Об’єднання чи роз’єднання

Батько-засновник нової «релігії для бідних» Карл Маркс висловлювався про людину, що їй, «перш ніж філософствувати, треба їсти, пити й одягатися».

Невипадково, в багатьох сільських громадах Чернігівщини вважають, що «перш ніж говорити (філософствувати) про реформи, наприклад, створення ОТГ, треба спочатку забезпечити самодостатність». 

Не виключенням є й мешканці сільських громад Сосницького району, котрим з української історії відомі різні реформи: ліквідація Запорізької Січі (1775), скасування кріпацтва (1861), суцільна колективізація (1929-1940), аграрна та земельна (1991 – по цей час).

Дивно, але після скасування кріпацтва та ліквідації колгоспно-радгоспної системи духовний стан селянства був однаковий – повний параліч надій і практичних можливостей.

Однак, не згадуючи того, що отримали дворяни та селяни скасуванням кріпацтва, цією реформою було «запущене нове життя». І, як не дивно, що через 20 років економічна міць держави значно зросла, а в 1913 році імперія, до складу якої входила і Україна, вже наздогнала США та на 30-і роки ХХ століття планувались загальне пенсійне забезпечення, безкоштовні вища освіта і медична допомога. Тільки потомки запорізьких козаків на Кубані давали 1/11 світового експорту хліба. При цьому в них було вмотивоване самоврядування. І сталось це тому, що ідея розвитку народилась в українській селянській громаді, а не в кабінетах царських чиновників. Тодішня влада формувала лише інфраструктуру всебічної та доступної всім господарської підтримки.

Вважається, що суцільна колективізація була головною причиною голоду 1932-1933 і 1947 років, а, без переліку плюсів і мінусів, подальший «розвиток колгоспів і радгоспів» призвів до різкого зменшення бажаючих в них працювати.

Наслідки аграрної та земельної реформи, що розпочалася після проголошення незалежності України, всім чудово відомі: вимираюче село.

Якщо після скасування кріпацтва відбулося реформування державного управління та створення органів самоврядування (земств), то після ліквідації колгоспно-радгоспної системи нічого подібного не сталося.

Тільки більш ніж через два десятиліття запропоновані нові принципи самоврядування, що працюватимуть на трьох рівнях. Перший рівень – це громади (одне або кілька поселень), середній – повіт (кілька громад) і вищий – регіони (області та Крим).

Головна новація реформи полягає в тому, що скасовується районний поділ України, бо замість кількох десятків районів в області передбачається створення 4-6 повітів. При цьому межі областей, які пропонується називати регіонами, змінювати не планується.

Повіти формуватимуться за критерієм кількості населення та компактності, в кожному буде від 150 до 400 тисяч населення. Загалом вся Україна може бути поділена на приблизно 120-130 повітів. У повіті поряд з органами місцевого самоврядування функціонуватимуть органи державної виконавчої влади на кшталт нинішніх державних адміністрацій.

Нижча від повіту адміністративна одиниця – громада – становить собою об’єднання низки сіл, селищ міського типу або міст. Саме на рівень громади, що матиме свої органи самоврядування, передбачається передача значних функцій районних центрів з надання послуг населенню. Концепція полягає в об’єднанні сіл у крупні громади, щоб передати таким утворенням широку фінансову і управлінську автономію.

Максимальний розмір об’єднаної громади не обумовлений, тільки вказані критерії логістичної зручності та доступності комунікацій. Населення громади обиратиме собі голову та раду. Окрім того, у кожному селі громади з населенням понад 50 людей обиратимуться нові для України посадовці – старости – представники влади у селі. Староста матиме печатку та частково виконуватиме функції, які зараз виконує сільрада, наприклад, видачу окремих довідок, щоб за ними не їздити в центр громади.

Процес утворення ОТГ запущений, він триває та за планом має завершитися у 2020 році. До того часу всі нинішні громади мають визначитися з форматом об’єднання на засадах добровільності та спроможності. Після буде об’єднання тих, хто не спромігся прийняти рішення самотужки, і воно відбудеться за рішенням центральних органів влади, основою для якого слугуватиме Перспективний план розвитку територій громад області.

У першій редакції Перспективний план Чернігівської області (надалі Перспективний план) був схвалений рішенням обласної ради від 19 червня 2015 року. Він повністю охоплював територію області та включав 81 громаду. Але на той час із цих громад Кабінет Міністрів України визнав спроможними лише 48. Однак перша редакція перетерпіла кілька змін. Остання зміна відбулася на сесії облради 28 березня поточного року, на якій схвалено рішення «Про внесення змін до рішення обласної ради від 19 червня 2015 року «Про схвалення проекту перспективного плану формування територій громад Чернігівської області» .

Згідно з останньою редакцією Перспективного плану, формування територій передбачає створення 55 ОТГ. Найбільше – 7 – передбачається у Чернігівському районі. По одній – на Куликівщині, Новгород-Сіверщині, Семенівщині, Сосниччині, Семенівщині, Срібнянщині та Талалаївщині.

За планом, три громади мають бути у Бахмацькому районі. На одну більше – у Борзнянському, Козелецькому, Ніжинському, Носівському і Прилуцькому районах.

Вісім районів Чернігівщини матимуть по дві ОТГ. Окремі громади – міста Чернігів і Прилуки.

На Сосниччині передбачається одна громада – Сосницька, до якої увійдуть усі нині існуючі селищна та сільські ради.

Минулого року у рейтингу Мінрегіону Чернігівщина була на третьому місці за темпом впровадження реформи з децентралізації влади. Нині в області вже діє 37 об’єднаних територіальних громад. Ще одна – Озерянська Варвинського району – очікує призначення перших виборів.

Після сесії озвучена така позиція голови облдержадміністрації Валерія Куліча: «Проект Перспективного плану прийнятий як рішення ради. Проте основний принцип об’єднання і приєднання громад – добровільність. Тому ми і надалі дослухатимемося до думки громад і, при необхідності, готові ініціювати внесення відповідних змін до перспективного плану, допоки це дозволятиме закон».

І тут є над чим працювати у тих сільських радах, які ще не прийняли рішень про об’єднання. Наприклад, у Сосницькому районі в 2015 році розглядалося створення п’яти громад: Авдіївської, Великоустівської, Волинківської, Змітнівської та Сосницької.

29 жовтня відбулися вибори у Сосницькій ОТГ, до складу якої увійшли селищна та шість сільських рад. 12 сільських рад Сосниччини ще не прийняли своїх рішень. Зокрема, в Авдіївській, Козляницькій, Хлоп’яницькій і Шаболтасівській сільрадах продовжують обговорювати питання щодо об’єднання в Авдіївську ОТГ. І воно не є безпідставним, оскільки з історії відома Авдіївська волость (Сосницький повіт), в якій на 1899 рік налічувалось 14 сільських громад, в тому числі Козляницька та Хлоп’яницька, з населенням 7750 осіб.

У Авдіївці була православна церква, школа, поштова станція, постоялий двір, два постоялих будинки, водяний млин, крупорушка, базари по середах, два щорічних ярмарки, а за 5 верст – цегельний і цукровий заводи з лікарнею. У Лузіках (зараз у складі Авдіївки) був постоялий двір, маслобійний і дігтярний заводи. У Хлоп’яниках була православна церква, школа, постоялий будинок, вітряний млин, крупорушка.

Щодо Шаболтасівки, яку заснували козаки на противагу Авдіївці – окрема історія. При тому, що між центральними частинами цих поселень лише більше двох кілометрів вони свого часу перебували в різних повітах – Шаболтасівка в Кролевецькому, Авдіївка – в Сосницькому. За радянських часів села мали свої сільради, були в одній сільраді – Авдіївській, потім знову повернулися до своїх сільрад. З 1978 по 1985 рік шаболтасівці і авдіївці разом працювали в об’єднаному (укрупненому) колгоспі «Прогрес». До речі, тоді «добровільне» об’єднання колгоспів також вирішувалося у високих партійних кабінетах, а на зборах колгоспники тільки й того, що руки підняли «за». При цьому шаболтасівці «не знали», чи не хотіли знати, що їх колгосп «Зоря» має на рахунку більше мільйона радянських рублів (офіційний курс – 70,6 копійок за 1 долар США, хоча до початку перебудови 1985 вважався 63 копійки), а авдіївський «Прогрес» – стільки ж боргів. Але незважаючи на все це, дані колгоспи, за часів свого існування, були потужні і успішні господарства у Понорницькому, Новгород-Сіверському, а з 1965 року – Сосницькому районі. Обидва мали власні цегельні заводи, багато будували. Приємно, що на сьогодні, крім цегельних заводів, ще майже нічого не розвалили.

Великим плюсом Авдіївської, Шаболтасівської та Хлоп’яницької сільських громад є те, що вони не впустили до себе латифундії, які вже орендують більше 70 відсотків земельних паїв у районі, а також не відмовилися від лісу, на розпайованих і інших землях мають запаси торфу, піску, глини, в Авдіївці є чотири ставки загальною площею 48 гектарів. Сьогодні у цих громадах можна розраховувати на значно швидше забезпечення самодостатності та спроможності, але на сільських сходах треба говорити правду і не треба обіцяти людям, що «якщо об’єднаємося, то нам з державного бюджету виділять мільйони». Адже держава не має можливості всім виділяти, мільйони треба заробляти, наприклад, в існуючих і новостворених підприємствах, в тому числі й альтернативної енергетики, розумно використовуючи географічне розташування та всі ті блага, які створила природа цього краю.

Якщо сьогодні говорити про спроможність – планована Авдіївська ОТГ ще її не має. У моїх найближчих земляків є два виходи: перший – приєднатися до новоствореної Сосницької ОТГ; другий – працювати над спроможністю, щоб претендувати на її підтвердження.

Щодо приєднання до Понорницької ОТГ. Впродовж 38 років Авдіївка, Хлоп’яники, Шаболтасівка були у складі Понорницького району (до речі, під час тимчасової окупації 1941-1943 років також), але в Сосницькому вже 53 роки. Крім того, Авдіївка, Хлоп’яники, Козляничі впродовж 128 років перебували у складі Сосницького повіту.

Насамкінець головне – при створенні району бути райцентром претендували Понорниця і Авдіївка. Тоді переважили понорняни при владі, до речі, як і зараз це спостерігається. Однак, в Авдіївці, крім цегельного заводу, були пенькозавод, машинно-тракторна станція, що обслуговували весь Понорницький район.

Багато хто з сучасних владців хоче закликати людей до об’єднання посилаючись на історію. Так вона така.

Для здійснення децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування існують необхідні законодавчі та нормативні акти. Ось деякі з них:

Закон України від 17.06.2014 № 1508-VII «Про співробітництво територіальних громад»

Закон України від 02.09.2014 № 1664-VII «Про ратифікацію Додаткового Протоколу до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах органу місцевого самоврядування»

Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи»

Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин»

Закон України від 05.02.2015 № 156-VIII «Про засади державної регіональної політики»

Закон України від 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад»

Закон України від 09.04.2015 № 320-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства»

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04. 2014 №333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні»

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 р. № 214 «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад»

Наказ Мінрегіону від 27.08.2014 №233 «Про затвердження Примірних форм договорів про співробітництво територіальних громад»

Наказ Мінрегіону від 15.08.2014 № 225 «Про затвердження Порядку формування та забезпечення функціонування реєстру про співробітництво територіальних громад»

Організація співробітництва територіальних громад в Україні

Децентралізація запитання – відповіді

ЗРАЗКИ ПРОЕКТІВ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ДО КОЖНОГО ЕТАПУ ДОБРОВІЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАД

Разом з тим, щодо децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування існують й інші думки. Наприклад, свою думку голова громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України 2-го, 4-6-го скликань, доктор технічних наук, професор Михайло Поживанов висловив у статті «Об’єднані територіальні громади: наразі більше шкоди, ніж користі», яка розміщена в додатку до журналу «Україна: події, факти, коментарі» «Конституційний процес в Україні: політико-правові аспекти. №9, вересень 2017. Бюлетень інформаційно аналітичних матеріалів».

Він, зокрема, вважає: «… А тим часом ОТГ перетворюються на ОЗГ – організовані злочинні групи, де на чолі – той чи інший впливовий латифундист, сільськогосподарський магнат з депутатським мандатом в кишені або з причетністю до виконавчої влади.

Сприяючи в організації громад, подібний контингент дбає виключно про розширення власного впливу. Вже маючи контроль над райрадами чи райдержадміністрацією, певні політики або політичні сили набувають ще й важіль впливу у вигляді об’єднаної територіальної громади.

Так Україна впевнено рухається вбік не стільки децентралізації, скільки феодалізації. Коли той чи інший сюзерен отримує у тривале користування набір васалів разом із земельними ділянками та сільськогосподарським виробництвом. Цей процес є руйнуючим, але все ще зворотнім. Принаймні, поки що».

Особисто не маю наміру порівнювати ОТГ з ОЗГ, але, нажаль, подібне порівняння не є безпідставним. Наприклад, у 2016 році два сосницькі фермерські господарства, йдучи у ногу з реформами, виявили бажання зайнятися одним з різновидів альтернативної енергетики – за підтримки баварської компанії agriKomp GmbH спорудити біогазову установку потужністю від 1,5 мВт, що дозволяє вирішувати кілька нагальних проблем– забезпечувати електроенергією (або газом), теплом, біологічними добривами, переробляти відходи виробництв, збільшити рівень зайнятості населення. Але через брак земельних площ для вирощування необхідної кількості сировини (вони переважно під латифундіями) довелося відкласти свої бажання на невизначений термін.

Не вдаючись у питання співпраці з місцевою владою, сьогодні латифундії діють по простому: підготували площі під посів – посіяли – обробили – зібрали – вивезли врожай з території тої чи іншої сільської громади – невеликі суми перерахували сільрадам, скромно розрахувалися з орендодавцями. Їх не цікавить ні стан інфраструктурних об’єктів у тому чи іншому селі, ні зайнятість населення.

Завдячуючи використанню великотоннажних автомобілів, в тому числі і латифундіями на вивезенні врожаю, дороги Сосниччини розбиті вщент. Нещодавно, 19 березня, трапилася трагедія. З села Шестовиця Чернігівського району на автомобілі молода сім’я прямувала через Сосницю в Коропський район. Спочатку заблукали та поїхали у бік Борзни, а потім, розібравшись, повернулися назад і поїхали вже правильно. Після поїздки дорогами з суцільними ямами за селом Змітнів Сосницького району в автомобілі відвалилося колесо. Від хвилювання у 46-річного глави сім’ї трапився серцевий напад. У Змітневі лікаря немає. Викликали «швидку» із Сосниці, що за 18 кілометрів. Начебто «швидка» прибула за 35 хвилин, однак прибулі медики змушені були констатувати смерть ще молодого чоловіка. А скільки бід через погані дороги, без яких і громада не громада.

Разом з тим, київська громада вихідців із Сосницького району висловлює надію, що представники влади, від яких залежить правильний хід реформи, такий як обіцяється, вчинять по відношенню до Довженкового краю так, щоб не було соромно не тільки на порозі 125-ї річниці від дня народження нашого геніального земляка Олександра Довженка, а й у подальшому.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Дивитися відеоматеріали

Голова Верховної Ради України Володимир Гройсман щодо децентралізації влади, відео від 15.04.2015.

Лекція на парламентському каналі директора ГО «Інститут розвитку теорії» Юрія Ганущака про децентралізацію влади, відео.

Лекція на парламентському каналі директора ГО «Інститут розвитку теорії» Юрія Ганущака «Староста – як вікно спілкування громади та влади», відео.

Лекція на парламентському каналі директора ГО «Інститут розвитку теорії» Юрія Ганущака «Про вимоги до адміністративно-територіальних органів», відео.

Лекція на парламентському каналі директора Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука «Про необхідність реформи управління та устрою; про прийняття необхідного законодавства для проведення реформи децентралізації влади», відео.

Опубліковано у На Чернігівщині | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

3 коментарі до Об’єднання чи роз’єднання

  1. Анатолій Пінчук коментує:

    З увагою прочитав обширну статтю Олексія Федоровича. В цілому погоджуючись з висновками автора, хотів би дещо доповнити. Автор пише: «Наслідки аграрної та земельної реформи, що розпочалася після проголошення незалежності України, всім чудово відомі: вимираюче село. Якщо після скасування кріпацтва відбулося реформування державного управління та створення органів самоврядування (земств), то після ліквідації колгоспно-радгоспної системи нічого подібного не сталося». Не все так просто. Згадайте: колгоспи та радгоспи, (так само як і заводи, фабрики, комбінати) були розвалені саме «червоними директорами», і потім ними ж були приватизовані! Так на селі з’явились латифундисти-олігархи. А вже потім, як сказав професор Михайло Поживанов, вони «перетворюються на ОЗГ – організовані злочинні групи, де на чолі – той чи інший впливовий латифундист, сільськогосподарський магнат з депутатським мандатом в кишені або з причетністю до виконавчої влади». Саме вони свого часу повели нещадну боротьбу з конкурентами-фермерами, а зараз беруть під свій вплив ОТГ. На жаль, це шлях до феодалізації.

  2. Іван Забіяка коментує:

    Багато питань автор порушив у своєму матеріалі. Всі вони болючі. Централізація, децентралізація. Завжди те й те комусь було вигідно. Формували, розформовували. Частина населених пунктів від цього вигравала, а частина зникала. Свого часу радянська влада боролася з хуторами. Успішно поборола. Зараз іде боротьба із селами, багато з яких є лише на папері, бо хтось там один-два зареєстрований, якого, можливо, спеціально не хочуть виписувать, хоча давно вже живе в іншому населеному пункті. За якийсь час буде просто обвал цих сіл, хоча зникло уже дуже багато. Центральним селам завжди було краще, відмирали околиці. Все це нагадує шагреневу шкіру. На поверхні благі наміри, а насправді – вигода. В основі всього цього лежить економічний блок питань і дещиця соціальних, які або не вирішуються, або щось робиться для переважно галочки. Робиться з відставанням на десять-двадцять років: дороги, будинки культури, школи. А там, де треба зараз, на майбутнє не робиться. Спеціально? Чи такі стратеги? Час покаже. Але в оцій суєті державного масштабу “чомусь” простому люду некомфортно і, що найважливіше, тривожно: надто вже майбутнє ілюзорне.

  3. Володимир Лузан коментує:

    Шановний друже Олексію! З великою цікавістю прочитав Твою публікацію. Висловлюю захоплення глибокими знаннями проблем малої Батьківщини. Подібна ситуація склалася практично в усіх областях і районах. Але вона склалася не через свавілля місцевих князьків. Риба гниє з голови. Панові Анатолію Пінчуку хочу сказати, що “латифундисти-олігархи” виникли не з червоних голів колгоспів чи директорів радгоспів. Ці, як правило стали дрібними чи фермерами середньої руки. Вони залишилися жити там, на селі. Знають місцеві проблеми і (ті, що мають гарне виховання) часто допомогають сільським громадам. “Латифундисти-олігархи” ніколи в селі не жили. Це категорія хижаків, що важають себе за тих, хто впіймав і тримає Бога за бороду, двома словами “хазяєва жізні”. Первинний капітал нагромадили на майново-сертифікатних, газових та інших схемах. Їх мета – висмоктати з землі побільше. Відношення до сільського населення, як у колонізаторів до тубільців. Але “маємо те, що маємо” – і цей “класик” також сприяв розвалу села, але найбільшу руйнацію зробив відомий наш земляк, якого ми обрали після “класика”. Думаю, що якби ми обрали на найвищу посаду ще одного нашого земляка – “захисника селян”, що любить бігати з вилами – рунація була б ще масштабнішою. Але все минає і це також мине. Україна переживала і не такі тяжкі часи. Люди зараз стають іншими. Генетичний код, закладений голодоморами, спаленими селами, арештами, катуваннями, розстрілами, (під час влади не тільки Сталіна, а й Гітлера), чергами за хлібом, горілкою, ковбасою, “Жигулями” і підпискою на дефіцитні газети, журнали, повні зібрання творів класиків тощо, починає змінюватися. А як же ми думали, такі випробування, які виніс наш народ, не позначився на нащадках? Для нашого суспільства нині головні дві проблеми: корупція і війна. А в селі додається третя: потрібно ще побороти п’янство.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *