Ювіляр-співзасновник земляцтва

Іван Федорович Богдан 22 березня 1996 року був одним із учасників установчих зборів вихідців з Чернігівщини, що постійно проживають у місті Києві, на яких було вирішено створити Товариство «Чернігівське земляцтво». 

Народився Іван Федорович 28 жовтня 1932 року в мальовничому селі Моровськ Козелецького району в багатодітній родині, де було п’ятеро дітей. Батько, Федір Григорович (07.06.1897 – 04.031944), до війни 1941-1945 років працював бригадиром у колгоспі, а мама, Наталія Кіндратівна (03.08.1899 – 05.07.1978), – рядовою колгоспницею. У березні 1941 року родина переїхала до села Самійлівка цього ж району.

До війни Іван Федорович закінчив лише перший клас початкової школи. Йому, дев’ятирічному хлопцю разом із дорослими довелося не тільки бачити, а й переживати страхіття того часу. Війна у свідомість Івана Богдана увійшла страшним потрясінням: розрухою, приниженнями, які принесли нацисти на рідну Чернігівщину. І похоронками, що їх одержували матері, дружини, сестри з фронту, в тому числі й сім’я Богданів – загинув батько Федір Григорович, могилу якого Івану Федоровичу вдалося відшукати лише через 30 повоєнних років. Тяжко пораненим із фронту повернувся і брат Микола (19.12.1923 – 16.03.2009) (батько Вадима Миколайовича Богдана – прим. автора).

Навчання в школі Іван Богдан відновив у вересні 1943 року після звільнення села від окупантів. Із того часу практично і почалася його трудова участь у відбудові народного господарства. Під час канікул і після уроків він і його однолітки разом з дорослими, переважно жінками, працювали на сільгоспвиробництві.

Після закінчення семирічки в 1948 році правління колгоспу направило Івана Богдана на навчання до однорічної школи садоводів, закінчивши яку він працював бригадиром у колгоспі. Склавши іспити, в 1950 році став студентом Козелецького зоотехнічного технікуму. Але навчання в технікумі довелося перервати – 9 листопада 1951 року був призваний на чотири роки до війська. Там було навчання в однорічній школі молодших авіаційних спеціалістів, а потім впродовж трьох років служба в окремій дивізії Дальньої авіації.

Козелецький технікум Іван Федорович закінчив з відзнакою в 1958 році та був направлений на роботу в економічно відстале господарство села Омельянів. Уже 22 серпня 1959 року на загальних зборах колгоспників його в неповні 27 років обрали керівником господарства в селі Петрівське. Господарство мало 5500 гектарів сільгоспугідь, в тому числі 3600 орної, велику плинність кадрів і борг із оплати праці за 2 роки. За 1959-1962 роки було закінчено електрифікацію села, через село прокладено дорогу з твердим покриттям, збудовано виробничі та житлові приміщення.

1961 рік господарство закінчило з прибутком майже в 1 мільйон карбованців, що дозволило повністю розрахуватися з боргами по оплаті праці.

Ще в 1959 році Іван Федорович вступив навчатися заочно на зоотехнічний факультет Української сільськогосподарської академії. Але характер роботи керівника господарства не дозволяв глибоко оволодіти наукою, а тому, після виконання поставлених перед господарством завдань, Іван Богдан продовжив на стаціонарі навчання в академії, яку закінчив у 1965 році та був направлений до Міністерства сільського господарства України на посаду старшого зоотехніка по великій рогатій худобі відділу молочного і м’ясного скотарства та загальних питань тваринництва Головного управління по виробництву продуктів тваринництва і птахівництва.

В сімейному плані в Івана Федоровича також порядок. Одружився 17 квітня 1961 року. З дружиною Аідою Павлівною (07.07.1935 – 01.06.2009), випускницею хімічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, виростили двох доньок і чотирьох онуків. Доньки Світлана та Наталія також вчителі, як і мама Аіда Павлівна.

З 12 травня 1970 року понад 11 років трудова діяльність Івана Богдана була пов’язана з роботою Головного планово-економічного управління Мінсільгоспу України.

1981 року Іван Федорович був призначений на посаду начальника Головного управління підсобних промислових підприємств і промислів Мінсільгоспу, на якій працював понад 15 років – до 4 березня 1997 року.

За цей час підсобні промислові підприємства в господарствах України набули широкого розвитку: 1990 року їх налічувалось 53500 одиниць. Ними було вироблено продукції на 4,7 млрд. карбованців, реалізовано на 3 млрд. карбованців. Це були відчутні суми для зміцнення економіки господарств, що дозволяло фінансово забезпечувати інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва та розвиток сільської інфраструктури.

Сьогодні багато говориться про самодостатність сільських громад, яка, нажаль, у більшості випадків відсутня, а були часи коли вона забезпечувалася, в тому числі й завдячуючи наполегливій праці Івана Богдана щодо розвитку підсобних промислових підприємств і промислів у сільському господарстві України. Саме працюючи над розвитком підсобних промислів в господарствах одного, а потім і кількох районів Херсонщини, в 1990 році мені особисто довелося познайомитися з Іваном Федоровичем. Приємно було спілкуватися з людиною, що на ділі, а не на словах, так вболівала за долю українського села, за Україну!

Зараз в агропромисловому комплексі погоду роблять великі гравці – агрохолдинги, трейдери, переробні підприємства, банки тощо. Ці аграрні «монстри» майже безроздільно владарюють усередині країни, мають скрізь своє лобі, одночасно перебуваючи в залежності від експорту та «коливань» світових ринків, які боляче б’ють по розбалансованій економіці країни.

Натомість 46% усієї валової продукції в аграрному секторі України дають неорганізовані селяни. Мова йдеться переважно про особисті селянські господарства (ОСГ). Тобто людей, які самотужки обробляють городи, тримають птицю, овець, свиней, корів.

З певним перебільшенням можна сказати, що ці неорганізовані селяни годують країну. Але в який спосіб?

Технології ведення господарства – відсталі та трудомісткі. Результати їхньої праці значною мірою потрапляють до перекупників або тих же великих аграрних «монстрів», які не зацікавлені (та й не здатні) допомогти дрібним виробникам розгорнутися на повну силу.

Між тим 80% продукції світового аграрного сектору виробляються та реалізуються через селянську кооперацію. У країнах Азії цей відсоток зростає до 90%. У Європі – від 60%. Кращої форми господарювання для дрібних сільських виробників людство поки не придумало.

Нині в Україні є 1035 сільськогосподарських кооперативів. 40% з них – не працюють. За останні п’ять років з’явилися всього вісім нових об’єднань. Тоді як, за оцінками спеціалістів, український аграрний сектор потребує щонайменше 10-12 тисяч кооперативів.

Україна рано чи пізно буде вимушена повернутися обличчям до сільської кооперації як апробованої та визнаної світом практики. При цьому не зайвим буде згадати багатий досвід підсобних промислів в сільському господарстві України, роботою яких так дбайливо опікувався Іван Федорович.

По сьогодні наш ювіляр-співзасновник земляцтва бере посильну участь у громадському житті колективу ветеранів Міністерства аграрної політики України, а також у заходах земляцтва.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Опубліковано у Видатні земляки | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *