичайно високу порядність і надійність Миколи Михайловича.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Фото автора матеріалу та Миколи БОРЩА