Від Кавказу до Берліна через Україну

Готуючись до 70-річчя Перемоги над нацизмом у Європі, не можна обійти стороною історію кожного села, селища або міста нашої України, а також не згадати про вклад у спільну Перемогу кожного, хто народився на цій волелюбній землі та боровся з жорстоким ворогом.

Не є виключенням і село Авдіївка Сосницького району, що лежить на півдорозі між Сосницею та Новгород-Сіверським. Перша згадка про нього відноситься до 1596 року, коли тут поселилися учасники селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка, що вирвалися з оточення в урочищі Солониця поблизу Лубен у травні 1596 року.

Авдіївці брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 років.

Під час російсько-шведської війни 1700-1721 років Авдіївка стала ареною боїв. Військові загони росіян, що вели наступ на союзну шведсько-українську армію з півночі та заходу, часто заходили в село для поповнення продовольства та фуражу. Селяни як могли чинили опір. Село згоріло, багато його жителів загинуло.

За часів громадянської війни 1917-1921 років у селі діяли два повстанські загони Рака та Ващенка. Петро Ващенко свідомо виступав за УНР і Симона Петлюру. Однак, опір повстанців був зламаний більшовицькими загонами (згадка у російських джерелах про «звільнення Авдіївки від петлюрівців» є підтвердженням не тільки факту діяльності повстанських загонів, а й їхньої прихильності до Симона Петлюри – прим. автора).

Село дуже постраждало від Голодомору-Геноциду 1932-1933 років. Однак, за звітами сільради дані про це одні, а за переказами від очевидців – зовсім інші.

Великим випробуванням для Авдіївки була німецько-радянська війна 1941-1945 років. На деяких подробицях з історії села періоду його окупації нацистами в 1941-1943 роках ми зупинялися у публікації «Авдіївські трагедії часів Другої світової війни» від 5 квітня 2015 року.

Жителі Авдіївки та ті, хто в ній народився воювали практично на всіх фронтах німецько-радянської війни 1941-1945 років. За офіційними даними з війни не повернулися 298 жителів Авдіївки. Однак, до цієї цифри віднесені тільки ті, хто на дату призову проживав у селі. Саме до тих, хто народився в Авдіївці та прославив її своїми героїчними вчинками в роки найкровопролитнішої за всю історію людства – Другої світової війни, належить Василь Матвійович Вальков.

9888B4E8

Про рід Валькових

За офіційними даними, які можна зустріти у різних джерелах: «Василь Матвійович Вальков народився 9 січня 1919 року в селі Авдіївка Сосницького повіту Чернігівської губерніі (нині село Сосницького району Чернігівської області України) в селянській родині. Українець».

Рід Валькових, що проживав у Авдіївці був невеликим. А тому в одній з родин дуже раділи коли у молодого подружжя Матвія Яковича та Єфросинії Петрівни народився первісток, якого назвали Василем (Васи́ль – чоловіче ім’я, яке має грецьке коріння (древньо – грецьке Βασίλειος «царський» βασιλεύς – «цар»), з’явилось із часів перських війн та на початку мало значення «перський цар, князь» – прим. автора). Радіти б молодятам, ростити та виховувати сина, будувати щасливе нове життя, але скоро в молоду сім’ю увірвалося непрохане горе: від тяжких ран, отриманих на фронті громадянської війни, помер Матвій Якович. Крім того, викликані громадянською війною безлад і розруха сприяли поширенню епідемічних захворювань, в т.ч. й у Авдіївці. Зокрема, як розповідала моя авдіївська бабуся Олександра Авдіївна Андрійченко (Норик) (1889-1969), тоді село потерпало від епідемії висипного тифу, «який немов косою косив людей і відправляв їх до іншого світу» (згідно офіційних даних на територіях післяреволюційної Російської імперії в період з 1917 по 1921 рік від цієї інфекційної хвороби загинуло близько 3-х мільйонів осіб – прим. автора). І молода вдова Єфросинія Валькова з сином переїздить до Сумського повіту сусідньої Харківської губернії, а в 1925 році перебирається на хутір Трудобеліковский Слов’янського району Кубанського округу Південно-Східної області РРФСР (нині хутір Красноармійського району Краснодарського краю Російської Федерації). У 1919-1920 роках це була територія України. За підсумками перепису 1926 року населення Кубанського округу становило 1 489 088 осіб, з них українці – 62,2%, росіяни – 33,8%, вірмени – 1,4%.

BDD2A65F

На Кубані Василь Вальков закінчив сім класів школи в станиці Слов’янській, а в 1937 році – Червоноармійський культпросвіттехнікум у станиці Червоноармійській (нині станиця Полтавська – адміністративний центр Червоноармійського району Краснодарського краю Російської Федерації).

Військова біографія Василя Валькова

До лав Робітничо-селянської Червоної Армії Василь Вальков був призваний Слов’янським райвійськкоматом Краснодарського краю у вересні 1937 року і направлений до Орджонікідзенського Червонопрапорного військового училища. Після його закінчення в 1939 році отримав призначення в Північно-Кавказький військовий округ у польову школу молодшого командного складу, яка розташовувалася в станиці Слов’янській. Спочатку служив командиром навчального взводу, потім отримав посаду начальника школи. А тут війна.

У травні 1942 року для Василя Валькова розпочалися бойові будні. Воював командиром роти на Кримському фронті. Брав участь у Керченській оборонній операції. Після евакуації з Криму та розформування Кримського фронту Василь Матвійович отримав призначення в 307-й стрілецький полк, який у складі наспіх сформованої групи в кінці серпня 1942 року був кинутий на ліквідацію прориву німецьких військ в районі Санчарского перевалу. У жовтні 1942 року 307-й стрілецький полк повернувся до складу 61-ї стрілецької дивізії 2-го формування, яка була підпорядкована 46-й армії Закавказького фронту. Василь Вальков, став до цього часу капітаном, отримав посаду начальника штабу 307-го стрілецького полку. До кінця 1942 року полк вів запеклі бої за утримання перевалів у центральній частині Головного Кавказького хребта. У січні 1943 року війська Закавказького фронту в ході Битви за Кавказ перейшли в наступ. 21 січня 1943 року в наступі взяла участь і 61-а стрілецька дивізія, передана до складу 56-ї армії. Капітан Василь Вальков відзначився в бою за звільнення станиці Новодмитріївська – великого опорного пункту оборони нацистів. З метою уповільнити наступ Червоної Армії противник наніс на цьому напрямку потужний контрудар. Капітан Вальков, фактично взяв на себе керівництво боєм, за рахунок правильної розстановки підрозділів відкинув нацистів на вихідні позиції. В ході бою противник втратив убитими до 360 солдатів і офіцерів. Сам капітан Василь Вальков під час бою підійнявся на башту танка і під вогнем противника коригував стрільбу танка, в результаті чого були знищені два станкових кулемета противника.

004719E4

До літа 1943 року Василь Матвійович отримав звання майора та був призначений командиром 307-го стрілецького полку. Його першою бойовою операцією на новій посаді стала Новоросійсько-Таманська, в ході якої полк під його командуванням прорвав сильно укріплену, насичену дзотами, мінними полями, протипіхотними та протитанковими загородженнями «Блакитну лінію» в районі населених пунктів Молдаванське та Підгірне.

DE213CD5

У вересні 1943 року 61-а стрілецька дивізія була перекинута на Південний фронт (з 20 жовтня 1943 року – 4-й Український фронт) і підпорядкована 44-й армії. Полк підполковника Василя Валькова брав участь у Донбаській і Мелітопольській операціях, у тому числі в прориві оборони противника на річці Молочна. Під час ліквідації нікопольського плацдарму противника в ході Нікопольсько-Криворізької операції його полк в період з 1 по 9 лютого 1944 року в районі міста Василівка Запорізької області завдав противнику істотної шкоди. У ніч з 9 на 10 лютого на підручних засобах полк скритно форсував Дніпро та завдав несподіваний для нацистів удар, викликавши паніку, внаслідок чого противник відступив, зазнавши великих втрат. У березні 1944 року 61-а стрілецька дивізія була передана до 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту і взяла участь у Березнеговато-Снігирівській операції, після чого була виведена в резерв Ставки Верховного Головнокомандування.

B9765619

Наприкінці травня 1944 року 61-та стрілецька дивізія у складі 128-го стрілецького корпусу 28-ї армії була перекинута на 1-й Білоруський фронт і взяла участь у Білоруській стратегічній операції. Полк під командуванням підполковника Василя Валькова відзначився в ході її складової частини – Люблінсько-Брестської операції. На підступах до Бресту полк прорвав три сильно укріплені лінії оборони противника в районі населених пунктів Іванцевичі, Селець і Козловичі. 27 липня 1944 року при штурмі панівної висоти 182,5 полк був контратакований німецькою піхотою чисельністю до одного полку за підтримки 10 самохідних артилерійських установок. Завдяки грамотним діям полк Василя Валькова не тільки відкинув противника, а й сам перейшов у атаку і оволодів висотою, чим порушив всю систему німецької оборони та сприяв її прориву іншими частинами дивізії. Всього за період наступу з 12 липня по 4 серпня 1944 року полк звільнив 39 населених пунктів, знищив понад 1700 солдатів і офіцерів вермахту, 9 самохідних установок і танків. В якості трофеїв полком було захоплено 21 гармата, 54 автомашини, 41 кулемет, склад з продовольством.

Наприкінці вересня 1944 року 28-а армія була перекинута на 3-й Білоруський фронт і взяла участь у Гумбиннен-Гольдапськійй операції. В ході цієї операції 307-й стрілецький полк підполковника Василя Валькова особливо відзначився при захопленні міста Гумбиннен. Сміливим маневром Василь Матвійович вивів свій полк у тил противника та перерізав його комунікації, вирішивши результат бою за місто. За відзнаку при оволодінні містом Гумбиннен 307-й стрілецький полк отримав почесне найменування «Гумбінненський» і був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У січні-квітні 1945 року 28-а армія брала участь у Східно-Пруській операції. За час боїв 307-й стрілецький полк підполковника Василя Валькова, діючи в авангарді 28-ї армії, знищив 7 артилерійських батарей, 5 мінометів, 2 танки, 1 самохідну гармату, понад 550 солдатів і офіцерів противника. Після завершення операції армія була підпорядкована 1-му Українському фронту.

16 квітня 1945 року почалася Берлінська стратегічна наступальна операція. 20 квітня 1945 року 307-й, тепер уже мотострілецький, полк у взаємодії з танками 3-ї гвардійської танкової армії, прорвавши оборону противника на річці Нейсе, стрімким кидком рушив до Берліна, звільнивши Малов, Цоссен, Маріендорф, вийшов на дуже укріплений пояс оборони нацистів – Тельтов-канал.

Вранці 22 квітня війська 1-го Українського фронту почали штурм ворожих укріплень і, подолавши їх до вечора того ж дня, зав’язали бої на південній околиці столиці Третього рейху. 24 квітня 1945 року підполковник Василь Вальков особисто повів передовий батальйон свого полку на штурм міста. У ході цього бою на Тельтов – каналі осколок артилерійського снаряду скосив відважного командира, нанісши йому смертельну рану.

Не стало Василя Валькова, шанованого та улюбленого бійцями командира, який в тяжкі випробування по нелегких дорогах війни від перевалів Кавказу привів їх аж до самого Берліна. В бойових порядках рот, батальйонів, штурмових загонів пройшли мітинги, на яких «вальковці» поклялися розплатитися за смерть свого командира.

В останньому нагородному листі на Василя Валькова від 3 травня 1945 року, підписаному командиром 61-ї стрілецької Нікопольської орденів Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІ ступеня дивізії гвардії полковником (генерал-майор з 5 травня 1945 року – прим. автора) Андрієм Георгійовичем Шацковим, зокрема, зазначено:

«…Полк, яким командував підполковник Вальков, брав участь у всіх відповідальних боях, будучи в авангарді з’єднання. Виняткова хоробрість, самовідданість і військове вміння молодого зростаючого полководця завжди забезпечували успіх полку.

…Загинувши смертю героя на полі бою, командир 307 стрілецького Червонопрапорного полку, кавалер шести орденів підполковник Вальков Василь Матвійович гідний представленню Верховній Раді Союзу РСР з клопотанням про присвоєння йому посмертно звання – Герой Радянського Союзу».

0625558E

655AE45E

27 червня 1945 Указом Президії Верховної Ради СРСР підполковнику Валькову Василю Матвійовичу було присвоєно звання Герой Радянського Союзу посмертно.

Нашому земляку йшов лише двадцять сьомий рік, коли в розквіті військового таланту, в переддень переможного травневого дня, обірвалося його коротке, але яскраве життя.

Спочатку відважного 26-річного командира полку поховали в містечку Малов під Берліном.

C83B046D

Згодом, за наказом Маршала Георгія Костянтиновича Жукова, тіло Василя Валькова було перевезене та з усіма військовими почестями перепоховані на старовинному військовому кладовищі у трьох кілометрах від польського міста Бунцлау (зараз Болеславець – прим. автора) неподалік від могили, в якій поховані рештки відомого полководця, генерал-фельдмаршала Михайла Іларіоновича Голєніщева-Кутузова (1745-1813).

BED72AA3

Щодо цього кладовища існує така легенда:

«16 (28) квітня 1813 року в Бунцлау помер генерал-фельдмаршал Михайло Іларіонович Голєніщев – Кутузов. За наказом царя Олександра I тіло Кутузова було забальзамоване та доставлене в Санкт-Петербург, а внутрішні органи та серце, що залишилися після бальзамування поховані ад’ютантом полководця Монтрезором та іншими найближчими сподвижниками Кутузова на кладовищі біля села Тіллендорф, у трьох кілометрах від Бунцлау. Після звільнення Польщі від німецьких військ військовослужбовці Червоної Армії поклали до підніжжя монумента плиту з відповідним текстом …

Тоді ж за рішенням Військової ради 1-го Українського фронту на цьому старому сільському кладовищі був споруджений Кутузівський меморіал, центром якого став перший пам’ятник генерал-фельдмаршалу. Поруч з могилою Кутузова поховано 141-го офіцера та солдата, що особливо відзначилися в боях за визволення Сілезії від нацистів і загинули чи померли від отриманих ран з січня по червень 1945 року, в тому числі 33-х Героїв Радянського Союзу».

6F4223C7

Саме на цьому кладовищі знайшли місце для вічного спокою нашому відважному земляку – авдіївцю – Герою німецько-російської війни 1941-1945 років Василю Матвійовичу Валькову.

290ED34F

Останнім часом у ЗМІ можна зустріти й таке:

«Легенда про те, що серце Михайла Голєніщева-Кутузова поховано на чужині, була спростована ще в 1933 році. 4 вересня 1933 року спеціальна комісія на чолі з директором Музею історії релігії АН СРСР, відомим письменником, етнографом і лінгвістом Володимиром Генріховичем Богоразом (1865-1936) зробила розтин склепу, в якому був похований Михайло Голєніщев-Кутузов, на території Собору Казанської ікони Божої Матері. За підсумками розтину було складено акт, у якому зазначалося, що в цинковій труні виявлені людські кістки з останками матерії і «срібну банку, в якій знаходиться набальзамоване серце». Таким чином, було офіційно встановлено, що прах Михайла Голєніщева-Кутузова разом із забальзамованим серцем був похований за православним обрядом в Соборі Казанської ікони Божої Матері в Санкт-Петербурзі».

Але всі ці повідомлення про відсутність серця Кутузова у могилі на старовинному кладовищі в Болеславці аж ніяк не впливають на рівень пошани щодо воїнів-визволителів часів Другої світової війни різних національностей, віросповідань і політичних прихильностей, які ціною найдорожчого – власного життя рятували Європу, цілий світ від коричневої нацистської чуми.

Важливою особливістю військового кладовища у Болеславці на вулиці 2-ї Армії Війська Польського, є те, що, незважаючи на політичні зміни у Польщі, на кладовищі залишаються незмінними ті ж самі символи, які були нанесені впродовж часу існування цієї святині.

Нагороди Василя Валькова:

-медаль «Золота Зірка» та орден Леніна (27.06.1945, посмертно);

-орден Червоного Прапора – двічі (28.03.1943, 31.08.1944);

-орден Суворова 3-го ступеня (06.04.1945)

-орден Кутузова 3-го ступеня (28.02.1944);

-орден Олександра Невського (07.11.1943);

-орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (14.08.1943);

-медаль «За оборону Кавказу» (1944).

Вшанування пам’яті Василя Валькова:

у Польщі

Надгробна плита встановлена на військовому кладовищі в місті Болеславець, Польща.

у Російській Федерації

Алея Героїв у парку 40-річчя Перемоги в місті Слов’янську-на-Кубані Краснодарського краю РФ.

72A971CE

4827573A

Меморіальна дошка установлена на школі №39 хутора Трудобеліковського Червоноармійського району Краснодарського краю РФ.

CD48509C

21A22989

Ліцей №1 (колишня школа №1) – один з найстаріших загальноосвітніх навчальних закладів міста Слов’янська-на-Кубані та Слов’янського району, яке засноване в 1912 році, носить ім’я cеми Героїв Радянського Союзу, а серед них Василь Матвійович Вальков.

79B02014

в Україні, на рідній Чернігівщині

У Сосниці, центрі Сосницького повіту (1797-1923) та району (1923-1962 і з 1965 до сьогодні) другий рік чекає на вирішення подальшої долі Алея Героїв і Слави Сосниччини, для якої за погодженням з районною та селищною радами нами виготовлено 20 пам’ятних дошок з чорного мармуру, одна з яких присвячена Василю Матвійовичу Валькову.

A25A342F

Висновок

Українець Василь Матвійович Вальков прожив коротке, але яскраве життя та зробив значний внесок у Перемогу над нацизмом у Європі в 1945 році.

24 квітня виповнюється 70 років з дня його героїчної загибелі.

Чи будуть вшановувати пам’ять Героя у Авдіївці, Сосниці …?

Олексій ОРЄХОВИЧ, заступник голови Ради земляцтва, член НСЖУ

Опубліковано у Видатні земляки, Вшанування пам'яті | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Від Кавказу до Берліна через Україну

  1. Сергій Ковтун коментує:

    Цікаво знати: як 24 квітня чи 8-9 травня в Авдіївці та Сосниці вшановували пам’ять 26-річного підполковника – командира полку, Героя, що зробив суттєвий внесок у Перемогу?

  2. Микола Волощук коментує:

    Автор зробив змістовне дослідження не тільки для авдіївців, а й для всіх нас, вихідців з Сосниччини.

Залишити відповідь до Микола Волощук Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.